Вода прийшла вночі: історія найбільш руйнівної повені на Закарпатті 1998 року

Детальніше про цю повінь розповість "Еспресо.Захід".

Тієї осені тривалі опади призвели до надмірного насичення ґрунтів водою. Рівень хмарності та кількість дощів у гірських районах спричинили стрімке збільшення стоку з верхніх схилів у річкову систему. Зазвичай Карпати здатні утримувати частину дощової води, але зменшення лісового покриву, особливо на крутих схилах, у 1990-х роках погіршило природне регулювання стоку. У цей період вирубки посилилися, а контроль був недостатнім. Схили втрачали рослинність, а водні потоки надходили до річок із більшою швидкістю.

Рівень води різко зростав щогодини

фото: 0312.ua

3 листопада 1998 року на гідропостах зафіксували різке зростання рівня води. Спершу це сприймали як звичне сезонне підтоплення, але ситуація погіршувалася. Рівень води в Боржаві (притоці Тиси) зростав щогодини. Тиса розширювала зону затоплення, Уж виходив на дороги. Настрій місцевих змінився з побутового спостереження на тривогу, коли стік почав переважати можливості інженерного захисту.

У ніч із 4 на 5 листопада на окремих ділянках дамб зафіксували розмокання ґрунту й переливи. Місцеві жителі намагалися укріплювати вразливі місця мішками, але швидкість підйому води переважала можливості протидіяти. 

Мешканці Виноградівщини згадували, що вода у дворах піднімалася протягом кількох нічних годин, доходячи до рівня підвіконь.

Потік переносив колоди, побутові речі, човни та домашніх тварин

фото: 0312.ua

У деяких господарствах худоба вибиралася зі стайні й пливла на поверхні потоку.

На ранок 5 листопада офіційні джерела повідомляли про понад сто затоплених населених пунктів. У частині сіл рівень води сягав грудей дорослої людини. Було пошкоджено запаси харчів, техніку та меблі. Осінньо-зимовий період у сільських громадах традиційно пов’язаний із підготовкою продуктів на зиму, тож одночасна втрата запасів створила додаткові ризики. Евакуацію проводили тракторами й вантажним транспортом. У Великій Копані автобус, що опинився в западині, став тимчасовим укриттям для групи людей, які чекали на рятувальників на даху.

Рятувальники працювали без перерв. У звітах того часу залишилися свідчення: "Знімали людей із дахів", "Течія зносила ворота", "Чули тріск стін". Деякі мости не витримали навантаження й обвалилися, що перервало сполучення з частиною населених пунктів. Вода пошкодила трансформаторні будки, утворивши перебої з електропостачанням. Фермерські склади були підтоплені, зерно псувалося, сінники намокали. У важкодоступні райони рятувальники діставалися на човнах.

На піку підтоплення під водою опинилися понад сорок тисяч житлових будинків

фото: 0312.ua

Кілька тисяч будівель були зруйновані повністю. Коли вода потрапляє у фундамент, будинок зазвичай стає непридатним до подальшої експлуатації. Психологи описували це як втрату базової опори. Для багатьох родин відновлення житла стало процесом на кілька років.

У регіоні активізувалися взаємодопомога та надання базової підтримки. Місцеві жителі приносили одяг, харчі, ковдри, приймали евакуйованих на ночівлю. Частина сімей розміщувалася у школах, оскільки їхні будівлі мали кращу стійкість до навантажень. Освітні заклади відкривали двері в нічний час, пристосовуючи коридори під тимчасові місця для сну.

За офіційними даними, загинули сімнадцять людей. Частину накрила хвиля, інших травмували обвали конструкцій. 

Економічні збитки оцінювали більш ніж у 800 мільйонів гривень за цінами 1998 року. Пошкоджені мости, замулені поля, зруйновані дороги, втрачений урожай та падіння поголів’я худоби вплинули на місцеву економіку. У низці сіл молодь почала активніше виїжджати. Економісти називали це прихованою хвилею трудової міграції.

Після відходу води території мали значний шар мулу та сміття. Місцеві жителі прибирали двори, просушували документи й побутові речі. В окремих сільрадах архівні книги сушили побутовими приладами.

Чому прийшла вода?

Довготривала забудова заплав підвищила ризик затоплення житла. Зменшення лісового покриву посилило стік. Частина дамб була фізично зношеною, а фінансування захисної інфраструктури – недостатнім. Замулювання річкових русел звузило пропускну здатність. У звіті Державного комітету водного господарства зазначено, що паводок 1998 року виявив слабкі місця системи протипаводкового захисту. У звіті ООН вказано, що поєднання тривалих опадів та антропогенних факторів суттєво збільшило шкоду.

У 1999 році держава ухвалила програму протипаводкових заходів у Закарпатській області на 1999-2000 роки. Вона передбачала укріплення дамб, модернізацію каналів, розширення мережі гідропостів і заборону нової забудови в окремих ризикових зонах - загалом виконання робіт загальною вартістю 71,4 млн грн. Фактично програму профінансували на 45%, було виконано від 17% до 46% робіт. Але навіть такі обсяги дали змогу більш ніж удвічі зменшити збитки від наступного паводка в регіоні, 2001 року, хоча він  був потужнішим за попередній. 

З часом ця подія стала індикатором стану інфраструктури та управління ризиками. Вона показала, що за відсутності контролю природні фактори швидко перетворюються на мережеву загрозу. Повінь 1998 року залишила в пам’яті чіткий сигнал: недооцінка інженерних ризиків має тривалі наслідки.