"Щоб Бог почув мою молитву": п’ять ключів до розуміння творчості Никифора Дровняка

Сьогодні, в річницю смерті геніального лемківського художника, хочеться зробити спробу по-іншому прочитати його творчість. Багато дослідників говорить про примітивіста, але дуже мало – про духовний досвід...

Українця Никифора Дровняка хвалив сам Пабло Пікассо. Художник увійшов до п’ятірки найвидатніших художників-примітивістів світу, але в його паспорті писали професію – "жебрак". Консиліум краківських психіатрів дійшов висновку, що Никифор "розумово недорозвинений, із низьким рівнем інтелектуальності" в той час, як картини геніального українця виставляли у провідних галереях Європи. Никифор погано говорив через вроджений дефект піднебіння, але завдяки акварелям розповів нам про Небо. Мені вдалося знайти людей, які по-іншому змушують прочитати картини Дровняка, і я досі під враженнями…

Ключ 1 – розуміння кольору і перспективи

Якщо йдеться про примівістів, то ми робимо знижку, що вони можуть чогось не знати у мистецтві. Але з Никифором так не було. Дослідниця творчості Никифора Дровняка, мистецтвознавиця Христина Береговська каже, що художник дуже добре розумів колір. Людина, неповноцінна розумово, все малює однаковим зеленим, а Никифор розграфив усе за шаховим порядком: у кожній графі – інший відтінок зеленого, на першому плані світло-зелений, далі колір темнішає, глибшає. Тобто звідкись у самоука, який ніде не вчився малювати, є знання з кольорознавства. Також Никифор розуміє перспективу – коротку, далеку, обернену, він чудово розподіляє світло в інтер’єрах храмів, які малює. Для цього треба розуміння, як світло паде крізь вікно і поширюється в храмі. А ще від кожної людини в Никифора падає тінь. Про це сьогодні забувають навіть відомі художники.

Ключ 2 – творчість як молитва

Христина Береговська об’їздила провідні університети Європи в пошуках матеріалів про нього, і в одній зі старих кав’ярень у Криниці віднайшла бабусь, які пам’ятають  Никифора. У 1960-х роках він із табличкою продавав свої картини, а їм тоді було по п’ять років. З їхніх слів, Никифор любив тепле (пражене) молоко, тож зрідка приходив до селянок, мам цих бабусь. Никифор малював на штахетах ікони і "дякував" ними селянкам: "То тобі за молоко, але ти ту ікону кинь у піч, щоб дим від неї пішов у комин, щоб Бог почув мою молитву і прийняв мою вдячність за те, що я є на світі". Хтось палив таке послання Богові на штахеті, а хтось кидав у піч звичайні дрова, брехав Никифору, що спалив ту ікону, і зберігав її. Також дуже мало робіт Никифора купували курортники, більше з жалю до нього. "Для чого малюєш?" – запитав якось Никифора Александер Яцковський, знавець примітивного мистецтва. "Щоб люди знали, яке є Небо, а яке пекло. Щоб знали…" То була Никифорова молитва в акварелях…

Ключ 3 – він був українцем із Криниці

Був принциповим, тому малював не все. Художник, у якого він якийсь час мешкав, попросив допомогти йому намалювати плакат для комуністів, проте Никифор відмовився – це суперечило його переконанням. 1946 року поляки оголосили Никифора шпигуном через те, що його малюнки – нібито карта для вояків УПА. Його тричі висилали до Щецина в рамках операції "Вісла". Але Никифор завжди повертався до улюбленої Криниці: пішки долав понад 700 кілометрів, жив у руїнах, порпався у смітниках і продовжував малювати святих. 

Місцева влада змінила йому ім’я на Никифор Криницький, зробивши його поляком. Документи, які підтверджують, що це Никифор-Епіфаній Дровняк, знайшли порівняно недавно в церкві (його хрестили в греко-католицькому храмі). І лише 2003 року після кількарічного судового процесу Об’єднання лемків повернуло Никифору справжнє ім’я.

Ключ 4 – діалог зі святими

У Никифора не було друзів за життя. Цю нішу заповнили святі. "Як він жив? Просто. Звичайно. Як кожна людина, – пише дослідник Петро Скрійка. – Хіба що тільки жив самотньо. Він мав тільки одного найкращого товариша. Найкращого друга. Найкращого приятеля. Сам собі його створив. Був ним святий Миколай. Дуже часто малював його або малим, або великим, залежно від того, які мав життєві потреби: малі чи великі. Хто інший ще міг йому допомогти? Адже не мав ані родини, ані близьких людей. Святий Миколай був завжди поруч".

Коли Никифор потрапив до музею в Новому Сончі, то ходив між іконами, весело вигукуючи: "Юрко!", "Параска!", ніби побачив давніх знайомих. Раніше він мусив знати традиції зображення кожного святого, щоб тепер їх упізнати. 

Ключ 5 – особиста аскеза

Никифор не мав навіть молитовника, проте намалював собі власний. У ньому було 172 малюнки зі Старого й Нового завітів. Сьогодні важко говорити про духовний досвід Никифора, але за окремими фактами стає зрозуміло, що то була людина великої віри й особистого спілкування з Богом.

Коли сталося відкриття Никифора і його виставки відбулися у Парижі, його хвалив сам Пікассо, а Никифор продовжував спати на підлозі, навіть у власній квартирі. Відомо також, що художник не їв досита, а зовсім трішки. Казав, що багато їсти – то гріх. Багато думав, чи заслужить рай. На акварелі "Костел" бачимо Богородицю з двома немовлятами над храмом. Хто був тим другим немовлям? Може, сам Никифор?..

Нам ще дуже багато належить відкрити у розуміння Никифора Дровняка, а поки що залишається вкотре переглядати картини художника  і не втомлюватися відкривати для себе цілий світ, глибокий і світлий…

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.