"Іноді люди різко хапають за светр і починають кудись тягнути": з якими проблемами стикаються незрячі та якої допомоги справді потребують

15-річна Аґнєшка Мокшицька народилася здоровою, однак у 7 місяців у дитини виявили ретинобластому. Простими словами – це рак очей. З часом захворювання вдалося призупинити й до 12 років дівчинка бачила доволі непогано, навіть читала книжки зі збільшеним шрифтом. Однак коли почалося повномасштабне вторгнення, зір почав різко падати. Зараз підлітка бачить лише певні силуети чи тіні. Світ тепер розмитий для неї.

Спочатку переміщатися містом допомагали батьки чи родичі, однак із часом незрячій дівчині набридло, що хтось має водити її кудись і доводиться під когось підлаштовуватися. 

Сьогодні дівчина почувається доволі впевнено із тростиною та самостійно ходить окремими вулицями рідного Львова. Здебільшого – у своєму районі, бо візуально добре його пам’ятає. Аґнєшка вивчила дорогу до школи, родичів, а також до "Музею в темряві", де працює гідом.

До слова, тростину дівчині подарував ветеран, який теж втратив зір.

"Я знайшла жінку, яка керує волонтерським рухом у госпіталі, бо хотіла чимось допомагати. Вона сказала, що зараз до них потрапляють військові, які втрачають зір, я почала навідувати цих людей. Коли йшла знайомитися з Артемом Бондарєвим, який лікувався на той час у госпіталі, думала, що буду мотивувати людину, бо гадала, що це боєць, в якого опустилися руки. А коли прийшла, то дуже здивувалася, бо побачила чоловіка, який, навпаки, змотивував мене. У нас зав’язалось нормальне спілкування, я казала, що хочу купити собі тростину, бо треба починати ходити. Одного дня приходжу, а він каже, що щось для мене має, і показав тростину". 

Адаптуватися до нових умов допомагають технології

Нині для незрячих і слабозорих існує маса мобільних застосунків, які неабияк спрощують життя. Аґнєшка каже, що користується звичайним телефоном.

"У мене є спеціальні програми, які вже вбудовані. Це TallBack, в "айфонах" це VoiceOver: коли торкаєшся пальцем екрана – все озвучується. Такі застосунки можуть озвучувати навіть смайлики, наприклад "щасливе обличчя з руками, що обіймає" чи "блакитне серце". 

Коли треба розрахуватися готівкою, для цього є CashReader. Він розпізнає купюри, однак не зчитує монет. Також незрячі можуть скористатися навігатором. Але дівчина ділиться, що він погано працює і може завести не туди, куди треба. Однак застосунок зручно використовувати в транспорті, адже він каже, куди рухається автобус, і озвучує зупинки. 

Корисним додатком є BeMyEyes: у ньому незряча людина  може звернутися до волонтера й попросити якусь допомогу, яка стосується візуального сприйняття. Наприклад, якщо комусь складно обрати одяг певного кольору, можна подзвонити й попросити, щоб волонтер тобі підказав. У цій програмці будь-хто може стати волонтером.

Болючі теми: транспорт, самокати й люди

"Найбільше перешкод на вулицях зараз створюють генератори. Вони дуже дезорієнтують, через шум я не знаю, куди йти. Також я не люблю, коли люди різко підходять, хапають за светр і починають тягнути кудись. Ти не знаєш, куди тебе тягнуть. Були випадки, коли я йду і мені треба триматися якогось орієнтира: наприклад будинку, бордюру, чи я люблю ходити по краєчках тротуарів біля дороги. Одного разу я йшла вулицею і якийсь чоловік каже мені: "Під’їзд не там, під’їзд наліво". Я йому пояснюю, що мені не треба до під’їзду. Але він мене взяв за руку й веде у місце, де я раніше не була", – пояснює Аґнєшка.

Дівчина додає, що значні труднощі виникають через самокати посеред тротуару. Це незмінна ситуація – тростина зачіпає двоколісного і той починає пищати. Колись у нашої співрозмовниці була ситуація: водій залишив мотоцикл просто на дорозі. Аґнєшка дуже поспішала й зачепила одне із дзеркал, яке відпало. Перехожі допомогли прикріпити деталь назад.

До болючих тем для незрячих жителів Львова входить і транспорт. Зазвичай тут має бути дві озвучки: внутрішня та зовнішня. Внутрішня – озвучують зупинки, зовнішня – озвучують номер маршруту автобуса. Проблема в тім, що навіть на кількох маршрутках, де ця озвучка номера є, водії стишують її і через шум на зупинці нічого не чути. 

"Я завжди змушена питати в людей, який маршрут  їде. Якщо приїхав один трамвай, а відразу за ним другий – я не можу знати, який мій. Вони також зупиняються не там, де потрібно. Наприклад, якщо є позначена зупинка, навпроти неї потрібно зупинятись, але не далеко від неї та не перед нею. У транспорті мені також доводиться рахувати зупинки, бо водії часом включають озвучку зупинок посеред дороги й ця інформація не відповідає дійсності. Наприклад, озвучують, що зараз буде вулиця Руська, а це – Головна пошта".

Вагомою перешкодою та незручністю є те, коли тротуар і дорога на одному рівні. Коли немає різниці між асфальтом, ти не можеш бути впевнений, чи ти на проїжджій частині, чи ні.

З часом Львів стає інклюзивнішим, у місті з’являється тактильна плитка, більше написів шрифтом Брайля. Однак не все, що роблять, справді є корисним. Дівчина каже, що, до прикладу на площі біля храму Ольги і Єлизавети тактильна плитка розміщена добре і по ній зручно рухатися. Але так у Львові не скрізь.

"Погано, коли цю плитку ставлять, "аби ставити". Наприклад, наш вокзал. Там є спрямовувальна плитка і її дуже багато. Вона скеровує зовсім не туди, куди має. Тобто її треба використовувати в життєво необхідних місцях. Тобто на вокзалі в напрямку до каси, до входу на вокзал. А вона веде до фонтана чи до лавочки".

Щодо шрифту Брайля теж є нюанси. За словами Агнєшки, нещодавно біля неї відкрили нову аптеку. Про те, що там є напис шрифтом Брайля, їй повідомила зряча людина, інакше його було б просто не знайти. 

"Я ж коли йду в аптеку, не буду обмацувати всі двері, де там є цей надпис. Швидше зайду і спитаю. Але якщо вже і є написи, тоді вони повинні бути шрифтом Брайля і тактильними зрячими літерами. Багато людей втрачають зір у пізньому віці та їм складно вивчити шрифт Брайля".

Кілька порад про бажання допомогти

Аґнєшка Мокшицька говорить: коли бачиш незрячого і хочеш допомогти, треба запитати, чи дійсно людині потрібна ця допомога. 

Коли ви бачите самокат чи ще якусь річ, яка лежить за кілька метрів від незрячого, можна попередити про це. Однак у такому випадку краще казати "самокат, обережно!", ніж "обережно, самокат". Окрім того, не варто казати "там сходи, не йдіть, ви впадете", якщо незрячий іде в такому напрямку. Людина має ноги, аби ходити й, можливо, вона саме шукала сходи, - наголошує дівчина.

Хоча Агнєшці всього 15, однак вона вже проводить екскурсії у Музеї в темряві. Говорить, що її колектив - це маленька сім’я, працювати в якій їй дуже комфортно. У майбутньому дівчина має бажання стати журналісткою, а також планує завести собаку-поводиря після 18 років. Каже, що це буде хорошою подушкою безпеки, до того ж вона дуже любить тваринок.