Подоляк у Долині нарцисів. Блог Ігоря Гулика

Радник Єрмака Михайло Подоляк спробував було пояснити кричущий факт цензури та утисків свободи слова в Україні (вимкнення з ефіру трьох телеканалів – 5-го, Прямого та Еспресо). І вийшло, як завжди.

За Подоляком-політтехнологом стежу вже доволі довго, тому, у принципі, мене не здивували його філіппіки про "нарцисизм" Порошенка. Подоляк завжди писав чи говорив барвисто, але це його красномовство, у першу чергу, було спричинене не бажанням якнайточніше довести свою думку до слухача/читача. Радше ще одним шансом самолюбування перед "неотесаною" (на думку вічного "радника" глав адміністрацій багатьох президентів України). Тому репліку про "нарцисизм" Порошенка з уст Подоляка можна прочитати двояко: я, радше, трактуватиму її як підсвідомий нарцисизм самого "краснобая".

Але, даруйте, шляк трафляє від іншого. Від того, як легко і реально по-блюзнірськи особи, наділені сумнівним правом говорити від імені влади (бо для цього є пресслужби, заступники, зрештою, сам Єрмак чи Зеленський не без язиків), беруться трактувати українські закони. Особливо, коли йдеться про свободу слова. Ось коли Подоляк любується власним красномовством – це нормально, а коли хтось інший, — це нарцисизм і підстава "заткнути рота" великим журналістським колективам. Така от свобода слова по-подоляківськи (читай – по-зеленськи). Правники, вочевидь, матимуть тепер роботу, як і нардепи, — треба ретельно виписати пояснення терміна "нарцисизм", а відтак – цілі новели до законопроєкту, які аргументуватимуть цю рису натури, притаманну тою чи іншою мірою, мабуть, більшості людей.

Подоляк власне вибовкав "секрет Полішинеля", тобто озвучив справжню причину десятків, якщо не сотень звільнень або ж "почесних заслань" представників владної челяді багатьох українських президентів. У найвищі укази іноді навіть потрапляли геть неоковирні формулювання, що того чи іншого достойника "пішли" з посади за "формування власного політичного іміджу" (до прикладу, Євген Марчук позбувся посади прем'єра за часів Леоніда Кучми). Та що далеко ходити, — позавчорашня історія з Людмилою Денісовою, яка впала у немилість Банкової, також спричинена (за словами омбудсменки) "невиправданою присутністю у ЗМІ".

Та повернімося до Михайла Подоляка. Річ у тім, що він за замовчуванням не може бути іншим. Бо професійна діяльність цього безпринципного, і, я б сказав, неперебірливо-цинічного політконсультанта завжди відбувалася у "Долині нарцисів" вітчизняної політики. Починав він з одіозної фігури Юри Єнакієвського, який, через специфіку статусу "авторитета", не був медійною фігурою, однак, припущу, що як кожен "хрещений батько", не стримував себе у самолюбуванні у колі "колег". Можливо, саме через Єнакієвського (у миру Іванющенка) Подоляк втрапив до пулу Віктора Януковича. Позаяк його відчайдушний захист "авторитета" у ЗМІ не залишився непоміченим. "Коли Луценко вперше став міністром, вийшла книжка "​Донецька мафія", де використовувалася оперативна інформація. Але там немає згадки про кримінального авторитета Іванющенка", - писав Подоляк. Як вам "залізний аргумент?".

Пізніше, вже на посаді радника Сергія Льовочкіна (теж знаний нарцис) – тодішнього глави адміністрації Януковича, Подоляк поцікавився у "Дона" його думкою про те, ​як зробити простого українця психологічно готовим бути законослухняним (?!!). Відповідь, знано, не забарилася – на практиці Янукович провально спробував укоськати українців час Майдану. Однак Михайло Михайлович сервільно передав своє враження від майбутнього "вічно легітимного": "Президент, всупереч поширеній PR-думці, дуже навіть добре розуміє хвороби тієї країни, якою він керує. Розуміє і пропонує вести діалог саме про це. Про стратегію лікування". Майже "Залізний господар" від Ганни Герман :).

Не оминув Подоляк і роботи на нарциса Медведчука, якого зараз Банкова вважає козирем у своїй ідіосинкратичній нетерпимості до Порошенка. Гадаю, вони тепер знову часто спілкуються, оскільки на початку співпраці з Офісом Єрмака Михайло Михайлович позиціював себе як "антикризовий менеджер", що вміє вибудовувати "більш довірливі розмови з журналістським середовищем". І таким чином просувати написані сценаристами наративи найвидатнішого нарциса.

Тепер Подоляк "живе" в ефірі телеканалів з колишнього пулу Медведчука, які господарюють у марафоні єдиних новин. Зрештою, як і "Інтер" колишнього подоляківського господаря Льовочкіна. І щоб ця співпраця дала бажані плоди, усім зацікавленим особам (виробникам інформаційного марафону "FreeДом") з державного бюджету викроїли "скромних" 165 мільйонів гривень.

Війна, кажете? А хто вирішив, що під час війни не треба бути "умним і красівим"? 

Тож нарцисизм Подоляка і Ко має цілком конкретні розцінки…

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.