Ірина Березовська. Різдво, або Історія одного рожевого фантика

Не встигла переступити поріг храму, як до мене підбіг арабський хлопчик і простягнув цукерку. Звичайний такий льодяник у смішному рожевому фантику. У нас "Рошен" такі випускає, знаєте. Такі ще на здачу дають у крамницях.

Очі у хлопчика сміялися. Він впевнився, що я тримаю цукерку, бо взяла її не відразу, маю обережність до незнайомих арабів, тим більше не в своїй країні. Весь час він не смів навіть очі на мене підвести, а щойно цукерка остаточно перемістилася з його маленької долоньки у мою, він засоромлено помчав назад до тата, який саме неквапливо щось попивав за столиком під парасолькою поруч. З ним сиділа ще дівчинка, очевидно, сестричка малого, який приніс мені цукерку.

Малюк гнав так, що довкруг нього розліталися голуби, довкола утворився коридор із голубів, хлопчик собі біг і сміявся. Звідки їх тут стільки? Ще не бачила у цих краях їх так багато. Тато-араб дивився на мене з якоюсь таємничою усмішкою. Вперше у житті араб дивиться на мене не так, як кіт на сало, не очима самця! Може, хустина зробила своє, а може, ще щось. Тато був спокійний, ласкаво поводився з дітьми і спільне проведення часу було їм в радість – це було помітно. Більше того, всі троє посміхалися мандрівниці з далекої країни. Хух! Слава Богу, мене не хочуть тут продати (то мій найбільший страх у цьому кінці планети). На серці потепліло. Заховала цукерку від хлопчика з Назарету у потаємну кишеньку сумки.

Цукерка приїхала зі мною зі Святої Землі до Винників з усім цінним. В аеропорту мені влаштували спецобшук, валіза була перетрушена вздовж і впоперек, а всі речі залиті шампунем, який нишпорки з аеропорту Бен-Гуріона примудрилися не закрутити до кінця.

Усі цінні для мене речі були в ручній поклажі. Крім цукерки у смішному рожевому фантику - вона була у валізі. Увесь час в літаку я думала про неї, маленьку цукерку в смішній рожевій обгортці. Боялася, що дядьки й тітки у строгій формі вкрадуть у мене цукерку. Смішна! У мене в ручній поклажі дві позолочені ікони за шалені гроші, а я переживаю за льодяник, який видають на здачу в усіх кінцях планети… І так завжди! Як сказала би моя бабця, вічно наша планетна Іра не може, як всі нормальні люди…  Але я чітко розуміла, що не відступлюся від цукерки, навіть якщо доведеться вкусити когось із працівників аеропорту. Ця цукерка призначалася мені, її послали у комплексі з усім гарним, що я зазнала за всі сім днів на Святій Землі. Я маю собі її повернути, свою цукерку у смішному рожевому фантику. Вона МОЯ! Мені її дав арабський хлопчик і з ямочками на щоках. І я її не віддам! Чуєте, серйозні тьоті і дядьки з аеропорту? Я готова брехати, обманювати, вигадувати і маніпулювати. На думку приходить тропар святому Миколаю, тому самому, що опікун мандрівників. "Бо цукерка – теж трохи мандрівниця", - шепочу тихенько, щоб почув тільки святий, і читаю тропар, доки не зморює сон.

Я повернулася додому, і моя цукерка теж. На неї навіть не потрапив шампунь. Вдома вона зайняла достойне місце серед усіх важливих для мене речей. У якийсь момент напередодні Різдва, коли тривоги брали наді мною гору, я дістала цукерку у смішному рожевому фантику, яку дав мені арабський хлопчик на початку жовтня у Назареті. Я сиділа на підвіконні, були сутінки, небо було особливо блакитне як на цю пору, смоктала карамельку і плакала від розчулення. На душі потепліло. Всі спазми відпустили. Було блакитно за вікном і рожевий фантик на підвіконнику шарудів на всю хату. Я побачила свої тривоги у світлі Вифлеємської Зірки такими малюсінькими, що перестала про них думати зовсім. Щось ожило в мені самій важливе, таке, як тоді у храмі під Зіркою у Назареті… Стрибнула з підвіконника і пішла займатися звичніми хатніми справами. Рожевий фантик осів за образом, з усіма реліквіями зі Святої Землі – а раптом мені знову потрібний буде спогад про Вифлеєм? 

Люди! Не відмовляйтеся від карамельок під храмом! Вони можуть зробити для вас чудеса – і храми, і карамельки у смішних рожевих фантиках.

Я досі не можу всім розповісти, що привезла зі Святої Землі. Бо це складно насправді. Бо не всі можуть зрозуміти. Бо справа не у золочених іконах. Вони також є, але це не все. Ще є рожевий фантик. Він стоїть у мене за образом. Не розказуйте мені про відсутність благоговіння. Просто ця цукерка… і цей хлопчик…

Різдво - це про те, що має гріти нас упродовж року. З нами Бог - що ще нам треба, якщо ми маємо УСЕ?.. Одним словом, радуйся, земле, Син Божий народився!

Cпеціально для "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.