Пішов у засвіти патріарх львівського українського колекціонерства Іван Гречко 

Про відхід цієї дивовижної людини повідомила Тетяна Романишин-Семаник, інформує Еспресо.Захід.

Ім’я Івана Гречка, попри те, що останні роки чоловік був непублічним, у Львові ніколи не потребувало особливої реклами. Його знали всі, хто любив народне мистецтво. І називали своїм учителем ті, хто це народне мистецтво в тій чи іншій формі прагнув зберегти. 

Володар чи не найбільшої у нашій державі колекції гуцульських ікон на склі середини ХІХ – початку ХХ століття, а ще величезної збірки духовно-матеріальних свідчень народної культури, які збирав упродовж свого життя, починаючи від 50-х років ХХ століття, Іван Гречко пішки обійшов уздовж і впоперек усі села своєї рідної Гуцулії, від хати до хати, з щирою усмішкою і відкритим серцем. Люди їхали на курорти, а він за кожної першої нагоди – в Карпати. Хтось ніжився на сонці чи в теплих хвилях, а він, закинувши мішок за плечі, долав гірські стежки та бездоріжжя, аби із загублених закутків історії врятувати для прийдешнього світу художній метал і народну кераміку, дерев'яну пластику й українське професійне мистецтво, народну вишивку і ткацтво…

"Як казав колись старий Крип'якевич, – ділився під час одного з інтерв’ю, – як маєш мету і хочеш її осягнути, то став її дуже високо, бо життя понизить твій лет і ти зробиш те, що мав зробити. Я щасливий, бо таки зробив те, що мав. Колекціонерство стало моїм свідомим вибором, і  задоволення від цього завжди мав величезне".

Озираючись на своє життя, без жодного жалю говорив, що так і не випало йому в долі тупо поніжитися впродовж тижня-двох десь на пляжі. Родина не перечила, бо такий він вже був – активний і непосидючий від своєї природи чоловік, що найдужче в житті поза своїм колекціонерством любив мандри. 

А мандрувати йому випадало чимало. Прекрасний спеціаліст "Теплоелектропроекту" (організації, що зводила електростанції по всьому Союзу), який прийшов сюди ще юним і звідки вийшов на пенсію, Іван Гречко на вимогу фаху об'їздив багато куточків СРСР, від Львова аж до Сибіру і Забайкалля. У часи перебудови, з перших днів приєднавшись до Руху і згодом обійнявши тут громадську посаду голови комісії свободи сумління у церковних справах, цей відданий своїй діяльності чоловік не лінувався особисто виїжджати в містечка та села на всі сигнали про міжконфесійні конфлікти. Маючи за плечима досвід праці секретарем від світських справ при підпільному митрополитові Володимиру Стернюку (а таким був ще із сімдесятих років ХХ століття), Іван Гречко не боявсь іти до людей, втихомирювати, говорити. Багатолітній голова Клубу греко-католицької інтелігенції, співзасновник Інституту колекціонерства в розмовах ділився, що якби йому запропонували прожити його життя інакше, він не погодився б. Попри те, що свого часу мріяв стати художником і навіть пробував піти на навчання до художнього училища імені Івана Труша у Львові. Однак член репресованої сім'ї (старший брат Івана Гречка, Ярослав, загинув у березні 1946 року, відстоюючи українську незалежність), він вимушений був обрати іншу професію, про що насправді йому не доводилося шкодувати. Хоча душа зосталася серед тих, хто творить і вміє дати цій творчості реальну оцінку.

Іван Гречко, народжений не у Львові, зумів стати його невід'ємною частиною, виразником саме львівського міського духу, з яким завжди асоціювалося все найкраще, що було в нашому місті, якось сказав: "Колись наш видатний композитор, старенький Микола Колесса, якому випало прожити 102 роки, ділився зі мною, що йому стало сумно й нудно жити, бо відійшли з життя його товариші, а той новий світ, який прийшов, він не розумів, як і сам світ не розумів його. Я теж вийшов з іншої епохи. Те, що діється нині, розумію все менше…" 

Земля пухом Вам, пане Іване… І світла пам’ять…

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал