"Щодо гібридної загрози, то зараз я бачу аналогію з Кримом", – Ахтем Чийгоз

Ми обговорюємо те, що може відбуватись в Україні. Розглядаємо різні сценарії, бачимо, що Росія продовжує провокації, нарощування військ. Люди обговорюють різні сценарії. Хтось каже, що почнеться на Донбасі, хтось каже, що на Півдні. Є версії, і іноземні спецслужби їх оприлюднювали, що Росія готова окупувати цілу Україну, в тому числі столицю. З вашого досвіду, оскільки ви бачили, як відбувалась окупація Криму, які сценарії залучатиме Росія, щоб перемогти, вірю, що цього не буде, але це їхні плани у цій війні.

Спробую вам й нашим глядачам нагадати ці процеси, які були напередодні 26 лютого. А глядач нехай дивиться, чи є сьогодні в окремих регіонах, тут в Києві, наприклад, чи коїться щось подібне, чи ні. Коли кажуть про гібридність війни, то треба брати до уваги, як Росія робила це в Криму і не тільки в Криму. На Кавказі. Ми постійно порівнюємо це із Кавказом. 

Я порівнював з Придністров'ям, де я в той час працював як журналіст. І теж бачив це власними очима.

Так от – одною з цілей було створити ситуацію хаосу на території, яку має на думці перепідпорядкувати собі Росія.
І підтримка всіх, як у нас це називають проросійських, російськомовних груп, політиків, маргіналів. Їм дуже важливо мати опору на структури влади цих територій. Це стосується не тільки обраних органів влади, призначених людей, але і правоохоронних органів, спецслужб на цих територіях. Куди, в першу чергу, заходять вони, скажімо, політично, а потім фізично? От в Криму, я хочу вам всім нагадати, що війська увійшли вже десь на початку березня. Що робила Росія – держава як окупант у цей проміжок в 10-12 днів з офіційного, скажімо, початку окупації? З 27 лютого, в ніч,  і поки війська почали перекидати з порту Кавказу до порту Криму, тобто Керчинського порту. Я сам перебував там в Криму. Ну почнемо з ночі. Показово. У нас зараз багато говорять: "Ми не спостерігаємо ударних угрупувань". Але стратегічні об’єкти, об’єкти органів влади в Сімферополі, Севастополі, інших великих містах, аеродроми, які могли виконувати функції військового призначення, - усе це захоплювалось спеціальними групами. Ми їх називали спецпризначенцями ГРУ,  ФСБ. І це відбувалось блискавично. При цьому влада, яка була тоді офіційною в Криму, не готова була взагалі в управлінському чи структурному плані боротись проти цього. Вони мали багато пояснень цій ситуації. От те, що кажуть: "Наказу не було з Києва",  — це повна нісенітниця. Це потуги виправдати свою бездіяльність за наявності всіх конституційних повноважень, наприклад, таким керівником, як Могильов. Вони стали відкрити колаборантами та представниками російської влади. Тобто всі ми бачили, починаючи з грудня 13-го року, активізацію проросійських сил в регіоні. Ми бачили дуже багато чужих облич, і ці обличчя ми розпізнавали, що вони – російськомовні, але вони не кримські. Різниця дуже відчутна. 

Тобто були завезені люди, які готували всі ці захоплення. 

Вони забезпечили, в першу чергу, фізичну присутність в таких державних установах. 

Але тоді фактично була заблокована Верховна Рада Криму….І українська армія не була такою, як зараз. Все ж таки в Україні є зміни, принаймні в Києві. 

Що стосується стратегічних, тактично-оборонних дій сьогодні в Україні, – тут ніяких питань. Ми це бачимо. Мабуть, трошки пізно, але все це робиться. Я кажу про процеси, які ми не можемо не помічати сьогодні тут в Україні. Ті, які відбуваються, були супутніми чи давали підстави Росії вважати, що вона туди увійде. Це чиновники, це обрані, депутатські корпуси місцевих рад... Коли ти бачиш виступи деяких голів міст на півдні України, які безпосередньо межують сьогодні з Кримом, і коли вони відкрито заявляють про те, що Росія – це не ворог, нам з Росією ділити нічого, ми братські народи й ми маємо шукати шляхи до співпраці із ними. То я чітко бачу дуже багато аналогій із Кримом. 

З тим, що зараз відбувається на Півдні України? 

Так. Я зараз, кажучи про процеси, які були в Криму, намагаюсь побачити в діях влади Києва превентивні заходи, які необхідно було робити в Криму всі 25 років до окупації. Тобто не давати прорости паросткам внутрішньої колаборації, а сьогодні не дозволяти оцим очевидним суб’єктам майбутньої колаборації, не дай Боже, звісно, які налаштовані, мають на меті співпрацю з росіянами. От цього не бачу. Навіщо мені кіно показувати десь в полі, закинуте приміщення десь в Херсонській області, спецоперацію СБУ, що вони там тренуються? При цьому мер Херсона – відкритий сепаратист і закликає до відносин із Росією. 

Як може сценарій в Києві розвиватись? Здавалось б, в Києві більшість людей патріотично налаштовані.

Так, і я сподіваюсь це дасть свій результат. Але в Криму, коли відбувались наприкінці лютого - початку березня отакі сюжети, - продавали вони такі "мітинги" світовій спільноті та росіянам, як "мітинги" на підтримку. Більша частина з них була про те, що вони не хочуть війни, за мир, що Крим – це Крим. Місцевого населення там практично була дуже мала частка. Усі інші були завезені, "групами підтримки" з території Кубані. І ці "групи підтримки", усі ці так звані "козачки" – це бандформування, які завжди російською владою використовувались в найбрудніших, кривавих злочинах: мародерство, зґвалтування, вбивство дітей та жінок на північному Кавказі. Тобто те, що не може робити відкрито військове угруповування. 

Такі групи могли б проникнути в Київ? 

Вони, я думаю що вже є. Я й сам іноді гуляю ввечері по Києву, вже бачу обличчя, які відрізняються від українців. Тобто їх розпізнаєш через їх поведінку, обличчя. 

Але міністр каже, якщо такі угруповування з’являться і будуть захоплювати держустанови, то поліція стрілятиме.

Це добре, але дай Боже, щоб так було. Щоб це не було  просто якимись там словами. 

А може бути ця агресія просто приводом, щоб підштовхнути українську владу в будь-який спосіб піти на російські умови й зробити те, про що говорив канцлер Німеччини, коли говорив про те, що Україна внесе зміни до Конституції й визнає на конституційному рівні ці вимоги, по суті зробить проросійський анклав всередині своєї держави. 

Це меседжі, які ми чуємо з боку влади й з боку президента особисто. Оці два з половиною роки – вони для мене є такими, що я дійсно турбуюся. Я читаю, що обстріл був "проросійськими силами". У школу, дитсадок влучили бомби. Але я не маю зараз стовідсоткової впевненості в тому, що Росія не стане діяти за цим сценарієм. Я бачу, що вони це роблять. І я відверто кажу, що я не бачу чітких меседжів з боку влади й дій превентивного характеру. Наприклад, я зараз рекомендував би, щоб у Херсоні, Харкові, Маріуполі, Мелітополі були спільні патрулі поліції та дружин з-поміж патріотів. Вони б показували силу сепаратистам або тим, хто буде намагатись дати привід росіянам вважати, що там місцеве населення буде приязно зустрічати їх. Я цього не бачу. 

Як приклад, я скажу про Аксьонова та Костянтинова. Вони завжди намагались показувати свою проукраїнську позицію. Росія робила на них ставки заздалегідь. І знаходила можливості з ними заздалегідь планувати спільні дії. Чи, скажімо, мали на них вплив. І через таке "відпрацювання" вони робили на них ставку, як на владу. І, якщо ви пам’ятаєте, то  на початку березня перші факти колаборації чи скоріше сепаратизму, вони виявлялись у формі того, що "ми за Крим. Ми не приймаємо того, що було в Києві". І міліція, СБУ тодішня, військові  присягали Криму перед Аксьоновим, на якого Москва зробила ставку. Пам’ятаєте, так? І це викликало деяке нерозуміння, невизначеність цілей Росії на території Криму. Ми, наприклад, знали, що це такі кроки, які дають можливість відтягнути час. Вкорінитися у Криму російській владі. Потім вони всі присягнули Росії. І коли кажуть, що час грає серйозну роль, я теж так вважаю.

І, на мій погляд, зараз через затягування часу виграє більше Росія, ніж ми. 

Чому? 

Росія завжди корелює дії згідно з тим, наскільки вона готова.  Зараз так відбувається і тоді так відбувалось в Криму. Вони заявляють, що "ні, нас там нема. Це взагалі безумство. Це вигадки Америки, американців, європейців". Зараз, на жаль, їм підігрують представники монобільшості й люди з оточення президента. Вони роблять подібні заяви. Це насторожує. Не можна зараз недооцінювати дії Росії, агресора. Необхідно зараз на кожному напрямку загрози швидко організаційно до цього готуватись. У країні, в суспільстві маємо багато своїх сил. Але щоб ці сили були ефективними, їх необхідно залучити. Там, де ти як військовослужбовець не можеш застосувати прямі дії, роль мають відігравати наші громадські об’єднання, волонтери, ветерани, місцеві патріотично налаштовані активісти. Але, на жаль, саме цю категорію людей, які на мою думку, відповідають за майбутнє нації, за майбутнє незалежної України, саме їх не сприймає влада. Проти них йдуть судові процеси. Це неприпустимо, з одного боку говорити про єднання, а з іншого боку не робити кроків до цього єднання з боку президента та його оточення. 

Тобто пряма агресія буде поєднуватись із захопленням влади під виглядом псевдолюдей, які будуть просто колаборантами. Чи є шанс, що Україна вистоїть, а українське суспільство зможе захиститись?  

Коли мова про пряму військову агресію – ні в кого не має бути сумніву: українські військовослужбовці й наказів чекати не стануть. Покладуть всіх, хто зайшов напряму в вигляді військовослужбовців на нашу територію. Щодо гібридної загрози, то зараз я бачу аналогію з Кримом. 26 лютого громадянське суспільство не дало сепаратистам, які робили заяви від імені України, мали мандат від Української влади, тобто місцевих органів самоврядування, я маю на увазі в кримському парламенті, були ініціаторами відторгнення, зібралося і змело їх. Не дало цього зробити. Хоча серед так званого "населення", яке вийшло захищати ці органи влади, були вже і представники "Вагнера" –  200 осіб. Це  - з матеріалів справи про 26 лютого. Там були представники кубанського козацтва, які приїхали з боку Севастополя. Вони були десантовані кораблями десантними, російськими. 

Тож ми це зробили. А рано вранці туди увійшли спецпризначенці ГРУ, ФСБ, та захопили ці будівлі зі зброєю. Отут тих, хто мав виконати свій обов’язок, не було. Вони вже були "відпрацьовані" заздалегідь російською владою. І я переконаний, що за ці процеси відповідальність несе влада. Вона вже зараз має показувати, що вона це робить. Саме в тих містах, де ми слабші, де ми можемо мати проблеми. 

Але в нас акцент на військову форму спротиву, а не внутрішню гібридну загрозу. Вона може опиратися на п’яту колону. Вона є в Україні, ніхто не буде казати, що це не так. Росія тим більше з нею постійно працює. І місцеві проросійські сили – вони нікуди зникли. У 2014 вони були, але їх придушили активністю громадянського суспільства. Але зараз я можу констатувати, що, на жаль, вони мають вседозволеність. І останній приклад. Коли в Олешках – це 20-30 км до кордону, у ЦНАПі, - видають паспорт, де написано: "Місто Сімферополь, Крим, Російська Федерація". А влада мовчить. А керівник виправдовується тим, що це факт. І він продовжує працювати. Я не бачу такого різкого, дієвого реагування тих, хто за це відповідає, СБУ та інших. Я вам навів приклади, які сьогодні ми маємо по факту. І чиновників, і депутатів. Багато хто з депутатів та чиновників на півдні України спокійно їздять в Крим, викладають фото в фейсбук, як вони там купаються. Їх це влаштовує. Вони ментально готові до того, що Росія їм не ворог, що Крим не окупований ворогом. 

Дякую, Ахтеме. Непроста розмова, непрості часи. Будемо стежити за тим, що відбувається. Хотілось б уникнути військового загострення, але часто кажуть відому фразу: "Якщо в першому акті рушниця висить на стіні, то в третьому вона стріляє". Коли стоять російські війська коло кордонів, то без провокацій ми, мабуть, точно не обійдемось. І вже не обходимось. 

Дозвольте, наприкінці скажу. Зараз потрібен не пафос, як кажуть "не треба мене вчити любити Батьківщину". Кожен показав за ці роки, що він робив і що робитиме. Пафос зараз недоцільний. Зараз все суспільство, особливо ті, хто пройшов цей шлях, очікують дій з боку влади. І особисто президента, відповідального за ці процеси. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.