Як пройшли два роки оборони для Часового Яру – інтерв’ю зі сержантом 24-ї ОМБр Шаблею

Часів Яр став наступною ціллю російських окупантів після захоплення Бахмута. Місто розташоване на височині й надає контроль та спостереження за місцевістю: у разі захоплення воно стане вигідним плацдармом для штурмування Костянтинівки, Дружківки та Краматорська.

Операція з оборони міста розпочалась два роки тому, у квітні 2024 року. З червня туди ввійшли бійці яворівської 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила, які стали кістяком оборони Часового Яру. Місто стоїть, боротьба за нього все ще триває. 

Журналісти Еспресо.Захід змогли поспілкуватися із Віктором Прокопенком з позивним Шабля – військовим 24-ї бригади, який пройшов шлях від піхотинця до сержанта мотопіхотної роти в батальйоні. Попереднє, цивільне життя він провів у спорті: Віктор є майстром з фехтування на шаблях та брав участь у всіх змаганнях окрім Олімпіади. На схід він потрапив 26 червня 2024 року, а з 18 липня прибув на позиції у Часовому Яру.

Як пройшла ваша адаптація на початку, коли прибули у місто? 

Зразу виникає відчуття, що ти потрапив на війну. Варто сказати, що бойове злагодження дуже впливає на адаптацію – звідти ти навчаєшся більше, ніж з базової загальної військової підготовки. Є багато зброї й можна постріляти, адже піхотинець повинен бути людиною, яка знає все і є універсальною. Що маєш, тим повинен вміти користуватись: РПГ, кулеметом тощо. На тренуваннях ми вистрілювали стільки, скільки витримував автомат, допоки він не нагрівався. І це знадобилось на практиці.

Мікрорайон Канал

У червні 2024 року бої розгортались на східному мікрорайоні Часового Яру – Каналі. Історично він відокремлений від решти міста водоканалом Сіверський Донець – Донбас, що слугував перешкодою для наступу 98-ї повітрянодесантної дивізії армії РФ. Разом з тим, таке розташування значно ускладнювало логістику між двома частинами міста.

Карта бойових дій за 6-13 листопада, фото: Еспресо карта бойових дій за 6-13 листопада

У якому стані був Часів Яр на початку операції?

На той момент ми заходили на канальні труби й робили позиції майже з нуля: було кілька готових, і нам поставили завдання знайти й зробити ще чотири. Йшли через Шевченківський район, де зараз передній край оборони. Будиночки ще стояли, жили цивільні люди, навіть деякі магазинчики працювали.

Робота почалась коли зробили позиції та облаштували їх для оборони. Головним є завдати найбільші втрати противнику, який нас атакує, тримати своє місце і відпрацьовувати з нього.

Можете розповісти про пам’ятні бої у перший період оборони Часового Яру на Каналі?

Зауважу, що чим довше тривала операція, тим більше було контактів. Після першого виходу на ротацію з 38 днів на позиції я прийшов удруге на чергування і потрапив безпосередньо у командно-спостережний пункт – мене призначили провідником. На той момент вже не було нормальної логістики, машиною заїхати було неможливо: постійно летіли та добивали FPV, заїжджаєш квадроциклом і його теж знищували, розбивали весь транспорт. 

Тож командування вирішило шукати дорогу, якою можна до позицій добиратись пішки. Мене взяв з собою старший сержант роти. 

"Пішли лісом, попереду мінне поле. 

Кажу: куди?

А він мені: давай, Шабля, йди

Відповідаю: тобі не жаль?

А сержант відказує, що все нормально. Тож ми так дивились під ноги та пройшли мінне поле".

Знайшли там потім бетонний бліндаж. Пішли далі, позначили маршрут, доповіли командуванню і з цього зробили висновки.

Там ще була посадка, яку вартувало почистити, викликали туди бійців. Вони там ночували, працювали – чотири дні розміновували, щоб на дорогу можна було заїжджати.

Початок оборони Часового Яру 24-ю бригадою припав на час, коли почали масово застосовувати FPV-дрони. Тоді з’явилась така посада як провідник, який міг завести до позиції, адже раніше ворожа техніка так не цілилась на транспорт, до потрібного місця можна було заїхати. І ви були одним із перших таких провідників.

Так, я був одним із перших. Але знаєте, провідником не навчишся бути, людина має знати, мати певний хист до цього та відчувати, це вдається не одразу. Коли вперше йдеш по прокладеному на планшеті маршруту то все одно можеш загубитись, особливо у лісі. Потрібно вміти добре орієнтуватись у місцевості, адже одна хвилина може вирішити все.

Віктор Прокопенко, Шабля 24 ОМБР, фото: 24 ОМБР ім. короля Данила

Коли я з піхотинця став провідником, то передавав хлопцям на позиції провізію, але потім добиратись до них стало неможливим і ми через пілотів дронів передавали воду та консерви. Були й часи, коли не могли воду доставити: тому що заїжджала коробка і потрібно було ще два кілометри йти догори. Тоді на передніх позиціях почались штурми й командир звернувся до мене: "Шабля, бачиш що все йде туди. Якщо вийде, принеси хлопцям забезпечення, скільки зможеш." 

Я побіг по провізію, поніс на собі 18 пляшок води, 10 сухпаїв, одну, другу "ходку". І це все на канал, де наші позиції були: до передньої лінії близько 600 метрів.

Втрата каналу була критичною, чи важливішим було врятувати людей та усунути проблеми з небезпечною логістикою?

На той момент вже робити другу оборонну лінію, тобто був план що потрібно забрати бійців і зберегти життя. Вважаю що командування зробило правильний вибір, враховуючи що там не було чого тримати. Ми стояли там скільки було можливо, майже потрапили в кільце. Тоді вже прорвали лівий і правий фланги – рано чи пізно всі б загинули на позиції, бій вести було неможливо.

Ми стояли до останнього, і коли нам дали добро на вихід з Каналу то це стало дуже складною операцією. Нас залишилося 26 і точку евакуації знав тільки я. Ми вирушили вночі. По команді всі підтягнулись до мене до однієї позиції. До точки евакуації вело чотири маршрути, найкоротший займав 40 хвилин, а найдовший 3 години. І я вибрав другий варіант, тому що коротший шлях уже два дні штурмували, вона була на висоті й там могли засісти окупанти. 

Від позиції до точки евакуації  пройшли всі 26 людей, без жодного пострілу та втрати. Я йшов першим, і між мною та крайнім побратимом була відстань 600 метрів.

Віктор Прокопенко, Шабля 24 ОМБР, фото: 24 ОМБР ім. короля Данила

Мікрорайон Жовтневе

Після відходу від труби наприкінці червня, наступними прилеглими пунктами стали райони Часів Яру на західному березі каналу Сіверський Донець – Донбас. 

Яким був ваш перший контакт з противником?

Цього я ніколи не забуду – це почалось зранку 22 серпня, тоді командування операції передало, що насувається противник. А ми їх не бачимо: нам кажуть, що він на 50 метрів від нас, але все одно не можемо розгледіти. Сказали "на дванадцяту" відкрити вогонь, а росіян досі не було видно. Це вводить в заціпеніння: коли не бачиш противника, то куди ж тоді стріляти? Ми почали крити вогнем усі позиції й бачимо що понеслись окупанти. Почали рухатись, кричати, а ми їх вогнем – у підсумку вони не змогли до нас підійти. Потім їх БПЛА розібрали та мінометка: буквально 10-15 хвилин і всі четверо з них стали двохсотими.

Утримання Вогнетривкого заводу

Часовоярський комбінат вогнетривів спеціалізувався на виробництві будівельних матеріалів та виробів, стійких до високих температур: шамотної, лицьової та рядової керамічної цегли, глини тощо. Завод розташований на півночі міста, і під час активних зусиль російських військ з обходу міста по флангах, у грудні 2024 року під штурми потрапило виробництво. У коментарі для Еспресо пресофіцер 24-ї бригади Іван Петричак розповів про стан справ оборони на той момент:  росіяни ще тоді активно нищили все довкола міста, застосовували артилерію, авіабомби та чималу кількість дронів над позиціями в режимі 24/7, щоб завадити логістиці. "Ворог хоче зайняти цей завод, тому що це повноцінне укріплення з бетонними заливними стінами радянської побудови" – повідомляв Петричак. Росіяни активно застосовували малі тактичні групи, через які намагались просочитись до позицій. Часто для схову вони використовували труби каналу Сіверський Донець – Донбас, щоб надалі накопичитись та прорватись у місто. Паралельно з цим, ворог продовжив просування по автошляху Т0504. 

Яким був наступний ключовий етап оборони Часового Яру?

З ключового також було утримання заводу Вогнетривкі та мікрорайонів міста, які залишались під контролем ЗСУ. Вже понад рік ми його тримаємо. Насправді просування ворога Часовим Яром не відбулось швидко, ми його відбиваємо настільки, наскільки можливо. Втратили б набагато більше, якби не було правильно поставленої стратегії та командування.

Весною 2026 року повна окупація Часового Яру й Костянтинівки стала пріоритетною для росіян

Зараз оборону Часового Яру тримають на західних околицях місця

Часів Яр, фото: 24 ОМБР ім. короля Данила

Яка зараз ситуація у Часовому Яру?

Тривають запеклі бої. Тримаємо свою смугу відповідальності, і доки робимо це то можемо влаштовувати смугу оборони далі. 

Найболючіша тема це захід з флангів. Свої фланги ми контролюємо, але росіяни проходять далі. Пілоти вчасно проробляють позиції й робимо іншу вогневу карту, під те, за що ми відповідаємо. 9, 12, 3 – кожна позиція має свою вогневу карту, її ми розраховуємо, щоб усі тримали свою зону, так легше воювати. Коли хтось дає дірку стає важче: потрібно переформуватися та все робити по-іншому, це теж потребує часу. Доводиться знаходити дім, а їх уже не лишилось: тож зриваємо підлогу, риємо підвал і робимо спостережні пункти, щоб слідкувати за ворогом. Уже не залишилось вцілілих будівель, втім є підвали, з яких можна робити позиції та втримувати російських військових.

У якому стані зараз село Червоне? 

Ворог намагається інфільтруватися в усі довколишні населені пункти. Не можна сказати що росіяни активно лізуть і закріплюються: там стоять наші хлопці й захищають свої місця. Бувають трьохсоті, але це від дронів або мінометних обстрілів.

Противник: його тактика та оснащення

Ви у бригаді, яка досі тримає цей напрямок фронту, що парадоксально довго для історії війни. Чи можете оцінити, як за цей час змінився противник?

На трубах під час операції на Каналі було затишшя. Ми підготовлені, у цьому дуже допомагають пілоти: вони безпосередньо доповідають командуванню, а командування передає нам про стан справ спереду, де ми не можемо побачити, тому нас не застати зненацька. Але противник також все бачить. Вони штурмують живою силою, і подекуди по флангах проникають групками, закріплюються і починають копати. Росіяни вчаться. Але все одно за ці два роки у Часовому Яру у нас не настільки багато втрат.

Раніше був час, коли проти нас на напрямку стояла 98-ма десантна дивізія, зараз там мотострілки. Як відчувається різниця?

По трубах. Коли пішли масові штурми, вони атакували по різних фронтах, було видно що вже "рекси" пішли. На позиції було таке, що десантники висадили 20 людей. І поки з ними розправлялись, 5-6 з них розбіглись. Вони займали позиції, відрубували логістику. Не могли так потрапити на позицію, бо кожні 100, 200 метрів був росіянин і ти не знаєш, де саме на посадці вони перебувають. Тоді ми не знали, що боремось проти десантників: це вже потім, коли вони ставали двохсотими, могли розглянути їх за формою та документами. Наприкінці операції на трубах вже були й вагнерівці, ми штурм за штурмом відбивали. Мінометка й FPVшки просто так влітали, навіть не було куди стріляти. Сидіти на позиціях вже не було сенсу.

Решето…

Так, настільки розбирали позиції. Але хлопці молодці, тримали ту позицію як для себе, бо це вже про безпеку: якщо ти не зробиш свою позицію, тоді її не зробить ніхто.

Продовжуючи за фланги, то ще на трубі під час штурму, як росіяни заїжджали технікою, ми висаджувались та займали лівий фланг, тим часом як вони вже атакували й з правого. Ми чули бої з іншого боку та як вони прориваються до союзників. Останнім часом вони частіше практикують захід з флангів.

Що зараз найбільше заважає у боях? І якими вогневими засобами найбільше користується противник?

Росіяни кидають на штурм багато живої сили, піхотинців, які навіть не знають, куди вони йдуть. 

Беремо ми полонених, і вони розповідають як ідуть вперед та думають, що Часів Яр уже їхній. Думають: "Ми йдемо на Часів Яр до своїх". Були такі випадки, що вони підходять до нашої позиції й питають: "Тут свої?" – і ми зразу забираємо їх у розхідник.

Російські військові йдуть наосліп. Я думаю, ворог продовжує тактику, де кидає на штурм своїх зі штрафних батальйонів. Вони йдуть, відвертати на себе всю увагу, а тим часом по флангах може просочитись групка з двох-трьох осіб. Закріплюються так на посадках, закопуються і чекають подальших вказівок.

Щодо засобів, найбільше вони працюють мінометкою, стволкою і дронами: FPV, крилами. У нас була хороша позиція, фортеця я б сказав. Раніше там було восьмеро людей, але її розібрали росіяни. Довго розбирали, "Молніями". Тож найбільша загроза зараз це FPV, противник працює у цій сфері й має багато різних номенклатур.

Часів Яр, фото: 24 ОМБР ім. короля Данила

Як часто противник вдається до механізованих штурмів? Переважно солдатів відправляють, чи все ж є і техніка?

Технікою далеко не заїдеш, гусенична вона чи колісна. Ми чуємо її за півтора, два кілометри, а з неба її набагато краще видно. Хоча знаю про випадки де заїжджали танком, таке було нещодавно. Самі ми техніку не використовуємо, немає потреби. Нам потрібні такі засоби для забезпечення провізії. Зараз більша ставка на дрони й піхоту – це та сила, що стримує ворога.

Цивільні у місті

Більшість часу цивільні залишались жити у Часовому Яру та поблизу нього навіть впродовж активних атак. Зі зсуванням лінії фронту та частішими ударами вони евакуйовувались, зокрема у вивезенні та порятунку мешканців допомагала 24-та ОМБр. 

Останніми евакуйованими цивільними у листопаді 2025 року стали троє пенсіонерів із селища Стінки на околицях Часового Яру: перед вивезенням на бронемашині бійцям доводилось переконувати людей покинути кілзону, на якій вони до того жили. За словами нині покійного Сергія Гузія, який займався механікою та водінням для піхоти бригади: "Там небезпечно стояти довше хвилини".

Чи вистачає бригаді засобів для забезпечення логістики?

Наразі техніки вистачає, щоб здійснювати логістику, коли це дозволяють умови. Але постачання провізії та оснащення до бійців на позиціях наразі справді є одним з найважчих моментів. Ворог намагається нищити все, що рухається. 

Які тенденції ви бачите в Часовому Яру, як противник міняє свою тактику?

Зараз росіяни намагаються обходити позиції у Шевченківському мікрорайоні. Безпосередніх контактів менше, але часто беремо полонених: вони самі здаються нам, коли бачать, що насправді відбувається у місті й що Часів Яр ще не захопили.