Про співпрацю між українцями та поляками. Відеоблог Володимира В'ятровича

Доброго дня, я Володимир В‘ятрович.

Я з України. Всім привіт просто з виру історії.

22 травня 2022 року в парламенті України виступив президент Польщі Анджей Дуда.

"Дякую вам за те, що ви захищаєте Європу перед нашестям варварства та нового російського імперіалізму - заявив він, - що показуєте тиранам їхнє місце, що довели, що дух вільного народу сильніший".

Протягом півгодинного виступу депутати 13 разів стоячи аплодисментами переривали очільника сусідньої держави.

В промові було багато не лише про сьогодення і майбутнє, але й про минуле.

"Вороги багатократно пробували нас посварити, скерувати проти себе. Сьогодні й надалі пробують, страшать поляків українцями та українців поляками, використовують для цього болісні теми з нашого болісного минулого, з нашої історії. Але це їм не вдасться, надто добре ми пізнали ці методи, знаємо, що напруга у польсько-українських відносинах служить винятково чужим інтересам, а нам, полякам і українцям, заважає".

Виступ Президента Дуди додає віри у те, що українці та поляки засвоїли уроки минулого. Звісно, ми повинні пам’ятати про конфлікти, щоб вони ніколи не повторилися. Але й не забувати сторінок спільної звитяги.

Таких, як похід польської та української армій на Київ весною 1920-го, який завершився спільним парадом на Хрещатику 9 травня. Потім через кілька місяців була спільна героїчна оборона Варшави від Червоної армії. Разом ми врятували Європу від наступу більшовиків.

Але Польща уклала мир з Росією, який поклав край союзу між нашими народами на цьому етапі. Втім цей мир не врятував поляків від російської агресії, лише відклав її на 18 років. Тоді СРСР разом із Німеччиною напали на Польщу, розпочавши Другу світову війну.

Війна вилилася у нове протистояння між українцями та поляками. Кривавий конфлікт забрав тисячі життів з обох боків. І ослабив обидва народи, зробивши легкою здобиччю для СРСР.

Це бачили українські та польські повстанці, які не склали зброї після поразки Німеччини, і продовжили боротьбу проти совєтського окупанта.

Кілька років тому вони стріляли одне в одного, але все ж вирішили не просто припинити непотрібний конфлікт, але разом воювати проти спільного ворога.

"В цій боротьбі за волю і незалежність особливу роль можуть і повинні відіграти поляки та українці. Не тільки тому, що живемо поруч і що є кровно споріднені, а також тому, що взаємно допустили проливу крові наших народів, з чого користали тільки інші".

Це слова Мар’яна Големб’йовського, керівника польського підпілля на Замойщині. Він був учасником нападів Армії крайової на українців Холмщини, але згодом ініціював переговори з УПА.

Після вигнання нацистів Україну втихомирювали війська НКВД.

Розстріли, ув’язнення, масові депортації — звичний інструментарій "совєтізації", знайомий українцям ще з 1920-х. Подібне відбувалося і в Польщі, де до влади прийшов комуністичний уряд, опертий на Москву.

Наявність спільного ворога змусила українських та польських підпільників забути минулу ворожнечу, і навесні 1945 року перемовини увінчалися успіхом - досягнуто перемир’я, припинено взаємне винищення. Але підпільники на цьому не зупинилися, визріла ідея започаткувати спільну боротьбу. Але одна справа говорити про співпрацю, інша – йти в бій і довірити життя тому, хто ще вчора в тебе стріляв.

6 квітня 1946 року підпільники вперше спільно напали на станцію Вербковичі.

Незабаром виникла ідея провести масштабнішу наступальну операцію на містечко Грубешів. Завдання були практичні — залякати комуністичні каральні органи, звільнити заарештованих, захопити документацію. Але мали й політичну меті — маніфестувати спільну боротьбу українців та поляків.

Вранці напередодні наступу в лісі неподалік Грубешова почали сходитися партизани. З українського боку вояки сотень "Давида", "Яра", "Чавса" та боївки Служби безпеки, з польського - відділи "Млота", "Слєпого", "Віктора", "Геля".

"Між стрільцями нашими і польськими, – читаємо в звіті про зустріч, – почалася розмова, пізнавали себе, оповідали про минулі стрічі - коли ми ще були ворогами".

Нічний бій у місті тривав півтори години, за цей час розбили будинки НКВД, польських органів безпеки, пошти, захоплено комендатуру міліції, знищено автомобілі та документацію, звільнено з полону 25 в’язнів. Згідно з повстанськими звітами НКВД та польські комуністичні сили втратили близько 100 солдатів вбитими, натомість комуністи офіційно повідомили про загибель 18 осіб.

Значно більшими були політичні втрати комуністів - інформація про успішну українсько-польську акцію позбавила владу можливості спекулювати на протистоянні між обома народами.

Ця перемога не спинила масових репресій комуністичного режиму, який спершу ліквідував польське, а згодом українське підпілля. Але нині нам варто пам’ятати про неї, щоб усвідомлювати ціну конфліктів між нашими народами і цінність співпраці між нами.

Символічно, що виступ Дуди в парламенті відбувся в день народження Симона Петлюри. Одного з ініціаторів польсько-українського союзу 1920 року.

Сподіваюся, нинішня співпраця, оперта на розуміння важкої історії, буде міцнішою, ніж у попередньому столітті, і ми врешті спільно поставимо крапку в існуванні Російської імперії. В пам’ять про наших предків, які ще два століття тому піднімалися проти неї на повстання під досі актуальним гаслом "За нашу і вашу свободу".

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.

Слава Україні!

Джерело

Про автора. Володимир В'ятрович, народний депутат України.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.