"Перед Олімпіадою рекомендували не контактувати з російськими спортсменами", - Станіслав Горуна

То чи спорт поза політикою? Як повинні поводити себе спортсмени на міжнародній арені, коли у країні війна?

Журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася із бронзовим призером Олімпійських ігор-2020 Станіславом Горуною.

 

Станіславе, емоції після Олімпіади вже вщухли. Поділіться своїми враженнями після повернення. Що ви, перш за все, зробили, до прикладу?

Перше, що я зробив — розпланував усі зустрічі та інтерв’ю. У Києві провів два дні після повернення, які були повністю розплановані. Досі не встигаю відіспатися: кожен день насичений, багато вітань, підтримки.

Як вас зустріли? Бачила, син зустрічав...

Так, спеціально зі Львова дружина з сином приїхали. Вони знали, що у мене розплановані дні в Києві, розуміли, що я з ними не зможу побути, тож одразу сіли в потяг і повернулися додому. Це був дуже приємний сюрприз.

Ви отримали бронзу на Олімпіаді. Як оцінюєте свій результат?

Звісно, я хотів "золота". Я вірив у себе, що я це можу зробити. Люди, котрі були першими, — мої давні суперники, ми неодноразово зустрічалися, і я у них вигравав неодноразово. Просто у цей день склалося по-іншому.

Не можу оминути скандалу, який трапився на Олімпіаді з Ярославою Магучіх. Не вдаватимуся в подробиці, але намагаюся зрозуміти, що відбувається в українському спорті?

А я хочу зрозуміти, що відбувається у нашому суспільстві? Я хочу зрозуміти, чому люди настільки різко і негативно висловлюються? Навіть якщо вони з чимось не згідні. Що б не відбувалося, не дає права їх ображати, принижувати та погрожувати у фейсбуці, вчити когось, як жити. Є ситуації некоректні, як фотографія Ярослави Магучіх з російською спортсменкою, до прикладу...

Тобто ви вважаєте, що все-таки була некоректна ситуація...

Некоректна ситуація, бо в Токіо вона представляла державу. Хоча я точно знаю, що Ярослава Магучіх була, є і буде патріоткою України. Вона не вкладала жодний політичний підтекст у цю фотографію і в свої дії. Звісно, не сподівалася, що буде такий резонанс. Втім фотографію люди трактували по-своєму і саме контексту цій фотографії надали коментарі. Лише тоді я зрозумів, що це світлина не медалістів, а українки з росіянкою. З таким потрібно бути обережним, особливо у публічній площині, коли ти представляєш державу. Публічний контент треба дуже сильно фільтрувати. Ми спортсмени, представляємо державу, висловлюємо і демонструємо певну позицію свою. Оскільки ми є прикладом для інших, потрібно дуже обережно ставитися до своїх дій.

Але пост ви написали. Перший ваш допис у фейсбуці був на захист Ярослави Магучіх. Що це було, захист колеги?

Я хочу звернути увагу, я не захищав саму фотографію, бо у моїх соцмережах ви не знайдете світлин з представниками країни-агресора. Я сам таких фотографій не виставляю, бо розумію, що це не допустимо та неправильно.

Я так розумію, Ярослава Магучіх не виставила сама цю фотографію...

Так, її сфотографували і виставили. Крім того, надали політичного контексту. Тож я виступив проти безпідставного негативу в її бік. По-перше, вона молода дівчина, по-друге, вона здобула для України дуже важливу медаль, і до того ж єдину з великої легкоатлетичної команди. Це вже заслуговує на повагу. Так,  ситуація неправильна та некоректна, однак її потрібно використати з максимальною вигодою для держави, для спортсмена і для всієї команди.

Я спілкувалася з Оленою Старіковою (срібна призерка Олімпіади-2020, - ред.), вона розповідала, що керівництво попереджало її не спілкуватися з російськими спортсменами, адже це престиж держави. Чому спортсмени на це не зважають? Напевно, що і Ярославі Магучіх про це говорили?

Не можу відповідати за те, чого не знаю. Але говорили чи ні — це була необережність з її боку. Необережність, яка не заслуговує на таку реакцію. Тому я за неї заступився. Хоча розумію, що в її статусі такі речі не допустимі.

Бачите, вона військовослужбовиця, військовозобов’язана. У нас склалася ситуація, що у нас спортсмени виступають за певний клуб, який належить тій чи іншій військовій структурі. Це ще залишилося з радянських часів. Ви не бачите тут дисонансу? У нас військові на війні захищають Україну, ризикують життям та здоров’ям. А спортсмени фотографуються з росіянами. Можна прирівняти взагалі військових зі спортсменами? Можливо, щось у цій сфері потрібно змінювати?

Так, це спадок від Радянського Союзу. У нас вся система спорту регулюється радянськими нормативами. І це проблема для розвитку спорту. Але така практика є також у європейських державах. Я точно знаю, що у національній збірній команди Німеччини усі військовослужбовці, у команді Італії більшість є карабінерами. Така практика актуальна у світі. Тому що навіть проводяться всесвітні ігри серед пожежників, військових чи поліцейських.  Це нормально.

Зважаючи на ситуацію в Україні, потрібно змінювати?

Нам Збройні сили забезпечують умови та матеріально-технічну базу для того, щоб ми могли готуватися і виступати. Але в умовах гібридної війни ми можемо принести більше користі держави, представляючи її на міжнародній арені і піднімаючи імідж та престиж держави. У випадку повномасштабної війни ми, в першу чергу, будемо мобілізовані і поїдемо на фронт. Багато є закидів від людей, котрі навіть не військовозобов’язані. Крім того, є чимало військовозобов’язаних, котрі теж наразі не воюють, а в резерві. Спортсмени — це той же резерв. Але ми зараз на своїй позиції і представляємо Україну на міжнародній арені. Ми є у складі Збройних сил, і у випадку необхідності поїдемо воювати, від того нікуди не дінемося.

Як ви думаєте, в умовах війни, потрібно контролювати те, що роблять спортсмени? Коли ви їхали на Олімпіаду, Вам говорили про норми поведінки?

Так, інструктаж був.

Що говорили і хто говорив?

Офіцерський склад зібрав всіх і розповів, що  рекомендовано, що не рекомендовано.

А що не рекомендували?

Не рекомендують, звісно, контакти з представниками ворожої нам країни. Окрім приватних контактів, не рекомендували виставляти фотографії і тим більше їх підписувати і не підігравати московським наративам, типу ми друзі чи один народ.

Напевно, цей випадок був дуже показовим і повчальним для спортсменів. А як би ви вчинили, якби у вас виникла така випадковість?

Я не знаю, як вона (Магучіх, – ред.) фотографувалася… Але знаю, як відбувається в мене нагородження, коли ми виходимо на п’єдестал. До прикладу, я стояв на третьому місці, де є двоє спортсменів. На цей раз я стояв зі спортсменом з Угорщини і потис руку. Якби був спортсмен з Росії, я б чисто символічну потис руку в якості вітання і мене б сфотографували, то став би заручником ситуації. Обніматися, звісно, я б не поліз. Я вже не перший рік в спорті, капітан нашої збірної і представляю Україну на міжнародних змаганнях під прапором нашої держави. Тож розумію, який вплив маю.

Але, якби у вас трапилася така ситуацію, що б ви, перш за все, зробили?

Така ситуація не могла б трапитися. Бо я розумію, що це було б публічно, критично і негативно висвітлено.

На завершення: що ви плануєте робити далі?

Нічого не зміниться, я не змінюся. Зміниться ставлення до мене, мій авторитет, як і в спортивному середовищі, так і поза ним. Крім того, класно, якщо у нас немає великої підтримки у процесі підготовки до серйозних результатів, зате маємо інститут подяки спортсменам за їх здобутки. Зараз я радію, насолоджуюся цією медаллю, планую займатися карате далі. Втім хочу відійти від тієї несамовитої конкуренції у гонці за рейтинговими балами. Я хочу поїздити нарешті на змагання і покайфувати. Як то часто кажуть, потрібно отримувати задоволення від процесу. От я нарешті хочу отримувати задоволення від процесу, а не працювати на виснаження.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.