Полон вбиває, як і байдужість: у Львові рідні полонених азовців провели акцію-нагадування

Про це з місця події повідомила журналістка "Еспресо.Захід" Андріана Стахів.

Акція розгорнулася біля пам'ятника Тарасові Шевченку, а згодом учасники вишикувались обабіч дороги, щоб якомога більше людей побачили та почули – полон вбиває, як і байдужість, а на захисників чекають на волі.

За словами дружини безвісти зниклого воїна, вже понад 14 місяців рідні бійців 33 окремого стрілецького батальйону живуть між надією та відчаєм, для них час ніби зупинився. "Зниклий безвісти – це не просто статус. Це безсонні ночі матерів та дружин. Це дитина, яка питає, а коли тато повернеться. Це дружина і мати, яка не дозволяє собі оплакувати, бо є ще надія. І ця надія сильніша за все, бо вона жива у серці кожного, хто вірить", – зазначила жінка.

Військовий, який був присутній на акції, показав фото свого важкопораненого побратима, який зараз у полоні. За його словами, бійця не відпускають лише тому, що він з "Азову": "Зараз йдуть обміни важкопоранених. У цього молодого хлопця дуже важкі поранення, але його не відпускають, тому що він з "Азову".

Військовослужбовець розповів, що Ігорю лише 23 роки, але він уже пройшов дуже важкий шлях. Свого часу він обрав їхати воювати на схід замість того, щоб їхати на захід заробляти собі на якусь бляху. Таким чином воїн хоче привернути увагу до тих, хто досі в полоні.

Відтак дорослі та діти плакатами привертали увагу до найболючішого питання, яке стосується кожного, наголошуючи на важливості розголосу, адже багато із них роками не бачать своїх рідних: "Ти вільний, а вони – ні", "Не дозволимо стерти їхні імена", "Знайдіть нашого тата", "Катують душі тих, хто жити ще не встиг", "Я стою тут заради свого тата! Зниклі не забуті".

• До слова, під час чергового обміну полоненими 12 червня додому повернулися четверо жителів Львівщини.