Кожен має бути ефективним на своєму місці, - психологи застерігають від звинувачень у час війни

Про особливості пов'язаних з війною психологічних проблем у дорослих, передовсім чоловіків, "Еспресо. Захід" спілкувалася з психологинею психологічної студії "Сенс" Галиною Карпук.

"Я – мирний чоловік, побачивши, що роблять окупанти з моєю землею, справді готовий знищувати ворогів. Я був прихованим убивцею?" "Чому я не спроможний  – як чоловік – взяти зброю до рук?" "Чому тікаю від вибухів, прикриваючись потребою вивезти з-під обстрілів власну сім'ю?" " Що зі мною не так, щоб замість іти воювати, я далі працюю водієм, лікарем, комп'ютерником чи ким там іще". 

Таких питань в людей зараз виникає безліч. І відсутність відповідей на них може почати руйнувати людську психіку  зсередини.

Як прокоментувала Галина Карпук, є люди, котрі можуть бути воїнами, і ті, від котрих значно більше користі в інакших сферах. І тут навіть не про гендерний підхід мова.  Адже чимало жінок вступають до війська, успішно воюють та навіть гинуть на лінії фронту. Мова про внутрішній тип людини, її психологічні особливості.

"Якщо би всі  пішли воювати, – каже Галина Карпук, – то за якийсь час воїни могли би вмерти з голоду, бо не було б кому пекти для них хліб.  Це – гіпербола. Але правило виживання, які сформулювала не я, у тому, що  спочатку піклуйся про себе, потім  про тих, хто близько і тоді про всіх решту.  Тільки так можна втримати стабільність.  Якщо людина піклується про своїх дітей вдома – це теж важливо. Адже вона стабільна, її діти живі-здорові і це  для держави вже добре. Хтось пече хліб, інший розвозить товар по магазинах, ще інший допомагає фронту. Є ті, хто поїхав за кордон і відправляє  сюди в необ'ємній кількості гуманітарку, в якій зараз справді велика необхідність. А хтось просто ходить на роботу і сумлінно її виконує, сплачуючи податки, і це також важливо". 

Зараз почала ширитися тенденція звинувачень, що от хтось вдома чи переїхав сюди, де поки не стріляють, а чийсь чоловік, син, брат, друг захищає Україну в зоні гарячих бойових дій. "Це дуже небезпечна тенденція, – каже Галина Карпук, – бо селить в людях  почуття провини і, відповідно, безпорадність. А відтак знижує боєздатність держави в цілому.  Кожна людина має бути ефективною як мінімум на власному місці. Ми маємо розуміти – не ми почали цю війну і не кожен може бути на силі воювати. В ідеалі армія мала би бути суто професійною, але реальність ( тим більше зараз наша реальність) інакша.  І тут дуже вагома, як і на початках цієї повномасштабної війни – єдність суспільства. У всієї України зараз єдиний ворог – зовнішній – це Росія. І зараз дуже важливо бути максимально згуртованими  проти цієї інтервенції. Тільки так ми не дамо окупантам жодних шансів".

• Важливо: Про що говорити з дитиною в укритті. Поради психолога
• Як говорити з дітьми про військову агресію.  Поради психолога

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook–сторінку.