Львів попрощається з трьома воїнами із 125-ї ТрО, 37-ї ОБрМП і 3-ї штурмової

У четвер, 7 березня, Львів попрощається з трьома загиблими воїнами – Віктором Кравцем, Віталієм Нєжинським та Дмитром Мельніковим

Про це повідомляє Львівська міська рада, передає "Еспресо.Захід".

О 08:00 у храмі вмч. Пантелеймона (вул. Навроцького, 23) відбудеться молитва і прощання з воїном Віталієм Нєжинським.

Чин похорону захисників Віктора Кравця, Віталія Нєжинського і Дмитра Мельнікова розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.

Віктора Кравця та Віталія Нєжинського поховають на Личаківському кладовищі, а Дмитра Мельнікова – на Голосківському.

Львів'ян та гостей міста закликають прийти та віддати шану Герою, який боронив їхні життя ціною власного. Також на цей час просять уникати проведення святкових заходів.

Про Героїв

загиблі воїни

Віктор Кравець народився 13 березня 1998 року у Львові. Навчався у львівській школі №77 з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності. Здобув освіту у Державному професійно-технічному навчальному закладі "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва".

Працював водієм у ТзОВ "Епіцентр К". Захоплювався автомобілями. За словами рідних, мав "сильний, але дуже добрий характер".

Із початком повномасштабного вторгнення РФ, попри відсутність військового досвіду та звільнення з військової служби за станом здоров’я, добровільно став на захист України від окупанів. Виконував бойові завдання у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Постійно удосконалював свої навички із саперної справи, під час проходження служби отримав звання "старший солдат. Та 03 березня 2024 року воїн загинув. У нього залишилися батьки, дружина, 4-річна донька та сестра з родиною.

Віталій Нєжинський народився 18 жовтня 1996 року у місті Белз Львівської області у родині військовослужбовця-прикордонника. Свої шкільні роки провів у АР Крим, був дуже позитивним, активним та завжди усміхненим хлопцем. Любив футбол, активно займався вільною боротьбою. З благословення владики кримського Климента, був іподияконом церкви Воздвиження чесного Хреста Господнього у Євпаторії.

У 2012 році вступив до медичного коледжу у Сімферополі. Брав безпосередню участь у подіях під час Революції Гідності, через що був змушений покинути Крим і завершувати навчання у Комунальному закладі Львівської обласної ради "Бориславський фаховий медичний коледж".

Був членом Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор", виконував бойові завдання у зоні проведення АТО.

Із початком повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та став на захист України від окупантів.

"Хтось повинен робити цю роботу, і мені зовсім не дивно, що той хтось – це я! Я завжди намагався жити тут і зараз. Бо знав, що колись це закінчиться. А зараз у цьому впевнений. Хочу встигнути зробити все, бо хто знає, що там завтра", – казав Віталій.

Боронив суверенітет та територіальну цілісність у складі 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. За словами близьких, був "майстром своєї справи, завзятим, мужнім воїном, який пройшов свій шлях достойно та з високо піднятою головою". Брав участь у битвах за Київ, виконував завдання на південному та східному напрямках. За особистий героїзм був нагороджений численними відзнаками, зокрема, почесними нагрудними знаками Головнокомандувача ЗСУ "Сталевий хрест" та "Золотий хрест". Воїн загинув 3 березня 2024 року. У нього залишилися батьки, сестра та наречена.

Дмитро Мельніков народився 9 жовтня 1987 року у Дрогобичі на Львівщині. Навчався у Ліцеї №1 імені Івана Франка Дрогобицької міської ради. Здобув освіту у Вищому професійному училищі № 19 міста Дрогобича за спеціальністю кухаря й кондитера.

Після завершення навчання працював шеф-кухарем у Львові та за кордоном, а упродовж останнього періоду – в Одесі. Мріяв у майбутньому працювати у ресторані, що отримав зірку "Мішлен".

Із початком повномасштабного російського вторгнення став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував завдання для захисту територіальної цілісності та незалежності держави на південному та східному напрямках у лавах 37-ї окремої бригади морської піхоти Військово-морських Сил Збройних Сил України. Обіймав посаду кухаря господарчого відділення взводу забезпечення. Воїн загинув 1 березня 2024 року. У нього залишилися батьки, брат та сестра.