"Я не приїхав з автоматом чи танком, але я можу допомогти": репортаж з операційної, де американці працюють пліч-о-пліч з українцями

Як відбувалися операції та консультації в межах місії Vision for Ukrain, бачила кореспондентка Еспресо.

"Ми були здивовані, наскільки цінною виявилася ця робота"

На операційному столі – маленький пацієнт під наркозом. Навколо – команда з кількох американських і українських хірургів, а на фоні операції легка музика і розмови. Лікарі жартують один з одним. Це не типовий день у звичайній лікарні, хоча здається саме таким. Це Охматдит у Львові. І це – четверта медична місія хірургів зі США, які приїхали в Україну допомагати.

На базі лікарні "Охматдит" Центру дитячої медицини троє американських офтальмохірургів – Хорхе Корона, Стюарт Сейф, Дейв Рассел – спільно з українськими лікарями 19 червня розпочали оперувати дітей із вродженими чи набутими вадами повік, очей і обличчя. Безоплатні операції та консультації проводять у межах місії Vision for Ukraine. Місію ініціює та організовує БФ "Християнська медична асоціація України" в партнерстві з Leap Global Missions, Razom for Ukraine i Ed’s Friends.

Починалося все інакше. Американські лікарі готувалися до місії з військовими: мали працювати з важкими пораненнями українських захисників. Але згодом зʼявилася ідея допомоги дітям із вродженими вадами обличчя.

Хірург Стюарт Сейф уже не вперше в Україні. Він зізнається: спочатку не надто підтримував ідею оперувати діток.

"Ми мали лікувати бойові поранення і не були в захваті від ідеї оперувати дітей із вадами, яких можна було лікувати будь-коли, а не посеред війни", – згадує він.

Та все змінилося після зустрічі з сім’ями, які втекли від війни.

"Їхні діти мали проблеми з повіками. І з’ясувалося, що операції, які ми проводили цим дітям, були дуже важливими для родин у цей кризовий час. Ми були здивовані, наскільки цінною виявилася ця робота. І це дало нам не менше задоволення, ніж робота з пораненими. Відтоді ми щоразу повертаємося саме до Охматдиту".

фото: OchiMedia/Тетяна Безсмертна

В Охматдиті американські фахівці є наставниками – вони весь час присвячують консультуванню та операціям. Подекуди в них налічується більш ніж 11 операційних годин на добу. Проте жодна місія не обходиться без навчання українських лікарів, адже, як зауважує Сейф, передати свій досвід та знання є чи не найважливішою метою. Операції, консиліуми, розбір складних кейсів відбуваються разом з українськими фахівцями, тому що досвід когось з лікарів аж ніяк не є "кращий" чи "гірший" – він різний. 

"Найцінніше – те, що вони приїжджають, – каже лікарка-офтальмолог Андріана Патер. – Ми спільно розбирали клінічні кейси – це дає розуміння щодо правильності підходу. І бачимо, що навіть між американськими колегами бувають суперечності. Тобто рішення народжується в обговоренні".

Іноземні фахівці вчать українських лікарів використовувати сучасні підходи, формують мультидисциплінарні команди, навчають нових технік. Аспірантка медуніверситету Марта допомагає команді як перекладачка і водночас навчається.

"Це досвід, якого не отримаєш у повсякденній роботі. Перебування в операційній з хірургами такого рівня – це завжди щось неймовірне. Ти весь час бачиш унікальні речі", – каже вона.

фото: Софія Турко

Проте навчання аж ніяк не одностороннє. Українські лікарі передають свої знання та досвід і американським колегам теж. Анестезіологиня Віра Приймакова вже третій рік бере участь у місіях і каже, що американці мають справді круту техніку, але українські лікарі стикаються з надскладними випадками. Досвід є різний, і можливості теж. На її думку, великим викликом є обмежені ресурси. Тож і українські лікарі навчають іноземців, як працювати в таких умовах.

"З мінімальним ресурсом ми робимо максимум", – каже анестезіологиня.

На думку лікарів, основна відмінність – не в професійності, а в системах. У США медицина страхова, з потужним технічним забезпеченням. В Україні – з обмеженими ресурсами й зі складністю кейсів.

Під час одного з оперативних втручань журналістка Еспресо спостерігала за злагодженою роботою американсько-української команди хірургів. Попри мовні бар’єри, між колегами легко налагоджувалася комунікація – англійська й українська змішувалися у професійних порадах і навіть жартах. У цій атмосфері чіткої взаємодії та довіри не було ані мовних, ані культурних перепон – лише спільна мета й максимальна концентрація на пацієнті.

фото: Софія Турко

Сам Стюарт зізнається: ці місії стали для нього способом не впасти в безсилля на тлі глобальних негативних подій.

"У світі все летіло шкереберть, і як проста людина ти відчуваєш безсилля. А тут – ні. Ми не змінюємо хід історії, але робимо щось важливе. Українці заслуговують на підтримку. Я не приїхав з автоматом чи танком. Але я можу допомогти людям пережити цей час. І це дає мені внутрішній спокій".

Навіть після масованого обстрілу 17 червня, який лікарі пережили в Києві під час однієї з місій, команда надалі працювала:

"Ми знали, що не просто сидимо без діла. Ми щось робимо. І саме тому ми повертаємося в Україну", – говорить Стюарт Сейф.

фото: Софія Турко