Той, хто показав Європі: Гуцульщина – не "звіринець"

Це завжди  справді дивна річ – те перебування на межі. Не кожен може витримати не хитнутися в той чи інший бік, не оступитися. Станіслав Вінценз – знаменитий шанувальник і знавець Гуцульщини та Покуття, видатний польський прозаїк, публіцист та дослідник культури - зміг.  Зміг настільки, що сьогодні саме про нього говоримо як про людину, котра через свою монументальну тетралогію "На високій полонині" зробила Гуцульщину відомою для Європи. Однак відомою не як паноктикум чи звіринець, а край, в якому місцева мудрість дорівнює мудрості грецьких класиків, розповідає "Еспресо.Захід".

"Важко пояснити молодим полякам , хто такий Вінценз. Прізвище провансальське", -- написав у своєму есеї до 70-ліття співця Гуцульщини інший видатний поляк, лауреат Нобелівської премії з літератури Чеслав Мілош. Хоча справа, мабуть, не в прізвищі. Позбавлений ксенофобства, бажання звеличити "своє" за рахунок "іншого", національної зарозумілості та пихи ( зрештою, як і Мілош), інтелектуал, ерудит та поліглот - що знав 14 мов --  Станіслав Вінценз зумів не інфікуватися ні національною замкнутістю, ні конфесійною. Попри те, що народився в польській аристократичній родині та виховувався у римо-католицькій традиції з її строгою дисципліною – канонічною та духовною.

Народившись на Івано-Франківщині, вивчившись в гімназіях Коломиї та Стрия, а згодом в університетах Львова та Відня, де 1914-го року захистив докторську дисертацію на тему "Філософія релігії Гегеля", переживши мобілізацію в часи Першої світової війни, а в 1939-му році ( коли приїхав в Україну, де мав сімейний маєток) арешт НКВС, згодом звільнення завдяки старанням письменників, втечу на захід, бідність, Станіслав Вінценз аж до завершення свого земного шляху у 1971 році в Лозанні, відчував неймовірну любов до своєї малої батьківщини і нерозривний із нею зв'язок.

"Вінценз знає, що нині люди тужать за батьківщиною, а їм дають громадянство, -- знову той самий есей "Ла Комб" Чеслава Мілоша. --  Батьківщина завжди органічна, закорінена в минулому, завжди мала, мила серцю, близька, ніби власне тіло. Держава механічна. Батьківщина – то Валлія, Бретань, Прованс, Каталонія, Країна Басків, Трансільванія, Гуцульщина".

Станіслав Вінценз (який згодом увійшов у свідомість своїх сучасників завдяки співпраці із паризьким часописом "Культура", заснованим Єжи Гедройцом) був карпатцем. Не прийшлим, а своїм. А відтак бачив усе зісередини. Зумівши піднятися над груповими інтересами, він (чиєю чи не першою мовою став гуцульський діалект, якого навчився від своєї няні) блискуче впорався із завданням не тільки показати неймовірно багату гуцульську традицію як "геніальний міт", а й також важливість різних культур та їхню єдність. ВІдчувши карпатську культуру у динамічній розтягненості  в часі як невід'ємну складову історії Європи, Станіслав Вінценз показав, що ця культура, її компоненти – не місцева екзотика, а модель, структура, інтерпретація світового загальнолюдського досвіду, своєрідний магніт, який тримає  навколишні культури. І зрештою, показав те, як можна жити власним життям і водночас взаємодіяти з іншими.

Тетралогія "На високій полонині", яку в 30-х роках західноєвропейські критики охрестили "Калевалою гуцулів" (де гуцули просто приречені на свободу)  стала не лише художнім пам'ятником Гуцульщині, а й власне Станіславу Вінцензові. А сам цей чоловік – символом єдності культур та  зведення мостів між окремими людьми та народами, здатність до чого сьогодні знову одне з першочергових завдань для світу.

Нагадаємо, у понеділок, 8 лютого, у Львові відкриється виставка унікальних книжок із приватної збірки письменника "Вінценз. Бібліотека". Колекція повернулася до України зусиллями мецената Миколи Княжицького.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.