Подібна є лише у Франції: чим унікальна подільська церква-фортеця в Сутківцях і чому УПЦ МП не хоче її відпускати

"Еспресо.Захід" розповість про рідкісний приклад оборонної архітектури, що використовувалася також як релігійний центр, де зараз діє Свято-Покровська церква-фортеця.

Виникнення замку та розбудова храму-фортеці

Фото: Вікіпедія

Фортеці-храми, також відомі як оборонні церкви, є унікальними спорудами, що поєднують у собі функції релігійних храмів і оборонних укріплень. Вони поширені на території Європи, особливо в регіонах, де місцеві громади були змушені захищатися від частих нападів ворогів.

Наприклад, чимало таких споруд у Трансильванії (Румунія), яка відома своїми укріпленими церквами, зокрема в сільських регіонах, де оборонні церкви зводили для захисту від османських нападів. На півночі Іспанії, в регіонах Наварра та Арагон, також збереглися численні фортеці-храми, зведені для захисту від маврів. У регіонах Франконії та Тюрингії є кілька церков-фортець, зокрема в селах, де часто відбувалися селянські повстання та військові конфлікти. У південних регіонах Італії можна знайти декілька прикладів укріплених монастирів і церков, які використовували для захисту від піратських набігів. В Україні чи не найвідомішою фортецею-храмом є споруда на Поділлі у селі Сутківцях.

Село Сутківці виникло у вузькій улоговині серед вапнякових скель, що дало змогу населенню ще з давніх часів перетворити його на неприступну фортецю. За переказами, назва села походить від місцевого діалекту "сутки", що означає вузьку стежину, прохід, коридор між горбами, горами. Поширена також місцева легенда, яка розповідає, як ішов чоловік полями, оглядаючи місцевість і розмірковуючи, як назвати таку місцину. Подумавши трохи, склав частини двох слів докупи й вимовив: "сутки" й "рівці", отож хай і зветься це місце "Сутківці".

Однак попри те, що люди тут давно мешкали, офіційно назва села вперше в джерелах зустрічається під 1407 роком. У ті часи Поділля було поділене між польським і литовським королівствами. Сутківці належали до впливу поляків. До кінця XVI століття селом володіла місцева православна шляхта, яка так і називала себе – Сутківецькі. Саме завдяки старанням цієї родини тут звели з сірого каменю фортецю, частина якої стала храмом.

Фото: Вікіпедія

У середині XIV століття на замковому пагорбі існувало городище, яке було укріплене з північно-західного боку кам'яним оборонним муром. Та у другій половині XV століття на північний захід від нього розпочали будівництво регулярного баштового замку, одного з опорних пунктів у південній оборонній лінії, адже село стояло на Кучманському шляху – звичному маршруті набігів татар на Поділля.

Давній мур став основою південно-східної оборонної стіни замку. На першому етапі були зведені його північна і західна вежі. Будівництво завершили до кінця XV століття спорудженням східної та південної веж і одночасним підвищенням висотності оборонних мурів.

Тоді Сутковецький замок був прямокутним подвір'ям довжиною й шириною 66 на 60 м. Воно було оточене мурами, по кутах якого стояли п'ятигранні вежі предбастіонного типу. До північно-західного муру примикала квадратна вежа. Башти мали по чотири яруси і з'єднувалися бойовими галереями, що проходили по внутрішньому периметру оборонних мурів. З південного сходу і північного заходу були влаштовані рови завширшки близько 15 м. В'їзд до замку був з північно-західного боку.

Тож як тут виникла фортеця-храм?

Фото: Дмитро Полюхович

Відомо, що у 1476 році частину фортеці було перебудовано під церкву з улаштуванням у першому ярусі цегляного склепіння на нервюрах і готичних щипців над другим ярусом центрального простору. Досі не має достовірного пояснення, чому вирішили перетворити оборонну споруду на храм-фортецю, однак імовірно, щоб таким чином зекономити кошти. Адже після частих набігів татар храми страждали чи не першими, оскільки їх грабували. А це був додатковий захист.

У XVI столітті стіни першого ярусу церкви-фортеці було розписано фресковим живописом, його фрагменти збереглися й донині. У другій половині XVIII ст. над притвором було поставлено двоярусну дерев'яну дзвіницю з бароковою главкою. Тоді ж західний фасад споруди переробили на парадний і облаштували там вхід до храму.

Архітектурні особливості храму-фортеці

Фото: Вікіпедія

Напевно, церкви з такою незвичною архітектурою ніде, крім Сутківців, не знайдеш. Її зведено за всіма канонами середньовічних фортифікаційних споруд, тому святиня насправді більше схожа на фортецю, ніж на храм. У неї міцні стіни – майже два метри завтовшки. Споруда збудована на пагорбі з того ж каменю й цегли, що й замок у Сутківцях. В архітектурному плані вона зведена у формі чотирилисника. У центрі – вежа (10 х 11 м), оточена чотирма апсидами, тобто додатковим баштами, що примикають до неї. Низький цокольний поверх використовувався для церковних діянь, а перший був оборонним.

Перекриття над першим ярусом є системою цегляних хрестових і конхових склепінь з розпалубками на нервюрах (ребрах), що додає їм готичного вигляду. У центральному просторі вони спираються на стовп, утворюючи по його кутах віялові пучки нервюр. У місцях опертя нервюр закладені консольні блоки різного малюнку, в шелизі – замкові брили з геральдичними щитами.

Фото: Вікіпедія

Присутні кам’яні сходи на другий поверх. На другому ярусі збереглися бійниці-машикулі (для підніжного бою), центральний машикуль над входом, нижня частина стовпа, що піднімався з підвального ярусу і підтримував шатровий дах.

Достовірно відомо, що раніше церква була з’єднана підземним тунелем із замком. Тут ховалися люди під час війн, а вояки пересувалися оборонним комплексом. Під час розкопок у тунелі знайшли чимало решток людей, які могли бути як оборонцями фортеці, так і невинними жертвами радянських репресій.   

Загалом ця церква-фортеця є одним з найдавніших в Україні оборонних храмів і єдиним середньовічним оборонним храмом тетраконхового типу. Цікаво, що найближчим аналогом цієї церкви-донжону є донжон в Етампі у Франції.

Фото: Вікіпедія

Читайте також: Привид "Білої пані" досі гуляє фортецею: таємниці та легенди Меджибізького замку

Сучасний стан і боротьба з московським патріархатом

Фото: Вікіпедія

Упродовж століть замок у Сутківцях зазнавав частих атак з боку кримськотатарських та османських військ. Зокрема, у 1567 році будівля замку зазнала сильного руйнування, тому під час ремонтних робіт стіни були частково знижені, деякі бійниці розтесали під вікна. Коли від початку XVIIІ століття набіги зменшилися, а Річ Посполита доживала своїх днів, замок у Сутківцях став нікому не потрібний і почав занепадати. Поступово його почали розбирати місцеві й до нашого часу він перебуває у руїнах, залишилися лише частини мурів, а з п’яти веж замку вціліла лише східна з фрагментом прилеглого оборонного муру й частина підлогової стіни північної башти.

Натомість храм-фортеця фактично зберігся майже в первісному вигляді, хоча декілька разів зазнавав реконструкції, причому не завжди успішних. Наприклад, у 1894 та пізніше, у 1903 році, споруда зазнала реконструкції з розбиранням щипців. Тоді ґонтові дахи замінили пологими бляшаними. Внаслідок цієї серії реконструкцій церква втратила давні готичні і барокові форми та набула рис, типових для єпархіальних церков, поширених у Російській імперії, адже перебувала на той час у володіннях росіян.

Згодом, під час радянських антирелігійних гонінь, храм двічі закривали: з 1939 по 1942 рік та з 1946 по 1989 рік. Що, звісно, вплинуло на стан будівлі. Тому на початку 90-х років минулого століття тут вирішили зробити ремонт. Однак у результаті самодіяльних непрофесійних робіт пам'ятку поштукатурили ззовні та зсередини цементним розчином, а це призвело до перезволоження стін і втрати більшої частини фрескового живопису.

Фото: ye.ua

У 2006 році фахівці зафіксували гостроаварійний стан споруди. Добре, що після цього почалася кардинальна реставрація будівлі у 2006–2009 роках за проєктом відомих українських реставраторів Євгенії Пламеницької та кандидата архітектурних наук Ольги Пламеницької. У результаті осушили стіни храму, частково знялм цементний тиньк, ліквідували аварійний стан. Тоді пам'ятці повернули втрачений середньовічний дах, що спирався на центральний стовп за типом середньовічних башт-донжонів. Було відновлено частково зруйнований бойовий парапет з бійницями-машикулями на другому ярусі, оборонні галереї в інтер'єрі храму.

На сьогодні планують завершення реставрації з повним зняттям цементного тиньку і розкриттям фресок, відновлення інтер'єру храму, проведення благоустрою прилеглої території. Однак для цього потрібні додаткові кошти.

Фото: Вікіпедія

Щодо церковного життя, то довгий час храм перебував під владою московського патріархату. Коли на початку 2010-х років у церкві відновили богослужіння, то саме священник УПЦ МП тут керував. Однак 7 лютого 2019 року громада храму (без священника, який відмовився від цього) ухвалила рішення про перехід від УПЦ МП до ПЦУ. Остаточно в квітні 2021 року Верховний Суд України відкинув усі аргументи колишнього промосковського батюшки і церква отримала новий юридичний статус. Та баталії за право володіння церквою-храмом продовжилися.

Протоієрей місцевої єпархії УПЦ МП і далі користувався церквою в селі Сутківці без будь-яких договорів і відмовлявся звільнити храм добровільно. Та вв березні 2024 року Хмельницький апеляційний суд підтвердив, що священник московського патріархату має повернути церкву-фортецю державі. Однак фактично рішення було офіційно виконане лише 15 травня 2024 року. У Сутковецьку церкву-фортецю, пам'ятку архітектури національного значення, таки зайшли законні власники – працівники Хмельницької районної державної адміністрації. Вони разом із представниками виконавчої служби зрізали замки на церковних воротах, дверях храму, бо священник добровільно ключі не віддав, хоча й покинув церкву. Утім разом із ним з церкви зникло практично все цінне майно. Залишився лише іконостас, люстри, свічник і одна ікона.

У хмельницькій єпархії УПЦ МП не визнають постанови суду й вважають передачу храму "протиправним заволодінням". Вони апелюють до чинності рішення виконкому Ярмолинецької селищної ради 1989 року, за яким храм передавали в користування релігійній громаді.

Фото: Вікіпедія

Як складеться доля унікального храму-фортеці, покаже час. Наразі будівля під державним захистом і громада села чекає, коли тут повноцінно почне діяльність ПЦУ. Можливо, у найближчі роки реставраційні роботи повністю завершать і церкву-фортецю по-новому відкриютьдля туристів, які можуть відчути тут силу й дух середньовічної архітектури.

Читайте також: Куди поїхати на Хмельниччині: резиденція Острозьких, Меджибізький і Сатанівський замки