"Війна перетворюється на дуже конкретну, з обличчями добре знаних мені людей". Госпітальєрка Ірина Цибух загинула

"Більшість людей на Донбасі не хочуть російських військових"

В інтерв'ю телеканалу "Еспресо" Ірина Цибух розповідала, як російські військові приходять у будинки місцевих зі зброєю і вимагають їжі. Люди дзвонять до волонтерів і не знають, що робити.

"Не далеко від Авдіївки на позиціях є село, яке вже окуповане. Я там знаю практично всіх людей, ми там розвивали медіагруток. Одне з сіл повністю зруйноване російською артилерією. На жаль, їм вдалося вдало провести цю операцію. Треба розуміти, що це роблять конкретні росіяни. А після цього прийшли до людей просити закрутки. Навіть не просити, а вимагати їжу". 

Ірина Цибух зазначає, люди в розпачі і не знають, як діяти з окупантами. 

"Одна з вчительок мені написала про цю історію. Каже: Іра, ми розуміємо, що ці закрутки – останнє, що будемо тут доїдати. Ми прекрасно знаємо, хто це зробив, хто нас обстріляв. Там село зрівняли з землею, лише погреби залишилися. Вони приходять зі зброєю і ці люди змушені віддавати їжу "защітнікам", які зруйнували все їхнє життя. Мені здається, що більшість на Донбасі вже зрозуміли з ким треба бути. Вони не хочуть російських військових, вони дуже просять, щоб ми були поряд". 

Фото: фото з особистого архіву Ірини Цибух

"Війна перестає бути ідейною"

"Війна перестає бути ідейною, а перетворюється на дуже конкретну з обличчями знаних мені людей". Так сказала Ірина Цибух в інтерв'ю. 

"Я звикла приїжджати у спокійну Авдіївку, де в мене безліч друзів. Дуже не хотіла б, щоб місто опинилося під окупацією. Там насправді вже всі давно вирішили, за кого вони, там безліч прекрасних проукраїнських людей, які терпіти не можуть Росію".

За словами волонтерки, війна дуже змінилася. 

"Зараз ситуація дуже гостра. Моя медична група працює з морською піхотою, яка виконує спецзадачі, йде на штурм, робить зачистки та реагує на прорив російських військ. Війна перестає бути для мене ідейною, а стає дуже конкретною і виглядає обличчями тих людей, з якими я добре знайома", казала Ірина.

НАТО буде вчитися в українських медиків

Ірина Цибух відзначала рівень батальйону "Госпітальєри". Вона вважала, що українські парамедики здобувають неоціненний досвід.

"Навчальне забезпечення, яке є у Госпітальєрів, мабуть, одне з найкращих в Україні. Я розумію, що досвід, який ми отримуємо на війні, як парамедики і наші інструктори, достойний того, щоб ми були найкращими у світі. НАТО буде вчитися у наших медиків, адже ми можемо вчити надавати домедичну допомогу на полі бою та в інших ситуаціях. У батальйоні є спеціалісти інших армій світу, котрі приходять подивитися, як ми працюємо", – розповідала Ірина. 

Вона зазначала, що медики Госпітальєрів покривають три етапи допомоги: евакуацію, медевакуацію та стабілізацію пораненого.

"Я евакуйовую поранених безпосередньо з поля бою. Ми забираємо і стабілізуємо людей в пікапі, який може проїхати у дуже складних ділянках фронту. Другий етап – медевакуація. Так само Госпітальєри покривають і третій етап. Наші хірурги розгортають стабілізаційні пункти, на яких можна повністю надавати допомогу на етапі стабілізації пораненого. Тобто ми перекриваємо всі етапи, аби людина могла вижити. Це дуже достойно і організовано на високому рівні. Наразі я схожої організації  в ЗСУ та в інших арміях не бачила".

Розмова з Іриною Цибух потрапила й до книжки Христини Парубій про жінок на війні

Ірина Цибух – парамедик медичного батальйону Госпітальєри. На фронті разом з екіпажем евакуйовує поранених з поля бою. Рятувати захисників почала у 2014 - му. Спочатку їздила на фронт волонтером, а згодом стала парамедиком. 

"Раніше моє уявлення про надання допомоги на полі бою - було лише зупинити кровотечу і забезпечити прохідність дихальних шляхів. Якщо є інклюзійна наліпка, наклеїти її на поранення на легенях і все. Я не знала нічого більше, - зізнається Ірина. - На щастя, коли прийшла в батальйон, прийшло розуміння, що я про тактичну медицину нічого не знала і тому мені потрібно дуже багато вчитися і покращувати свої знання". 

Фото: фото з особистого архіву Ірини Цибух

"Я хотіла презентацію, де я була б у красивій сукні, на каблуках або в красивому костюмі.

Рішення працювати у медеваці тривалий час відкладалося у голові жінки. І два роки тому Ірина впевнено вирішила, що бойова медицина має стати частиною життя під час війни.

Протягом кількох років Ірина поєднувала війну і цивільне життя. Дівчина – не професійний медик. У проміжках між мирним життям і фронтом працювала у реформі державного мовника викладачем інформаційного мовлення і медіаграмотності. 24 – те лютого цього року мало стати одним із найважливіших днів у житті Ірини. Вона підготувала фільм про дітей у селах Донеччини та Луганщини і мала презентувати його. Але російські кулі завадили планам.

"Я хотіла презентацію, де я була б у красивій сукні, на каблуках або в красивому костюмі. На цю презентацію мали прийти топові менеджери нашої країни для того, аби зрозуміти наскільки необхідно розвивати інклюзію в селах нашої країни. Діти, яких я зняла у своєму фільмі говорять, що їм потрібно хорошого транспортного сполучення з райцентром для того, щоб вони могли хоча б ходити на гуртки. На цей фільм мало прийти багато впливових людей, які відповідальні за те, щоб змінювати простір та інклюзію для цих підлітків, які народилися в селах. Їм потрібен басейн, торговий центр, їм потрібна можливість ходити в кіно. Це дуже базові історії, - розповідала про проект медик.

• 29 травня Ірина Цибух загинула на Харківщині під час бойового виїзду. Їхнє авто підірвалося на міні, Ірина Цибух - "Чека" загинула одразу, водій вижив.