"На розписи дивилась сама Крушельницька": у Львові покажуть унікальні стінописи

Про це для "Еспресо.Захід" розповіла керівниця реставраційної майстерні "Гарда" Ірина Гірна.

З-під тиньку відкриваємо цілу епоху

Реставраторка пояснює, що відкриваючи розписи у помешканнях пересічних львів'ян, знаходять унікальні і неймовірні творіння.

"Люди запитують: "а що, справді, там може бути щось гідне?" Навіть самі архітектори, які закінчують "Львівську політехніку" і де їм точно розповідають про історію Львова, часом теж з роззявленим ротом слухають цю інформацію", – додає пані Ірина.

Темою поліхромії – розписів у під'їздах, квартирах та будинках  - вона розпочала займатись ще 10 років тому, коли львів'яни лише починали цікавитись тематикою. До того часу, каже, що порятунок автентичних розписів не вважалося цінністю серед мешканців. Навпаки, хотіли замальовувати унікальні розписи, а на їх місці малювати нові.

"Іноді ми відкриваємо розписи і думаємо – хто ж це міг собі дозволити такі розкішні малюнки. Нещодавно, до речі, закінчили стелю в музеї Соломії Крушельницької. Дуже цікаво, бо на ті розписи дивилась сама Крушельницька. Можливо, навіть вона обирала дизайн, як вони мали виглядати. Ми не просто відкриваємо якусь картинку, квітку. За нею дуже часто йде ціла історія мешканців, які жили у будинку. Відповідно, потім звертаємось до історії і архівів та дізнаємось про неймовірні факти, які не знаємо про наше місто. З-під тиньку відкриваємо цілу епоху", – каже Ірина Гірна. 

"Радянська система першим ділом ліквідовувала особистість: людську, міста, будинку"

Архітекторка пригадує, як працювала над реставрацією їдальні 8 школи Львова. І як вони з'ясували – це колись було помешканням директорів цього навчального закладу.

"Співпрацювали з тодішнім директором-істориком цієї школи, який написав книжку про історію навчального закладу. Тоді ми відкрили 4 різні періоди стінопису. Крім того, виявили такий напрям німецького мистецтва, як бідермаєр. Ніколи не думали, що він може бути у Львові, бо вважалося, що його тут не було. Тобто трапляються іноді речі, про які історики Львова не завжди знають", – пригадує пані Ірина.

А у приміщенні, де нині розташований офіс музею "Тустань", відкрили орнамент ідентичний до того, який виконаний у Відні.

"Такі цікаві речі доводять, що насправді в Європі ми уже довго. Тут здавна була фантастична культура оздоблення своїх помешкань. Це  – естетика. Дитина, яка з народження живе у таких розписах, творитиме прекрасне і корисне. Бо це і виховання, і повага до мистецтва", – наголошує Гірна. 

Однак і це радянська влада намагалась забрати і знищити.

"В першу чергу совіти прагнули знищити чи заховати особистість. Помешкання також були особистостями певною мірою. Адже немає двох однакових розписів. У Львові колись кожна квартира була індивідуальна так, як кожна людини. А радянська система першим ділом ліквідовувала особистість: людини, міста, будинку", – каже жінка.

Серед виявлених стінописів є роботи періоду ренесансу, траплялись китайські розписи 18 століття.

Ірина Гірна зазначає, що останні роки є гарна тенденція до зацікавлення відродженням і реставрацією розпису, хоч це і не масово. Безліч  – безповоротно знищені.

"90 відсотків мешканців байдуже реагують на таку ініціативу. І лише 10 розуміють цінність і пробують зберігати історію. Треба, щоб це стало модно. Мусимо пам'ятати, що Європа – це наша історія, а не щось нове. Ми туди повертаємось, а не намагаємось вступити. Ця архітектура, розписи, нічим не гірші за Відень чи Париж. Просто заховані від людських очей", – резюмувала архітекторка.

Довідково

Виставка відбудеться у корпусі Львівського муніципального мистецького центру на Стефаника, 11. Кам‘яницю збудували у 1873–1876 роках за проєктом Адольфа Куна для княгині Ядвіги Замойської, дружини маршалка Галицького крайового сейму Леона Сапіги. Це перша неоготична кам’яниця у Львові, найбільший довоєнний багатоквартирний житловий будинок міста. Тут розташовувалися редакції газет, приміщення товариств, різноманітні майстерні та бюро. У 1910-х роках будівля стала власністю закладу Оссолінських: тут, окрім квартир, розміщувалася його адміністрація, а з 1932 року — друкарня та книгарня. З 1930 по 1939 рік у Львові у цьому ж будинку діяв Музей заслужених польських жінок, який совєти закрили.