Галина Пагутяк. Малий бізнес і національна культура

Вони ж фінансували там щорічний книжковий фестиваль. Підприємець Володимир Дериведмідь відкрив першу українську книгарню в одному зі звільнених міст на Донбасі. Малий і середній бізнес дає кошти на реставрацію історичних  пам’яток – у Добромилі невдовзі відкриють музей в арсеналі Гербуртів, Поморянський замок і оборонний костел в Соколівці теж частково спонсорують місцеві бізнесмени, але відновити їх мала б держава. Василь Деркач із Добромиля своїм коштом ставить пам’ятники на місцях поховань репресованих і бійців УПА. Вже не кажу про те, що саме малий і середній бізнес не перший рік підтримує наших воїнів на сході продуктами й речами першої необхідності.

Цих патріотичних людей не завжди підтримує місцева влада, особливо там, де вже десятиліття звили гніздо непотизм і мафія. А часом вони для неї, як скалка в оці, бо знають, як працюють відкати і як крадуть гроші.

Все, як у колоніальні часи. Малий бізнес підтримує національну культуру й освіту, великий – імперську чи антиукраїнську. То чи в незалежній Україні ми живемо, якщо центральна влада й олігархи підтримують чуже замість свого? Якщо хтось із патріотично налаштованих бізнесменів і йде тепер на вибори,то проти них кидають усі ресурси. І виборці або одягають білі пальта, або обирають популістів. Ми часто нині згадуємо, як селяни Добромильського округу 125 років тому продали свої голоси й не обрали Івана Франка до сейму. Бо письменник чи громадський діяч – це не "господарник". Власне, ці господарники працюють лише на себе і на тих, хто їх захищає.

Підтримувані олігархами великі фестивалі насправді служать інтересам великих гравців книжкового бізнесу, який займається комерцією, а не відродженням національної культури. Українці з діаспори підтримують останні проукраїнські часописи, які ще залишились. Телевізійники вимагають грошей від видавців за рекламу книг, а малі видавництва не мають на це коштів. Це триває вже 30 років.

Українську національну культуру знищить не байдужість суспільства, яке є таким, яким його виховали позанаціональні структури освіти та культури. Вона помре разом з малим і середнім бізнесом, бо на ентузіазмі не можна зняти фільм, видати книгу чи влаштувати виставку або концерт. Зате буде процвітати сурогат з малоросійським ухилом, який підготує плацдарм для чергової окупації.

Причини такого ганебного явища ми всі знаємо: відсутність державної національної політики в галузі культури та освіти й відсутність Закону про меценатство, який би зняв тягар податків з тих підприємців, які підтримують національну культуру.

Проект Закону про меценатів був і, здається, не один, але на тому все скінчилось. Не тому, що він неважливий, – навпаки надто невигідний проросійським політикам та їхнім господарям.

Під час жорсткого карантину музейникам у Львові заявили, що дозволять відчинити експозиції за однієї умови: всі санітарні засоби музеї повинні купувати за власні кошти. А коронавірусні гроші закатали в асфальт. Маємо тепер подекуди нібито європейські дороги й здичавіння українських громадян. Якщо далі так піде,то на цих дорогах з’являться московські танки, не зустрічаючи опору. Бо те, що нас відрізняє, робить нас сильнішими, а те, що нівелює особливості, провокує апатію і безсилля.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал