Меморіал військових поховань у Львові: місце болю і гордості, яке хочеться огорнути турботою

Аби увіковічити пам'ять про воїнів, у містах створюють алеї героїв, меморіальні комплекси військових поховань. Невдовзі такий планують створити й у Львові, біля Личаківського цвинтаря на вул. Мечнікова. До відповідального кроку підійшли ґрунтовно, заявки на архітектурний конкурс подала рекордна кількість учасників – 53. Переможця визначать у квітні. Проєкт має передбачити поділ території комплексу на дві основні функціональні зони: меморіальну та громадську. 

Яким мав би бути Меморіальний комплекс Героїв, чи можливо уніфікувати вигляд військових меморіалів і кого потрібно залучати, щоб у підсумку місце національної пам'яті й державного самоствердження мало гідний вигляд, "Еспресо.Захід" запитав у родичів загиблих Героїв та історика.

Могили руйнуються, меморіал потрібен уже зараз

У кожному українському місті, містечку чи селі є своя алея Героїв, де останній спочинок знайшли загиблі захисники України. Вже тривалий час у суспільстві обговорюють, який вигляд мали б мати військові цвинтарі. У чому всі точно переконані – це місце має бути національним символом пам'яті.

Наталія Бобанич – дружина загиблого воїна 1-ї ОШР ДУК "Правий сектор", Героя України Тараса Бобанича – вважає, що Меморіал пам'яті варто створювати вже зараз. Могили мають бути всі однакові, але нюанси необхідно обговорювати з родичами. У Львівській міській раді раніше їй та іншим сім'ям загиблих воїнів  обіцяли запросити на зустріч, але відтоді минув уже рік, а планована зустріч так і не відбулася. 

"Поки що нам просто обіцяли, але варто починати це робити. Війна – наша величезна рана. Ми мусимо її виграти, однак не варто приховувати того, що вона може тривати ще багато років. Це не означає, що герої, які загинули на війні й гинуть кожен день, будуть забуті. Родичі хотіли б, звісно, висловити своє бачення, який вигляд мав би мати меморіал", – розповідає дружина загиблого Героя. 

Військовий цвинтар, каже пані Наталія, точно повинен бути під цілодобовою охороною та бути обладнаним відеокамерами, аби уникнути актів вандалізму. Крім цього, на її думку, там має бути стела пам'яті про героїв.

"Хрести повинні бути однакові, як, скажімо, на Личаківському цвинтарі, де ще з 2014 року хоронять воїнів. Адже меморіал потрібно створювати вже зараз. Бо от, наприклад, мій чоловік загинув ще 8 квітня два роки тому. Там на цвинтарі неоднорідний ґрунт, деякі могили вже обсипаються. Навіть попри те, що ставлять опалубки. Ми увесь час ми підсипаємо Тарасикову могилу, а так було б уже все однаково організовано і як належить. Це цвинтар Героїв України, і цьому місцю насамперед має бути велика шана", – додала Наталія. Вона наголосила, що батьки, дружини й діти мають сказати своє слово у цьому питанні.

Фото: loda.gov.ua

Доброволець Тарас Бобанич, посмертно нагороджений званням Героя України, загинув, прикривши собою побратимів. Саме йому належить легендарна фраза: "За оцей плач дітей виправдання може бути тільки одне – тотальна перемога". Прадід Тараса був українським січовим стрільцем. Цього року 4 березня йому могло б виповнитися 35 років. 

Ще одна дружина загиблого воїна Тараса Жеребецького – Олеся Жеребецька – розповідає, що помолитися до могил приходять не лише родичі, а й багато містян і приїжджих. Відтак варто якнайшвидше облагородити місце пам'яті. 

"Я сказала б, що це особливе місце і його ніби хочеться огорнути турботою та теплом. Це і місце болю і водночас місце нашої сили, гордості. Всі повинні пам'ятати і знати ці трагічні сторінки. Скажу, що особливо це потрібно й для дітей тих загиблих, які там лежать, бо вони приходять не лише як до своїх батьків, а як до Героїв України", – ділиться думками Олеся Жеребецька.

Вона каже, що всі, хто сюди приходить до своїх рідних, стали великою сім'єю, а тепер, заради пам'яті, в таку єдину сім'ю саме меморіалом треба об'єднати все суспільство. 

"Меморіал необхідний для всіх українців. Мій чоловік пройшов АТО, мобілізований був ще з 2014 року, був у луганському аеропорті. Тоді ми дякували Богу, що він залишився живий. Але не всі з 2014 року повернулись, і ті родини також з того часу чекають на пам'ятники. Гадаю, що мало б бути обговорення з родинами загиблих, та поки що його не було", – додає жінка. 

Могилу її чоловіка з часу поховання (липень 2022 року) також уже декілька разів підсипали землею, оскільки просідання ґрунту – постійна проблема. Директор кладовища пан Олександр робить це старанно й постійно, каже Олеся Жеребецька. Опікується і тими могилами, поховані в яких не мають родичів. Однак переконана, що проблему комплексно потрібно вирішувати вже зараз, адже у меморіалі є суспільна потреба. 

Тарас Жеребецький був депутатом Львівської районної ради. Брав участь в АТО з 2014 року. Під час повномасштабного вторгнення Росії знову пішов на фронт захищати Україну складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

У 2022 році загинув. Указом президента України посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня

Думка історика про Меморіальний комплекс військових поховань

Історик Володимир В'ятрович вважає, що перед Львовом стоїть велика відповідальність щодо спорудження такого меморіального військового  комплексу, адже важливо правильно задати настрої. 

"Військові меморіальні комплекси – це шана суспільства тим людям, які захищали їх, у тому числі ціною свого життя. Держава чи місцева громада бере на себе зобов'язання щодо вічного догляду їхніх могил, меморіалізації, встановлення пам'ятників. Це абсолютно нормальна європейська традиція, яка в у Україні тільки-тільки починає приживатися. Пригадую, ще 2014 року ми виступали з такою ініціативою, коли вже були перші загиблі в російсько-українській війні. Тоді ще вона дуже погано сприймалася", – пояснив у коментарі В'ятрович. 

Історик також переконаний, що має бути широке громадське обговорення, в тому числі за участі родичів загиблих і людей, які мають досвід чи вивчали досвід інших країн, із застосуванням його безпосередньо у Львові.

"На жаль, ми не маємо масштабного прикладу й такого підходу в Україні. Національно-військове меморіальне кладовище, яке згідно із законом має споруджуватися під Києвом, викликало чимало дискусій: довго обирали місце, часто його міняли, тому втратили багато часу. Тут був якраз неправильний підхід, коли експертів поставили перед фактом – мовляв, "є така концепція, вона саме так виглядатиме, а тепер можна висловитися". Це неправильно. Водночас немає якогось успішного українського досвіду для його екстраполяції у Львові. Але, можливо, Львів може стати першим", – припускає Володимир В'ятрович. 

Фото: lviv-lychakiv.com.ua

Окрім іншого, він зауважує, що доброю була б ідея, якби вдалося виробити спільний віртуальний образ, який вигляд мали б мати військові меморіальні комплекси в усій Україні, та уніфікувати його. 

"Зараз обговорюється дуже хороша ідея – козацького хреста. Це давня українська традиція, якій сотні років, і вона пов'язана власне з військовими похованнями. Козацький хрест візуально дуже чітко поєднує нинішніх захисників з тими, хто боровся за Україну сотні років тому. Є певні проблеми, бо цей символ релігійний, а є люди, для яких з релігійних міркувань неприпустиме використання таких надмогильних пам'ятників. Тоді можна було б зробити якісь винятки. Але зараз ще над цим питанням дискутують".

За словами В'ятровича, збереження козацького хреста було б саме апеляцією до українськості, навіть попри те, що невеликий відсоток похованих на таких меморіалах міг би відмовитися від такого пам'ятника. 

Форму козацького хреста рекомендувала взяти за основу і Львівська міськрада в умовах до проєкту меморіалу. Також у Львові планують розробити форму намогильної споруди, призначену для поховань представників різних релігійних конфесій.

Фото: esu.com.ua

В'ятрович вважає, що до обговорень концепції меморіалу, окрім фахівців, мали б долучатися й родини загиблих воїнів. Однак їхній голос не мав би бути визначальним.

"Траплялися різні випадки. Скажімо, в Тернополі, де споруджений гарний меморіал поховань, одна з родин (достатньо заможна) вирішила просто зламати загальну концепцію, висуваючи свої ідеї з особливим дорогим пам'ятником. Такий підхід просто руйнує цілісність", – зазначив він.

Віртуальний меморіал

А поки реальний меморіал військових усе ще визріває у головах архітекторів, волонтери створили віртуальний меморіал героїв – платформу пам'яті Меморіал.

Тут можна зберегти пам'ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну Росії проти України. Достатньо заповнити форму з даними про загиблих. На сайті завантажені фото міських кладовищ.