"Поповнення суддівських лав отримаємо в кращому випадку через 2 роки", – ексголова Верховного Суду України

Голова Верховного Суду України з 30 листопада 2017-го до грудня 2021 р. Валентина Данішевська – гостя програми "Вечір з Миколою Княжицьким" на телеканалі Espreso.tv. У розмові з пані Данішевською – про реформу Верховного Суду і причини її зупинки, актуальний стан української судової системи та перспективи.
 

Мені здається все було непогано продумане. Ми 2017 року отримали Верховний Суд з новими повноваженнями, у новій структурі і з новими обличчями. Дуже значна кількість суддів Верховного Суду, які нині працюють, прийшли до нас з адвокатури, з науки. Суддями Верховного Суду стали судді першої інстанції, апеляційної інстанції. Думаю, що всі пам’ятають цей відкритий конкурс. Саме відкритість і прозорість цих процедур дали нам змогу позиціонувати себе як уже найкращий суд, як той, який базується на нових цінностях. Тих суддів, яких ви зустрічаєте у Львові, я приблизно розумію, хто це, але можу сказати, що коли ми розпочали свою роботу, то різниця у віці між суддями Верховного Суду становила 30 років.

Я пам’ятаю, що наймолодші – це десь 36-37 років.

Зараз. А чотири роки тому були молодші. У цьому була своя перевага. Це вже нова енергія, нова кров, якщо можна так сказати. Це люди, які складали очікування від нового Верховного Суду, а потім прийшли сюди, щоб відповідати цим очікуванням і втілювати ту мету, заради якої, власне, відбувалися зміни.

Як узагалі працюється в системі, коли Верховний Суд вже новий, прийшли нові люди, а десь у районних судах приймають такі рішення, як про скасування ліцензій авіакомпанії, або ми маємо Окружний адміністративний суд в місті Києві, де постійно відбуваються якісь скандали чи перипетії. Тобто сама судова система стара, а частина її змінена. Цей дисонанс відчувається в роботі?

Ви знаєте, був план перебудови всієї системи. Тобто паралельно зі створенням Верховного Суду й Антикорупційного суду, Суду з питань інтелектуальної власності передбачалося кваліфікаційне оцінювання всіх суддів. І це кваліфікаційне оцінювання пройшла половина суддів. Тобто судді на своїх посадах проходили практично таке саме оцінювання, як ті, хто брав участь у конкурсах і рухався…

І що сталось? Була зупинена ця реформа?

Так.

Просто зупинена?

Так.

У 2019 році?

У 2019 році ця реформа була зупинена розформуванням Вищої кваліфікаційної комісії. І в 2019 році судова влада втратила свій кадровий орган, зупинилися конкурси, зупинилися кваліфікаційні оцінювання. Протягом цих двох років судді лише покидали судову систему і дуже незначну кількість суддів було призначено за тими конкурсами, які були проведені раніше.

У якому стані зараз українська судова система?

У дуже складному, тому що зруйнувати орган зруйнували, а вже минуло два роки – його не відновили, функції практично нікому не передані. Прийнято закон про добір нових членів Вищої кваліфікаційної комісії, створена Конкурсна комісія, яка почне активно працювати, як очікуємо, вже після нового року. Для добору потрібен час, передбачаються перевірки кандидатів на ці посади. Отже, до осені, мабуть, Вища кваліфікаційна комісія не запрацює повною мірою. А якщо додати до цього те, що процедури добору суддів досить складні і потребують багато часу, то в кращому випадку через два роки, можливо, ми отримаємо поповнення суддівських лав.

А що це означає для громадянина? Що в судах немає суддів? Він несе заяву і її ніхто не розглядає?

На цей момент 8 судів закриті взагалі, зокрема й у тих регіонах, де відбувається антитерористична операція, які наближені до лінії розмежування. Десь 85 судів мають лише одного суддю. Це означає, що якщо суддя захворів або пішов у відпустку, суд теж закривається. Більше того, якщо кримінальні справи можна передавати в сусідній суд, то цивільні справи не передаються. Отже, вони накопичуються у цих судах і люди не можуть вирішити жодне своє питання. Наприклад, стягнути аліменти, розлучитися, вирішити питання щодо утримання дітей чи місця проживання…

І люди чекають?

Наша судова система розглядає приблизно 4 мільйони справ і матеріалів на рік. Цього року очікуємо навіть 5 мільйонів. Лише 13% цих рішень оскаржують до Апеляційного суду, і ще менше до Верховного Суду. Тобто 100 тисяч із 5 мільйонів – це не така вже велика цифра. Наші люди погоджуються з рішеннями перших інстанцій.

Коли ці суди встигають розглядати справи, якщо в них немає суддів або не встигли призначити, а кількість справ зростає. Швидше розглядають?

Це наш біль. Як же можна швидше розглянути? Звісно, тривалість розгляду справ збільшується, звісно, страждає якість розгляду. Суддів у нас має бути 7300, а наразі з повноваженнями – 4600. Тож навантаження на суддів шалене, і в цих умовах очікувати якогось підвищення якості або пришвидшення розгляду справ ми наразі не можемо. Але це не від нас залежить. Ми нічого не можемо змінити.

У чому була причина, які були аргументи влади, коли була призупинена робота ВККС і була ініціатива зменшити кількість суддів Верховного Суду? Причини були політичні – більше контролювати судову систему?

Думаю, так. Але ми звернулися до Конституційного Суду, як ви пам’ятаєте, і Конституційний Суд практично всі ці новели визнав неконституційними. Єдине, що не вдалося вже повернути Вищу кваліфікаційну комісію.

Так, але ми бачимо, що відбувається зараз з Конституційним Судом, які політичні баталії і перипетії відбуваються навколо Конституційного Суду для того, щоб і він був більш залежним. Це теж у принципі не є нормальною системою існування влади.

Це абсолютно ненормально, але кожна влада до цього тяжіє.

Київський адміністративний суд уже став "притчею во язицех". Його вимагають ліквідувати, судді там ведуть себе досить епатажно. А рішення їх теж епатажні? І що робити з тим судом і з тими суддями? Чи нічого не робити, там усе нормально і це просто політичний процес?

Думаю, що відсоток "епатажних" рішень – незначний. Цей суд виконує величезну роботу і розглядає безліч справ, коли громадяни захищають свої права перед державою. Це і пенсії, і соціальні виплати, безліч різних питань. Але в цьому суді сконцентровані всі справи за участі найвищих органів державної влади. Тому це теж наша проблема. Вона нам болить. Але ті рішення, які пропонуються владою стосовно цього суду, інколи дивують. Наприклад, пропозиція про ліквідацію суду. Але ж з ліквідацією суду судді не звільняються. То нас не влаштовують деякі судді, чи ми хочемо виключити суд, щоб люди ще в довшій черзі стояли в іншому суді? Якщо ми справи двох судів складемо в один суд, то, відповідно, черга за судовим рішенням збільшиться.

Київської області, наприклад, як пропонували…

Так. Черга збільшиться. Тому я думаю, що ця проблема значно глибша, ніж пропонується її вирішення. Це проблема повноважень. Не можна сконцентровувати такі повноваження в одних руках. Це ж не перша проблема, ви пам’ятаєте…

Або треба було провести тоді одночасний такий самий конкурс, наприклад, Верховний Суд, Окружний адміністративний суд і Печерський суд. От три ключові суди. Провели б туди відкритий конкурс із міжнародними експертами. Я жартую, звичайно.

Ви знаєте, не все в людях, не все. Дуже велике значення мають умови, в яких ці люди працюють, і повноваження, тому що ми спостерігали вже, яким цей суд був до того, як туди прийшли нинішні судді. Але ж проблеми були такі самі. Тобто держава на найвищому рівні здатна як пригнічувати суддів, так і розбещувати їх.

Тобто реформи в державі не можна провести лише в одній гілці влади. Треба, мабуть, паралельно проводити в усіх?

Я нещодавно мала спілкування з керівником ДБР. Він мені сказав: щодня ми фіксуємо хабарі, але найменше – в судовій системі. Кожен такий випадок – це пляма на кожному з нас. Нас це дуже хвилює. Але якщо говорити в масштабах держави, навіть у правоохоронних органах – то найменше в судах.

А після 2014 року, після Революції Гідності зменшилися процеси хабарництва в судах? Чи вони приблизно були найменшими й раніше?

Думаю, були найменшими і раніше, але це не можна порівняти простими цифрами. Тому що це залежить не тільки від негативної поведінки людей, які, працюють, наприклад, у судах чи в інших органах. Це залежить від активності самих органів. Наскільки вони вміють виявити такий злочин і потім довести його. Це були дуже складні справи завжди.

Ми реформуємо нашу судову систему певною мірою специфічно, очевидно, її було непросто реформувати. По-перше, ми залучаємо міжнародних експертів до тих, хто відбирає суддів, і люди по-різному до цього ставляться. По-друге, створюємо різні новітні суди, яких не було, які мають значну автономність, як, наприклад, антикорупційна система судочинства. І теж по-різному люди до цього ставляться. Бо з погляду тверезої логіки, всі суди мають бути чесними й нормальними, а не якась одна гілка. З іншого боку, якщо вдасться створити хоча б одну, то це певний приклад для інших, можливо, це забезпечує якийсь рух вперед. На це існують різні точки зору. Яка ваша позиція, якщо взяти ці дві проблеми? Перше – це міжнародні експерти з відбору. Ми не в стані самі впоратися?

Думаю, що ми можемо все робити й самі. Але не важливо, хто буде в цих комісіях, наприклад, які здійснюватимуть попередній відбір кандидатів на посади в найвищих судових органах. Якщо ці органи дорадчі, як їх позиціонують (наприклад, Конкурсна комісія – це дорадчий орган, і Етична рада – це дорадчий орган), то не важливо, хто в цьому дорадчому органі, бо вони ж лише радять. Але якщо ці органи вже почнуть перебирати на себе якісь владні функції, тоді це може стати проблемою. Фактично, ці органи створені для того, щоб провести перевірку кандидатів, зокрема на відповідність етичним нормам, щодо доброчесності, і порекомендувати найкращих кандидатів органам нашої держави, які призначають своїх представників у ці органи. Здається, непогана функція. Тим паче, якщо це тим дозволить підвищити довіру до судових органів, то ми лише "за". Не ми ж самі формуємо свої органи. У Вищу раду правосуддя дають своїх представників Верховна Рада, Генеральна прокуратура, адвокатура, науковці, і всі вони теж призначатимуть членів Вищої ради правосуддя саме з числа рекомендованих Етичною радою. Судова влада не заперечувала цього. Але є певні моменти, які закон передбачив щодо діяльності Етичної ради, які вже зазіхають на вихід за межі дорадчих функцій.

Наприклад?

Наприклад, прийняття рішень в Етичній раді передбачено таким чином: начебто більшістю голосів, як це прийнято завжди, але якщо голоси розпалися навпіл – а там 6 членів Етичної ради і Конкурсної комісії – то тоді прийнятим вважається те рішення, за яке проголосувало двоє іноземних експертів. Таким чином думка представників судової влади, які є в цій комісії, може бути зігнорована зовсім. Скажімо, в Конкурсній комісії, де буде формуватися Вища кваліфікаційна комісія, таких положень немає. Тому ми погодилися фактично з тим законом, який передбачає створення ВККС, але маємо деякі застереження до закону щодо добору членів Вищої ради правосуддя, зокрема й цих, про які я вам сказала.

Може, це пов’язано з тим, що в державі, яка лише будується, досвід колег з інших суспільств зі сталішими демократіями є важливим і до них може бути більше довіри? Хоча, з іншого боку, ви самі сказали, що і там виникають проблеми. По-друге, це завжди складний вибір, бо завжди виникає питання, де є суверенітет, а де – бажання швидше провести реформи?

Це не пришвидшує реформи. Але ми закликаємо членів Етичної ради, зокрема своїх іноземних колег, до того, щоб вони все ж домагалися консенсусу – задля довіри, зокрема, судової влади до діяльності Етичної ради. Як тільки судова влада усвідомила себе незалежною і такою, що балансує діяльність інших гілок влади, в неї завжди будуть проблеми. Тому що вона ніколи не буде зручна для інших гілок влади. І так – у всіх країнах. Гарно все лише там, де суди є складовою єдиної політичної влади.

Правда, тоді вони перестають бути судами за великим рахунком. Дякую.

Дякую вам теж.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.