На цвинтарі розстріляних ілюзій: підсумки першого місяця війни

А ще більше забрав. Забрав у кожного. У когось – близьких або знайомих, у когось –  батьківщину або домівку, в когось – сон, який чомусь ніяк не йде в холодні укриття. В більшості – відчуття безпеки та захищеності. 

Забрав також ілюзії. Виявилося, що дійсність, яку ми сприймали, була викривлено, хибною, що логічні зв'язки ніби й були логічними, але все одно не спрацювали. 

"Еспресо.Захід" виділив кілька ілюзій, вщент розбитих упродовж першого місяця війни.

Ілюзія 1. Росія не наважиться на повномасштабне вторгнення

Російський класик Антон Чехов якось написав про рушницю – якщо вона висить на стіні, то до кінця п'єси обов'язково вистрелить. На кордоні з Україною була не одна рушниця, а до двохсот тисяч напшигованих зброєю російських вояків. Однак увесь цивілізований світ до останнього сумнівався в повномасштабному нападі Путіна. 

Головною помилкою було намагатися прогнозувати дії Кремля з точки зору холодного розуму й аналітики. Колишній командувач військ США в Європі Бен Ходжес прямим текстом заявляв, що завоювати Україну повністю росіяни не мають шансів, а зазнавати багатотисячних людських втрат за вузький коридор у Крим – щонайменше нелогічно. Експерт Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру Сімон Веземан не розумів, як можна пояснити громадянам високу ціну, заплачену за мізерні стратегічні завоювання.  

"Потім потрібно буде виправдовуватися перед власним населенням, бо як президент Росії ви щойно зазнали 10 000 втрат за перші кілька днів", – писав він. Лідери країн погрожували пальцем, тобто майбутніми санкціями, пояснюючи Путіну, наче дитині, як його власна економіка затріщить по швах. 

Але це той випадок, коли логіка не працює. Для прогнозування дій Путіна можна використовувати хіба що історію. А вона показує, що ніякі тисячі жертв не можуть зупинити людину з нав'язливо-маніакальними станами, яка за багато років при владі спотворила власне сприйняття реальності. Не здатні були зупинити бункерного фюрера і потенційні втрати. Тези "Бабы еще нарожают" і "Взять Киев до 7 ноября любой ценой", озвучені в часи Другої світової, – це непорушні традиції Кремля, "скрєпи", відкидання яких робить російську армію якоюсь… менш російською. 

А ще – хлопця з ленінградського підворіття можна зупинити лише силою. А в силу Заходу, що виглядав роз'єднаним і повільним на реакцію, Путін не повірив. Не повірив, бо мав досвід Грузії та Криму. Але колись терпець вривається у всіх. Навіть у колись, здавалося, вірних союзників.

Кілька днів тому я сказав, що росіяни не збожеволіли і не нападуть на Україну. Я визнаю, що помилявся. Божевільного потрібно ізолювати та захищати від нього не лише словами, а й конкретними заходами, – Мілош Земан, президент Чехії

Ілюзія 2. У Росії – друга за силою армія світу

Здавалося, кому, як не російським спецслужбам, знати, як працює пропаганда. Зрештою, неймовірною є підтримка серед росіян не те що агресії проти України, але подальшої війни з Європою – 87% вірнопідданих Путіна готові відправляти своїх солдат далі, через Шегині. От тільки побічного ефекту якось не врахували. Випари отрути були настільки сильними, що в неї повірив навіть замовник.

Схоже, в повторювані десятиліттями мантри про "аналоговнєт", про Київ, який російські солдати візьмуть за лічені дні, і в парад з концертом Газманова в підсумку повірив і сам Путін. І коли оркестр замість параду потрапив у полон на Чернігівщині, а російські військові почали створювати аншлаг на концерті Кобзона, Москва до цього виявилася не готовою. 

Читайте також: Загальні втрати Росії у війні з Україною можуть сягати 30-40 тисяч, - НАТО

Зненацька стало зрозуміло, що сценарій Грузії, коли підштовхуваний Заходом і небезпекою штурму Тбілісі Саакашвілі був змушений підписати мир на умовах агресорів, тепер не повториться. Солдати, які було теж повірили Соловйову зі Скабєєвою і чекали, коли злякані непереможною російською армією "укри" з фанерними автоматами і протермінованими "Стінгерами" розбіжаться навсібіч – зустрілися із м'ясорубкою, яку самі в телефонних розмовах вважають гіршою за Чечню. До речі, про Чечню. Втрати росіян за місяць війни вже перевищили їхні людські втрати за обидві чеченські війни. Та що там – за 10 років інтервенції в Афганістан Радянський Союз втратив менше військових.

Чому сталося так, що, маючи перевагу в чисельності та кількості озброєння, агресори не змогли досягти суттєвих військових успіхів (чи бодай узяти Охтирку), ще довго писатимуть військові експерти. Точно зрозуміло, що в списку українських союзників почесне місце займає російська корупція. Всі ці "відкати" та "розпили", які допомагали освоювати на місцях гроші, виділені на військову техніку та озброєння, тоді як сама амуніція і її відповідний догляд залишалися лише на папері. А насправді брати за лічені дні Київ прийшли (поміж іншими) обідранці на металобрухті. З протермінованими сухпайками, розрахованими на три дні бліцкригу.

Я дивлюся на російський полонених і тихо ох**ваю. Чорні берці моделі "батю в Чечні в таких зарізали", броні нормальної ні в кого нема, шоломів нема, захисних окулярів нема, обмундирування хрінової якості. Рядовий український піхотинець, який бере їх у полон, виглядає як космодесантник, захопивший взвод чумних бомжів, – Юрій Гудименко, сапер.

Ілюзія 3. Південні та східні регіони України – проросійські

Ще однією помилкою Путіна були його застарілі уявлення про Україну. Намагаючись переконати всіх байками про "адіннарод", він зайнявся самонавіюванням. Складається враження, що вони й справді думали, що когось "визволятимуть". Натомість замість запланованої "російської весни" Путін отримав велелюдні мітинги в окупованих містах, на які з українською символікою почали виходити здебільшого російськомовні люди. 

Ніхто не відкидає важливості мови як фундаменту національної ідентифікації, але так сталося, що теорія, нібито російська мова робить із людини прихильника Російської Федерації, пішла під воду, наче "Курск". Що й казати, якщо фраза про російський військовий корабель, що стала символом українського спротиву – й та була сказана по-російськи. Ба, більше – політики, які роками поширювали в українському медіапросторі проросійські наративи (Бужанський, Добкін, Вілкул), коли справа дійшла до війни, відреклися від путінської Росії. 

Читайте також: Це подвиг, який надихає всіх нас, - Зеленський про мітинги на Херсонщині проти озброєних окупантів

Чи можна було це передбачити? Можна. Але для цього потрібно було принаймні вилазити з бункера. Натомість кажуть, що от уже два роки поведінка Путіна викликає тривогу. Він втратив інтерес до сьогодення (економіка, соціальна політика, коронавірус), відштовхнув більшість свого оточення, залишивши лише ідеологів і підлиз. В оточенні Путіна немає людей, що готові сказати йому правду. Завдання оточення – вгадати, що саме хоче почути фюрер, і озвучити ці тези тремтячими голосами, як це було на засіданні Ради нацбезпеки РФ перед вторгненням до України. Він хотів вірити, що російськомовні українці – його прихильники. Однак за місяць часу пропагандистам так і не вдалося знайти вдячних людей із квітами. Хіба що рахувати "Піони" від артилерії ЗСУ. 

Вісім років… Вісім років вирощувати бандерівців. Виростити їх 40 мільйонів. Наситити їх "Джавелінами" та "Стінгерами". А потім піти їх визволяти. Від них же. Та ти чортів геній, чоловіче! – Аркадій Бабченко, журналіст.

Ілюзія 4. Світові все одно на Україну

Швидка війна була потрібна Путіну не лише через менші втрати. Росія сподівалася, що світ не встигне зреагувати на її агресію. Бо якщо країна захоплена, то вона захоплена. Стурбованість буде гострою, а може навіть вкрай гострою. Але ж ніхто не відбиватиме Україну. Санкції якось переживуть, а потім, може, й згладять, досягнувши угоди з гауляйтером Мураєвим чи кимось ще. 

Але, здається, світові набрид невротичний сусід, який регулярно на когось кидається в періоди загострення. Консиліум зібрався і вирішив – пора підготувати для пацієнта гамівну сорочку. Ще місяць тому розмови про відключення Росії від SWIFT видавалися чимось нереальним. Із можливості блокування "Північного потоку – 2" Кремль сміявся просто у вічі, впевнений, що клієнти, посаджені на газову голку, нікуди вже не дінуться. Ділися. Російська економіка – в глибокому нокдауні. Компанії масово покидають російський ринок, бо провадити бізнес з окупантами – тепер синонім втраті репутації. Особливо жадібні не поспішають, але все одно під тиском громадськості, повільно згортають бізнес у Мордорі. Порожні полиці в російських крамницях контрастують навіть з українськими супермаркетами, що функціонують фактично під обстрілами. 

Читайте також: Інфляція 18% та долар по 135 рублів, - Fitch спрогнозував рівень падіння економіки Росії цьогоріч

Окремо слід виділити військову допомогу. Звісно, бажання Банкової наблизити мирну угоду наштовхнуло українську владу розпочати кампанію "антиНАТО". Однак не потрібно бути аналітиком, аби зрозуміти – зупинити величезну російську армію вдалося не лише завдяки героїзму ЗСУ, але й дякуючи новітньому озброєнню, яке передали нам західні партнери. Крім натівської зброї, українські військові отримують ще й натівські розвіддані в реальному часі (а їх партнери поза межами Альянсу отримують вкрай рідко). 

Читайте також: 44% українців за час війни розділитися зі своєю родиною, - результати опитування

І не слід також забувати про мільйони українців, які ховаються від російських бомб і ракет на території держав-партнерів. Чого варті лише 2 мільйони наших співвітчизників у Польщі, що отримали не тільки безпеку, дах над головою, в й соціальні виплати, статус і найнеобхідніші для життя речі. 

Читайте також: З початку повномасштабного вторгнення РФ з України вимушено виїхало понад 3,6 млн громадян - ООН

Тобто, якщо Україна досі героїчно обороняється і робить усе, щоби остаточно схилити ситуацію на свій бік, то це лише тому, що в найважчі дні ми не залишилися самі. Наші друзі з цивілізованого світу були поруч із нами. Бо ми – частинка того, цивілізованого світу.

Закон природи жорсткий та швидкий закон, від нього не втечеш. Цей закон: що посієш, те й пожнеш. Прямо зараз, містере Путін, ви сієте смерть і руйнування. І винні в цьому саме ви. Українці не атакували вашу країну. Це ви її зараз атакуєте. І вся ця смерть та руйнація повернуться до вас. Моя вам порада: рятуйтеся, – Девід Лінч, американський режисер

Ілюзія 5. З агресором можна домовитися

Ще одна ілюзія, яка наразі перебуває в процесі розвіювання – те, нібито виконуючи якісь вимоги Росії, агресора можна буде умиротворити. Тут підійде, може, вже трохи затерта, але надзвичайно доречна цитата уродженки Києва Голди Мейр: "Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть, аби ми померли. Це залишає не надто багато простору для компромісу". 

І про це слід пам'ятати завжди. Путіну не залежить, щоби Україна не вступала в той чи інший альянс. Путіну начхати на статус російської мови чи роззброєння. Все це – лише засоби для досягнення мети. А мета – щоб України та українців не існувало. 

Саме тому російська армія так цілеспрямовано йде до цієї мети. Бомбардування шкіл і театрів, пологових будинків і укриттів, навмисне знищення цивільного населення. В той момент, коли західні оглядачі розводять руками і не можуть зрозуміти мотивації загарбників – вони просто неправильно розуміють їхню мету, вони забули, з ким мають справу. Бо жорстокі сторінки були в історії багатьох народів. Але лише в російській літературі уривок "поднимая копьями с улиц младенцев их, кидали к ним же в пламя" стосується позитивних персонажів. 

Читайте також: Дії російських окупантів в Україні офіційно визнані воєнним злочином, - Блінкен

Можливо, Європа зрозуміла би суть росіян раніше, якби історія підло не сплутала карти майже сотню років тому, давши світу Гітлера – гидоту, порівняно з якою навіть кривавий радянський режим зумів якось вибілитися, застрибнути у світовій бойні на бік добра. 

Але різниці між двома режимами не було тоді і немає тепер. Ленінградський фюрер так само любить дітей і олімпіади, створює югенди і навіть використовує лексику свого духовного наставника. Адже 1 вересня 1939 року, хто забув, Третій Рейх розпочав не війну, а лише "спеціальну військову операцію" для захисту німців і "остаточного вирішення єврейського питання".

Путін узяв на себе – без краплі перебільшення – історичну відповідальність, вирішивши не залишати вирішення українського питання майбутнім поколінням, – Пьотр Акопов, російський пропагандист

P. S. Другий місяць війни, що розпочався сьогодні о 4 ранку, теж розвіє не одну ілюзію. І від злагоджених дій України та світу може залежати, наскільки глобальні наслідки матиме це розвіювання. Бо, якщо проти тебе психопат зі стомільйонною підтримкою, то хтозна, чим це може закінчитися. А так не хочеться писати: "Ілюзія 6. Ядерну зброю ніколи не застосують"...

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.