"Поки є можливість – бачтеся з сім'ями, з рідними. Це надихає, мотивує і надає відчуття спокою" – львівська депутатка, яка стала добровольцем ЗСУ

Змінити туфлі на берці, а сукню на військову форму вирішила депутатка Львівської міської ради Тетяна Шевченко. З першого дня війни вона твердо знала, що мусить служити в ЗСУ, аби захистити своїх дітей  і свою домівку від російських окупантів. 

Розповідає, хоч і знала, що війна неминуча, сподівалась  –  найгіршого не станеться. 

До військкомату пішла 24 лютого. 

"Коли вийшов закон про територіальну оборону я для себе вирішила йти добровольцем. У 2014 році не пішла на фронт, бо тоді ще син був маленький, а зараз йду однозначно записуватись в резерв. Одна з моїх професій – медик, працювала шість років в обласній лікарні операційною медсестрою, тому я стояла на військовому обліку. Але ніколи не була до того в армії й не служила. Моя професія дозволила мені  потрапити в тероборону на посаду санінструктора.

24 лютого, не маючи ще всіх дозвільних документів, прийшла у військкомат, а 25 лютого була мобілізована у сили територіальної оборони ЗСУ."

Добре пам'ятає ранок війни, коли прокинулась від повідомлень на мобільний телефон.

"Прийшло два повідомлення: перше – колежанка з Києва, вона написала одне слово "Почалось...", а друге повідомлення, яке мене підняло на рівні ноги – було від жінки, моєї колишньої колеги з окупованого Донецька (за певних причин не виїхала звідти). Вона написала: "Теперь вы поймете, Танечка, что такое жить в блокаде  и как мы живем все эти 8 лет".

Тут же я дала їй відповідь, що ми боротимемось за кожен сантиметр нашої землі й нашої країни, і в нас так не буде. Я виявилась права. Ці деталі дуже пам'ятаю. Зібралась і поїхала у військкомат."

Військова розповідає, що пішла служити передусім як громадянка України, як патріотка і як мама, бо це – її ключові переконання. Хоч розлука з дітьми для неї є найбільш болючою. Попри все,  жінка вважає, що потрібно мотивувати людей на правильні вчинки. 

"Мої діти –  в безпеці. Тому з чистою совістю, серцем і душею, я спокійно можу робити те, що обрала – піти добровольцем в тероборону. Ми не бачимось зовсім, але часом спілкуємось. 

В ці моменти багато чого починаєш розуміти і трактувати по-іншому. Розумієш, що були якісь дурниці, які не варті роздумів, по-іншому розставляєш життєві пріоритети. Я – строга мама, і зараз, напевне, про це шкодую.

Поки є можливість – бачтеся з сім'ями, з рідними. Це надихає, мотивує і надає відчуття спокою. Коли не буде цієї можливості (а кожен, хто в армії, розуміє, що він не в шкільному таборі), тоді й діяти будуть по-іншому, а зараз треба жити та займатись щоденно роботою. На нині, хто робить якусь роботу – робить правильно. І ті, хто волонтерить, пече хліб, лікує чи збирає гроші – всі виконують свій обов'язок, це потрібно робити. А ЗСУ буде всіх захищати."

Захищати, каже Тетяна Шевченко, їх навчають щодня. Розмірковуючи перед війною, думала, що поступово згадуватиме ази медицини, навчиться тактичної медицини. Втім не думала, що вчитись всього треба буде настільки швидко. 

"Після 25 лютого зрозуміла, як швидко все потрібно робити. До війни не могла б й подумати, що мені так цікаво буде працювати зі зброєю, раніше ніколи не тримала в руках автомат. Тому спершу він мені здався дуже важкий, а вже на другий раз був значно легший".

Читайте також: Волонтерський фронт: як у Львові забезпечують тил

Попри військові будні, жінки у ЗСУ намагаються не обділяти себе маленькими радощами. 

"Біжу іноді містом і мимоволі заглядаю у вітрини – думаю, у мирному житті можливо таке купила б собі, але зараз це не на часі. Мої посестри і я, і волонтерки, все одно не відмовляємось від маленьких жіночих радостей – перукарня, манікюр. Поки ми це можемо зробити, ми це робимо і це добре. Коли настане той час, що не буде можливості – обійдемось без цього."

Тетяна Шевченко пояснює, що робота в ЗСУ і робота депутата перегукуються, бо однаково і тут, і там ти служиш українцям. 

"Це величезна відповідальність перед українцями. А так, як я була депутаткою, маю ще й велике коло знайомств – це і волонтери, які знайдуть потрібні речі, друзі, які завжди допоможуть. Плюс, коли знаєш особисто багато людей, тоді є особлива довіра. 

Своєю чергою, я довіряю ЗСУ і тим хто сумлінно виконує свою щоденну роботу. Дбає про безпеку своєї країни. На сто відсотків впевнена, що серед моїх знайомих немає зрадників, а якщо є, то я не помилюся. Вірю в перемог, ЗСУ,  ми її всі чекаємо".

• Нагадаємо, львівська бригада за місяць війни знешкодила майже тисячу ворогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.