Спочатку закордонні молдовани подарували тріумф Санду, а тепер дарують їй монобільшість

Перше, що б мали зробити українці - в усіх цих анекдотах, що писалися в КГБ, поміняти молдован на себе. Друге, це нарешті задуматися, чому нас обходять всі сусіди, а так підісрати собі як ми самі - ніякий ворог не може.

Ми ще й іншим падлимо, бо якби не класичне наше "між капельками" та "і вашим, і нашим", то Грузія давно б була в НАТО, а тепер ми так само будемо заважати швидкому вступу до ЄС Молдови. Оскільки існує певний геополітичний консенсус, що ці три країни синхронізовані в євроатлантичній інтеграції.

Третє, це про молдовський досвід виборчих дільниць за кордоном, які стали запобіжником російського реваншу. Адже всі партії крім переможців - прокремлівські. І якщо б Санду завдяки закордонним виборцям не отримала 50+, попри ненависть між тим самим Усатим та Додоном, після окрику з Москви, вони б створили коаліцію та перетворили Санду на Ющенка.

В 2014 році парадоксальним чином Путін вирізав великий шмат ракової пухлини з українського тіла. З того часу всі його зусилля - повернути її назад, хоча б частину, тобто - Донбас. Наше завдання, ясне діло, не повертати собі Донбас якомога довше. Поки його населення максимально емігрує та вимре. І ось коли там буде випалена земля - тоді забирати. Бо це лукавство, що нам потрібні ці люди - нам потрібна земля. Чим менше буде цих людей, тим легше вдасться реколонізувати цю частину Дикого Степу.

Але своїми спробами впихнути нам Донбас вже зараз - Путін відкрив свої карти та розсекретив свою суперзброю, яка має зруйнувати нашу державу. Це - виборчі бюлетені. Завдяки Путіну, після 2014 року, дистильований ватний реванш зразка Янукович'2010 став не можливим. Згідно всіх опитувань, що фіксують світоглядові позиції та маркери ідентичності - в Україні вати лише біля 30%. Це багато, але не смертельно. І щороку цей відсоток зменшується.

Набагато страшнішою є кількість інфантильних, не розумних, какаяразніца, пофігістів, совків, популістів, желудочків.
І ось тут нам потрібно скористатися молдовським досвідом. Якщо у вас є близькі, друзі чи знайомі, які хоча б раз пробували проголосувати на виборах за кордоном - поцікавтеся, яке пекло вони змушені перейти. Простіше кажучи, це майже не можливо, зокрема через норму, що виборча дільниця може знаходитися лише в консульстві.
Але дипустанов не так багато. Тому замість 5 мільйонів заробітчан голосують десятки тисяч.

П'ять мільйонів переважно патріотичних, прозахідних, не трутнів-популістів. Уявляєте, яка це сила?

Та що там уявляти. Досить глянути на Молдову. Та й у нас в другому турі в 2004 за кордоном переміг Ющенко, а в 2019 Порошенко.
Тим часом, в Франції та Італії за французами та італійцями, що проживають за кордоном заброньована конкретна кількість мандатів в національних парламентах. Правильно, бо ще Шевченко сформулював визначення нації, як спільноту "і мертвих, і живих, і ненарожденних". А якщо для нації не діють закони часу, то чому мають щось важити людські кордони?

Тому нам треба йти ще далі і крім заробітчан, які в більшості мають громадянство, дати йоговсім, хто цього забажає в діаспорі.
Якщо мадяр, румун чи кримський татарин, що в силу історичних обставин - частина української політичної нації, то чому нею не може бути українець з Міссісаги чи Детройту?

Діаспора має отримати виборче право. І ось тоді - заробітчани та діаспора - завершуть те, що розпочав Путін в 2014 році. Виріжуть до кінця ракову пухлину, проведуть терапію та стануть гарантами євроатлантичної інтеграції та модернізації. Що ж, в історії бувають курйози, коли антагоністи разом лупають сю скалу.

І коли прийде час повертати Донбас та Крим, то саме обраний і закордонними українцями парламент ухвалить закон про негромадян, про депортацію 500 тисяч новозавезених русскіх з Криму, про перевірку колаборантів.

За таких умов і до суто парламентської республіки можна буде перейти. А поки тішимося за молдован і сміємося з того, що аби закрутити лампочку українець стає на табуретку, а інші крутять її.

Публікується зі збереженням стилістики автора

Джерело

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.