Про це повідомляє Львівська міська рада, передає "Еспресо.Захід".
О 08:00 у храмі вмч. Пантелеймона (вул. Навроцького, 23) відбудеться молитва і прощання з воїном Віталієм Нєжинським.
Чин похорону захисників Віктора Кравця, Віталія Нєжинського і Дмитра Мельнікова розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.
Віктора Кравця та Віталія Нєжинського поховають на Личаківському кладовищі, а Дмитра Мельнікова – на Голосківському.
Львів'ян та гостей міста закликають прийти та віддати шану Герою, який боронив їхні життя ціною власного. Також на цей час просять уникати проведення святкових заходів.
Про Героїв
![загиблі воїни загиблі воїни](https://static.espreso.tv/uploads/photobank/328000_329000/328135_3.2_new_960x380_0.webp)
Віктор Кравець народився 13 березня 1998 року у Львові. Навчався у львівській школі №77 з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності. Здобув освіту у Державному професійно-технічному навчальному закладі "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва".
Працював водієм у ТзОВ "Епіцентр К". Захоплювався автомобілями. За словами рідних, мав "сильний, але дуже добрий характер".
Із початком повномасштабного вторгнення РФ, попри відсутність військового досвіду та звільнення з військової служби за станом здоров’я, добровільно став на захист України від окупанів. Виконував бойові завдання у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Постійно удосконалював свої навички із саперної справи, під час проходження служби отримав звання "старший солдат. Та 03 березня 2024 року воїн загинув. У нього залишилися батьки, дружина, 4-річна донька та сестра з родиною.
Віталій Нєжинський народився 18 жовтня 1996 року у місті Белз Львівської області у родині військовослужбовця-прикордонника. Свої шкільні роки провів у АР Крим, був дуже позитивним, активним та завжди усміхненим хлопцем. Любив футбол, активно займався вільною боротьбою. З благословення владики кримського Климента, був іподияконом церкви Воздвиження чесного Хреста Господнього у Євпаторії.
У 2012 році вступив до медичного коледжу у Сімферополі. Брав безпосередню участь у подіях під час Революції Гідності, через що був змушений покинути Крим і завершувати навчання у Комунальному закладі Львівської обласної ради "Бориславський фаховий медичний коледж".
Був членом Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор", виконував бойові завдання у зоні проведення АТО.
Із початком повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та став на захист України від окупантів.
"Хтось повинен робити цю роботу, і мені зовсім не дивно, що той хтось – це я! Я завжди намагався жити тут і зараз. Бо знав, що колись це закінчиться. А зараз у цьому впевнений. Хочу встигнути зробити все, бо хто знає, що там завтра", – казав Віталій.
Боронив суверенітет та територіальну цілісність у складі 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. За словами близьких, був "майстром своєї справи, завзятим, мужнім воїном, який пройшов свій шлях достойно та з високо піднятою головою". Брав участь у битвах за Київ, виконував завдання на південному та східному напрямках. За особистий героїзм був нагороджений численними відзнаками, зокрема, почесними нагрудними знаками Головнокомандувача ЗСУ "Сталевий хрест" та "Золотий хрест". Воїн загинув 3 березня 2024 року. У нього залишилися батьки, сестра та наречена.
Дмитро Мельніков народився 9 жовтня 1987 року у Дрогобичі на Львівщині. Навчався у Ліцеї №1 імені Івана Франка Дрогобицької міської ради. Здобув освіту у Вищому професійному училищі № 19 міста Дрогобича за спеціальністю кухаря й кондитера. Після завершення навчання працював шеф-кухарем у Львові та за кордоном, а упродовж останнього періоду – в Одесі. Мріяв у майбутньому працювати у ресторані, що отримав зірку "Мішлен".
Із початком повномасштабного російського вторгнення став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував завдання для захисту територіальної цілісності та незалежності держави на південному та східному напрямках у лавах 37-ї окремої бригади морської піхоти Військово-морських Сил Збройних Сил України. Обіймав посаду кухаря господарчого відділення взводу забезпечення. Воїн загинув 1 березня 2024 року. У нього залишилися батьки, брат та сестра.
- Унаслідок ворожого обстрілу на Донеччині загинув волинянин Юрій Мисан.