Сучасний український фемінізм – не про західні гранти, а про справу Лесі Українки, – Злобіна

Про сучасний фемінізм, нові виклики й тенденції журналістка "Еспресо.Захід" поговорила з кандидаткою філософських наук та керівницею експертного ресурсу "Гендер в деталях" Тамарою Злобіною.

Тамара Злобіна

Основні завдання українського фемінізму сьогодні – викорінення сексизму, гендерних стереотипів, різних форм дискримінації

Чи змінилися акценти та наративи у фемінізмі за останні 10 років? Яка основна тенденція у жіночій боротьбі 21 століття?

Відповідь на це питання залежить від того, про який географічний контекст ми говоримо.

Загалом у світі є як досягнення, так і невирішені проблеми. З позиції східноєвропейської країни може здаватися, що наче все вже добре – жінки мають рівні права. Однак феміністки Південної Америки підіймають питання феміциду – масових убивств жінок (часто їхніми партнерами), в країнах Африки й Азії борються з жіночим обрізанням (пошкодження або видалення зовнішніх геніталій), в Афганістані нещодавно таліби заборонили освіту для жінок. Загалом у багатьох арабських країнах права жінок обмежено на законодавчому і звичаєвому рівні.

Що особливо прикро, є і втрати здобутків. У США, які нам здаються країною, де начебто переміг фемінізм, близько 2-х мільйонів людей узяли участь у "Марші жінок" наступного дня після інавгурації Дональда Трампа. Це був протест проти його дискримінаційних і сексистських висловлювань.

І ці протести були не безпідставні – судді, яких Дональд Трамп увів до верховного суду США, проголосували за зміни до законодавства, які дозволяють окремим штатам забороняти аборти. І кілька штатів таки їх заборонили у 2022 році – уже після того, як Трамп склав свої повноваження. Це показує, що консервативний популізм є дуже руйнівним і може мати тривкі негативні наслідки.

В Україні ми зараз повертаємося, по суті, до тих тем, які підіймали українські феміністки кінця 19 – початку 20 століття. Нас намагаються переконати, начебто фемінізму в Україні не було, що його нашому суспільству нав’язують за "західні гранти" – це неправда. Сучасні феміністки продовжують справу Наталії Кобринської та Лесі Українки, а також Мілени Рудницької й очолюваного нею "Союзу Українок" – масової феміністичної жіночої організації Заходу України 1920-1930-х років.

Основні завдання українського фемінізму сьогодні – викорінення сексизму, гендерних стереотипів, різних форм дискримінації (від упереджень на основі статі до насильства).

Які стереотипи досі переважають в українському суспільстві?

Саме сприйняття феміністичного руху є доволі стереотипним. Дехто вважає, що сучасний фемінізм – це забаганка. Однак, якщо пильніше придивитись навколо, відразу стають помітними проблеми. Можна проаналізувати хоча б наповнення предмета "трудове виховання" в школі, і застарілі гендерні стереотипи, які досі відтворює наша освіта, стають очевидними.

Чи нещодавні спроби деяких консервативних депутатів скасувати 8 березня – вони навіть не знали, що це свято називається Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир, і що феміністки вже понад 10 років виходять у цей день на акції по всій країні. Для когось це досі "день весни і краси".

Однак ситуація змінюється. Жінки беруть дуже активну участь у суспільно-політичному житті країни, і вже не виходить говорити про них лише як про красунь і берегинь, а про чоловіків – лише як про "здобувачів". Рольові моделі для обох статей стають більш врівноваженими, охоплюють реалізацію як у приватному, так і в професійному житті.

Правоохоронні органи, військо, силові структури мають чималу частку жінок – і це також впливає на зміну сприйняття взагалі ролі жінки та її можливої самореалізації.

На рівні суті навіть найзатятіші консерватори бажають щастя і безпеки своїм донькам, мамам, сестрам і дружинам, а це неможливо без гендерної рівності

Які з наявних проблем в українському суспільстві, в контексті гендерної рівності, треба вирішити першочергово?

Необхідно внести зміни до українського законодавства відповідно до Стамбульської конвенції, спрямованої на викорінення всіх видів насилля проти жінок.

Має бути впроваджено статеве виховання і сексуальна освіта в дитсадках і школах, з темами відповідно до віку дітей, щоб вони розуміли, що таке безпека, взаємоповага, культура згоди.

Є потреба в більшому залученні чоловіків до домашнього господарства і виховання дітей, покращенні державної інфраструктури для дітей, а також усіх тих, хто потребує опіки (хворих, літніх), адже зазвичай піклування лягає на плечі жінок.

Є проблеми жінок у війську, починаючи з відсутності жіночої форми й закінчуючи стереотипним ставленням, коли жінка щоразу має доводити, що вона насамперед бійчиня, і відстоювати себе від скептичного ставлення і домагань.

Узагалі перелік гендерних проблем в Україні величезний, ми регулярно пишемо про різні аспекти в соцмережах і на сайті експертного ресурсу про гендерну рівність "Гендер в деталях".

На вашу думку, на скільки наше сучасне суспільство вороже до ідей фемінізму?

На рівні слів може бути доволі вороже, бо є нав’язана асоціація, що фемінізм – то щось чужинське, погане. У деяких церквах ведуть антигендерну пропаганду.

Але на рівні суті навіть найзатятіші консерватори бажають щастя і безпеки своїм донькам, мамам, сестрам і дружинам, а це неможливо без гендерної рівності й соціальних змін.

Проведу паралель із темною і захаращеною вулицею, на якій регулярно відбуваються пограбування. Можна, звісно ж, навчити стріляти, самозахисту, ходити по ній групами, а можна прибрати нетрі, зробити хороше освітлення й поставити камери спостереження. І тоді захищатися буде не потрібно – пограбування припиняться.

От фемінізм хоче зробити таке суспільство, в якому буде безпечно, тому що права людей не порушуються, бо ми всі за цим стежимо. Ми всі, жінки та чоловіки, в цьому зацікавлені.

Патріархат зіграв поганий жарт з чоловіками, коли довелося на повну відігравати роль "сильної статі" з початоком воєнного стану. При цьому знову звинувачують феміністок, що вони заборону виїзду за кордон не називають гендерною дискримінацією. Що в цій ситуації не так?

У дискусії "чому феміністки не називають заборону чоловікам виїздити за кордон гендерною дискримінацією і не борються з нею" треба спочатку визначитися, в якому суспільстві ми живемо.

Якщо ми живемо в рівноправному суспільстві (А), де у нас 50/50 статі представлені в парламенті, на керівних позиціях, жінки обіймають 50% керівних посад і особового складу у війську, а у приватному житті чоловіки беруть на себе половину декретної відпустки та догляду за дітьми, активно включені в домашню працю, догляду за літніми й т.д., то в такому суспільстві заборона суто чоловікам виїздити за кордон справді була б гендерною дискримінацією.

Але ми живемо в іншому – все ще консервативному і патріархальному суспільстві (Б), де було прийнято жінку вважати насамперед "берегинею домашнього вогнища", а чоловіка "здобувачем" і захисником. Представники обох статей отримували статус і ставлення відповідно до цих гендерних стереотипів, у чоловіків був більший доступ до ресурсів, влади, їх більше стимулювали до лідерства – ми бачимо результати цього у відсутності гендерного паритету в органах влади, в керівництві бізнесом. Тому вимога до чоловіків виконувати свою стереотипну роль захисника в такому суспільстві є платою за привілеї, які чоловіки мали у мирний час.

А жінки в армії досі зазнають санкцій за те, що порушують гендерний стереотип і захищають свою державу – до них інакше ставляться, навіть можуть засуджувати.

Феміністки – якраз ті, хто десятиріччями бореться з таким станом справ і намагаються спонукати суспільство перейти від консервативного стану Б до рівноправного стану А.

Внутрішня мізогінія є наслідком самого патріархату, наслідком сексуалізації та існування стереотипів щодо поведінки та зовнішності

Зараз активно в Україні розвивається стендап. І подекуди коміки дозволяють собі дуже сексистські речі, виправдовуючи це гумором. Чи мають право на існування такі речі, як жарти на кшталт "б'є – значить любить" чи "місце жінки на кухні"?

Ні, це повинно перестати існувати навіть на рівні жартів, навіть удома на кухні, не кажучи вже про публічні шоу. Подібні жарти – утвердження стереотипів і просування уявлень, що так у принципі можна. Можна зневажати й бити, можна сексуалізувати, можна ґвалтувати. Думка про це має перестати існувати в просторі в будь-якій формі, а окремі прояви мають викликати різкий осуд.

Де адекватні межі сексуалізації жінки/чоловіка?

Там, де проходить межа між сексуалізацією і вульгаризацією, а також сексуалізацією і позбавленням суб’єктності. 

Важливо запитувати: яку мету має сексуалізація певного образу/продукту? Чи справді це є необхідним інструментом? Чи не розставляє це недоречні акценти? Й чи не підживлює вона вже наявні стереотипи? Чи сексуалізована жінка/чоловік – суб'єкт, дієвець – чи навпаки об’єкт для задоволення чиїхось бажань? А якщо зробити "прийом дзеркала" і сексуалізувати чоловічий образ – як виглядатиме такий продукт?

Зазвичай "прийом дзеркала" добре показує невдалі рішення: якщо чоловік у такій ситуації виглядає недолуго, це означає, що до жінок цього також не можна застосовувати.

Внутрішня мізогонія. Чому вона існує та наскільки це велика проблема?

Внутрішня мізогінія є наслідком самого патріархату, наслідком сексуалізації та існування стереотипів щодо поведінки та зовнішності. 

Дитині нав’язують певну модель поведінки ще до того, як вона народжується – блакитний чи рожевий конверт на виписку з пологового, машинка чи лялька як іграшка, дозвіл на бешкетування або тотальна заборона цього, свердло в руки або ж вишивка хрестиком. 

Потім з’являються вимоги до зовнішнього вигляду, до кількості волосся на тілі та до кольору помади на губах. Вимог надто багато, тому може виникати зневага до себе й до інших через неможливість цьому відповідати.

Паралельно жінки помічають, що до чоловіків ставляться інакше: дають їм більше простору, з більшою увагою слухають, про чоловіків не розповідають анекдоти про "блондинок". 

Тому виникає підсвідоме сприйняття, що бути чоловіком простіше, вигідніше, престижніше, що транслювати патріархальні думки (зазвичай зневажливі до жінок) – це суспільно прийнята норма.

І щоб захиститися від цього травматичного усвідомлення, жінки часто формують захисні реакції: "я не така, як інші дівчата", "інші жінки недалекі, а я розумна", "я свій пацан у хлопчачій компанії, не те що інші дівчата".  Це спонукає проявляти мізогінію, зневагу до інших жінок.

Але це лише ілюзія захисту, бо найчастіше внутрішня мізогінія супроводжується тотальною зневагою до самої себе та приниження своєї ролі, неможливістю піти від кривдника чи щось змінити, що дуже шкодить самій жінці.

Усвідомлення того, що в нашому суспільстві існує гендерна дискримінація, що жінки можуть з нею боротися і відстоювати свої права на безпечне, якісне життя, на необмежені стереотипами можливості й гідність, працює набагато краще.