Синдром стерильної  чистоти

Посеред уроків десяток  разів мила руки та ніколи не пригощалася від частувань друзів, бо ж бактерії могли бути всюди. Вона рідко приходила до когось у гості та й до себе нікого не запрошувала. Її бабуся працювала в лабораторії, відтак про мікроби та зараження розповідала вдома у таких барвах, що життя доньки та онуки перетворилося на суцільний жах. Коли в 10-му класі ми врешті завітали до її домівки аби провідати після затяжної хвороби, то всі були заскочені правилами їхнього життя. На ґанку всюди була постелена поліетиленова плівка, аби взуттям не забруднився килим. У ванні було мило з дозатором, бо іншого їхня родина просто не визнавала. Кожному із нас (а прийшло нас семеро) витягли з шафи маленький рушник для витирання рук і відразу вкинули їх до кошика з пранням. На кухні не стояло жодного горнятка чи тарілочки. Усі кухонні поверхні були ідеально чисті та прибрані. Здавалося, що люди тут узагалі не живуть. Загалом ті відвідини ми запам’ятали надовго.

Зі студентських лав пригадую, колега розповідала, що зустрічається з хлопцем, який шалено любить чистоту. Вона так захопливо розповідала нам, який же він чистюля, що врешті я не втерпіла:

– Чи не перегинає він палиці? – запитала я, знаючи різні ситуації із шкільного життя. – Ти готова усе життя доглядати й любити кухню, ванну та решта кімнат у квартирі більше, аніж себе?

Подруга замовкла і навіть трохи образилася на мене. Та на щастя, зустрічалися вони недовго. Бо щоразу залишене горнятко або ж плямка від кави на столі доводили його до шалу. "Дякую" за попередження вона сказала мені аж на зустрічі з випускниками 10 років опісля.

Якось у розмові моя бабця мовила: "Не дозволяй кухні бути чистішою за себе!" Спершу я не втямила увесь сенс цієї фрази. Проте, коли обзавелася сім’єю і трьома дітьми, відразу зрозуміла, що саме вона мала на увазі. Бо коли стоїть питання – відмити кухню чи прийняти ванну, я звісно оберу останнє! Коли у суботу незавершене прибирання, а на горизонті майорить родинна мандрівка або ж вилазка з подругами на філіжанку кави – звісно, я за дружбу, мандри та смаколики.

Не думайте, що я нечупара! Бо у моєму домі чисто. Після новосілля я зумисне не купувала килимів, аби вони не збирали порохів, а щотижневе мандрування з порохотягом і мокрою ганчіркою у нашому домі дуже вітається. Але ніхто не впадає у шаленство від немитих вікон за два тижні до Пасхи чи невипраної білизни перед Новим роком.

У нашій домівці усе чітко: діти відповідають за прибирання на своєму поверсі мама – за кухню та ванни, а на татові – піклування про гараж та підвальне приміщення.

Іноді мені просто хочеться чистоти і я роблю лад у будинку серед тижня. Буває, що суботнє прибирання просто не йде і тоді я займаюся творчістю, а боротьбу із брудом залишаю на наступний день. Проте чистота домівки ніколи не диктує умов для планів мого життя!

Хоча, буває і таке – зайшла на кухню і поїхало… посуд, лад в шафках, підвіконня та квіти – і усе до останньої порошинки… Псіханула, одним словом… Все, після цього у ванну боюся заходити…

А які правила із чистотою та прибиранням заведено у ваших родинах? Діліться у коментарях, бо знаю, що звички до чистоти у всіх дуже різні.

Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.