"Ми втратили смисли": етнографиня про традиції та обряди Різдва, які збереглися в регіонах України

Про це в розмові з журналісткою "Еспресо.Захід" розповіла фольклористка та етнографиня Людмила Іваннікова.

Магія від предків-язичників: кликали Мороза та випрошували дарів

У дохристиянську епоху для наших предків важливим був сонячний цикл. Від цього залежало їхнє життя, матеріальний стан. Однією з цінностей був добрий урожай, адже це означало, що не буде голоду. Інша річ – відтворення роду, шлюбна магія. Дослідниця зауважує, що ці елементи по-різному фігурують у всіх обрядах народного календаря.

"Існувало вірування, коли настає період темряви, починається ніч і всі мають загинути. Тоді люди вдавалися до різних елементів магії, що здавалося їм ефективними. Першим засобом було слово, тобто треба було щось виголосити, заспівати, потім були танці та різні магічні рухи. Такі обряди звершувалися у час зимового, весняного, літнього та осіннього сонцестояння, щоб забезпечувати життєдіяльність і добробут свого роду, – розповідає пані Людмила. – Люди тоді не знали, але по-своєму розуміли, що є початок і кінець і в певний час відкривається космос, потойбічний світ предків. Предки вірили, що померлі родичі перетворюються на божества, стають стихіями, які впливають на їхній добробут і врожай".

Коли приходили щедрівники, вони теж у піснях цього бажали, така своєрідна магія-заклинання, що і телички потелились, і ягнички покотились, і баранців повно, і всякої худоби приплід великий у господаря, що і "вроди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю, коноплі під стелю, а льон по коліна", тобто бажали урожаю. Також бажали шлюбу у колядках-щедрівках, це теж була цінність. Вважалося, що якщо люди одружуються, і в них народжуються діти, то це благодатно впливає на новий рік, на природу і на урожай

Різдво і Новий рік у той час не відрізняли так, як тепер, вважалося, що це було різдво сонця. Тому був характерний цілий цикл господарських звичаїв. Імовірно, звідти походить традиція приготування вечері з великою кількістю страв. Тепер же християни готують 12 страв на честь Ісусових апостолів. Крім того, тоді існувала ще ініціальна магія: як почнеться перший день року, таким буде весь рік. Тому треба було приготувати багато страв, щоб показати добробут.

"Коли приходили щедрівники, вони теж у піснях цього бажали, така своєрідна магія-заклинання, що і телички потелились, і ягнички покотились, і баранців повно, і всякої худоби приплід великий у господаря, що і "вроди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю, коноплі під стелю, а льон по коліна", тобто бажали урожаю. Також бажали шлюбу у колядках-щедрівках, це теж була цінність. Вважалося, що якщо люди одружуються, і в них народжуються діти, то це благодатно впливає на новий рік, на природу і на урожай", – розповідає етнографиня.

Окрім величальної магії та побажань господарям і всім членам родини, важливим елементом було спілкування з померлими предками. У давнину люди вважали, що померлі родичі не зникли, вони існують, і хоч ми не бачимо їх, з ними можна спілкуватися в такі сакральні періоди. Пані Людмила каже, що якраз у зимових різдвяних обрядах дуже великий культ предків, їх задобрювали, бо вважали, що вони впливають на природу. Тому готували важливу вечерю та кликали їх. Відбувалося це по-різному. У центральній Україні, на Поліссі, практично по всій Україні кликали мороза, заклинаючи його не приходити навесні та влітку. У Карпатах господарі викликали також бурі, град, дощ, вітер, тобто ті стихії, які притаманні горам.

"Треба було підійти до вікна з ложкою куті або вийти на поріг і сказати: "Морозе, морозе, ходи до нас каші/куті їсти". Звичайно, що мороз не відповідав, не казав, що прийде. Тоді господар починав заклинати, що якщо ти зараз не хочеш прийти, то не приходь на озимину, на ярину, бо озима пшениця може вимерзнути, якщо снігу нема, а яру пшеницю, якщо вдарив мороз, теж треба пересівати", – розповідає Людмила Іваннікова.

Пшениця з медом – це страва, яка символізувала добробут. Досі зберігається коливо – так звана ритуальна поминальна кутя з солодкою підливою. До різдвяної куті додається ще мак. Вважалося, що мед – це насолода райського життя, пшениця – це урожай, а мак використовувався в обрядах для викликання дощу. Науковиця каже, якщо довго не було дощу, тоді сіяли мак у криницю, імітуючи дощ. Вже згодом люди почали додавати до куті горіхи, родзинки та інші складники.

Клали в горнятко кутю, в друге горнятко узвар, потім клали пиріжки і те, що в них на столі. Діти заходили в хату на Різдво, колядували, за це дітей пригощали, теж могли посадити за стіл, нагодувати або віддати назад у горщиках таку ж страву. Це був так званий зв'язок з родом, по всій Україні. На Гуцульщині при цьому ще говорили, що ось вам помана, тобто поминання душі родича. Малося на увазі, що це як милостиня за душу померлого, тобто ми приносимо, а господь десь на тому світі поставить перед душею предків. Взагалі це було загальноукраїнське вірування: те, що ти комусь дав, йде на той світ, це ублажає душу, допомагає звільнитися від гріхів, і якщо задобрити своїх родичів, то вони не пошлють ніякого лиха

На Гуцульщині, у західній, центральній та східній Україні також був обряд, коли з вечерею посилали маленьких дітей до батьків, якщо, наприклад, дівчина вийшла заміж та пішла у невістки, або старших родичів.

"Клали в горнятко кутю, в друге горнятко узвар, потім клали пиріжки і те, що в них на столі. Діти заходили в хату на Різдво, колядували, за це дітей пригощали, теж могли посадити за стіл, нагодувати або віддати назад у горщиках таку ж страву. Це був так званий зв'язок з родом, по всій Україні, – пояснює етнографиня. – На Гуцульщині, як я записувала, при цьому ще говорили, що ось вам помана, тобто поминання душі родича. Малося на увазі, що це як милостиня за душу померлого, тобто ми приносимо, а господь десь на тому світі поставить перед душею предків. Взагалі це було загальноукраїнське вірування: те, що ти комусь дав, йде на той світ, це ублажає душу, допомагає звільнитися від гріхів, і якщо задобрити своїх родичів, то вони не пошлють ніякого лиха".

Ходіння колядників та щедрівників також було пов’язано з предками. Перш за все це були діти, які мають в народних культурних уявленнях сакральний статус. Тобто діти були своєрідним зв’язком між дорослими людьми та тими, хто вже помер. Часто дитину називають ім’ям померлого предка, вважалося, що вони уособлюють цей зв’язок.

Пані Людмила додає, що коли першими приходили діти, вони випрошували дари, а часом навіть вимагали їх з погрозами як-от "як не дасте ковбасу, то хату розтрясу, як не дасте книш, то впущу в хату миш". Тоді господар мав злякатися і обов'язково винести гостинці, інакше міг накликати на себе, свою сім’ю та господарство біду. Погрози ці були тому, що прийшли ті, хто має владу над тобою, тобто твої предки, які можуть захистити або покарати.

Головні страви на столі у Святвечір в різних регіонах України теж були різними. Головне – завжди готували все пісне. На Гуцульщині, наприклад, обов’язковою була квасоля, оскільки там не було стільки поля, як у центрі Україні. На Буковині був культ кукурудзи, тому там готували мамалигу, адже там не родить багато пшениці чи гречки. На Поліссі, у Карпатах, на відміну від степової України, було багато грибних страв. Також на Волині та Поділлі обов'язково на різдвяні свята пекли книші – хліб з білого пшеничного борошна. Це була ритуальна страва, яку клали на стіл і там той хліб мав лежати всі свята.

Колядники, щедрівники та ряджені, які переодягалися в коня, журавля, ведмедя, козу, також цигана, який водив їх, діда та бабу – а це символічні постаті, в якихось регіонах ходили більше, подекуди – менше, але завжди приходили під вікно або двері, що теж вважалося сакральною межею – у тих місцях відбувався контакт із зовнішнім світом. Дослідниця зауважує, що десь на Івано-Франківщині досі збереглася традиція, коли в хату заводять коня.

Головні страви на столі у Святвечір в різних регіонах України теж були різними. Головне – завжди готували усе пісне. На Гуцульщині, наприклад, обов’язковою була квасоля, оскільки там не було стільки поля, як в центрі Україні. На Буковині був культ кукурудзи, тому там готували мамалигу, адже там не родить багато пшениці чи гречки. На Поліссі, у Карпатах, на відміну від степової України, було багато грибних страв. Також на Волині та Поділлі обов'язково на різдвяні свята пекли книші – хліб з білого пшеничного борошна. Це була ритуальна страва, яку клали на стіл і там той хліб мав лежати всі свята.

Якщо на вечерю 6 січня усі страви мали бути пісні, то на багатий вечір робили вже непісну вечерю, й готували навіть не 12 страв. Пані Людмила зазначає, що обов’язковою залишалася кутя, але вже на столі були холодець, ковбаса, пиріжки, кров'янка. До речі, в усіх регіонах є колядка "дайте кишку, з'їм у закишку", це якраз кров'яна ковбаса, яка уособлювала розплодження худоби.

Бешкети у новорічну ніч та внесення снопа до хати на Різдво

Робили різні бешкети, і шлюбна магія була, так звана форма залицянь, що там, де є дівчина, треба було ворота вкрасти та наробити збитків. Також водили Маланку і Василя. Якщо поїдете ще на Буковину, там поблизу румунського кордону є село Красногірськ – в них ця Маланка збереглася, коли наряджають ведмедів, є й з крилами істоти, зроблені з сіна, і цигани їх водять, люди веселяться. На Гуцульщині теж є ряджені і тварини, і птахи, тобто все це можна ще зараз застати, але не скрізь. Власне, збереглися там, де були більше розвинені

У християнський час вже був вертеп, колядники, які приходили з зіркою, що символізує ангелів, які сповіщають про народження Христа. Відтак зовсім іншими стали символіка та функція, адже до того головним смислом було саме випрошування дарів. Існує припущення, що з восьмикутною зіркою ходили й до християнства, але етнографи цього не зафіксували.

Крім того, у тропарі під час Божественної літургії на Різдво співається: "Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди, і пізнавати Тебе – Схід з висоти". Дослідниця Людмила Іваннікова зазначає, що хрести сонця, наприклад, зображені на Софії Київській, і на Лаврі. Колядники, звичайно ж, ходили з зіркою, що мала різні смисли та навантаження, хтось також вставляв всередину ліхтар, щоб світило.

У період зимових свят існували різні традиції. Серед них були бешкетування у новорічну ніч, подекуди ця традиція збереглася дотепер, і не лише в новорічну ніч, але й на Андрія.

"Робили різні бешкети, і шлюбна магія була, так звана форма залицянь, що там, де є дівчина, треба було ворота вкрасти та наробити збитків. Також водили Маланку і Василя. Якщо поїдете ще на Буковину, там поблизу румунського кордону є село Красногірськ – в них ця Маланка збереглася, коли наряджають ведмедів, є й з крилами істоти, зроблені з сіна, і цигани їх водять, люди веселяться. На Гуцульщині теж є ряджені і тварини, і птахи, тобто все це можна ще зараз застати, але не скрізь. Власне, збереглися там, де були більше розвинені", – пояснює етнографиня.

Ще одним елементом обряду було внесення в хату снопа. Його робили з останніх колосків, зібраних під час обжинків, урочисто несли з поля й навіть одягали у жіночий одяг у деяких слов’янських народів (наприклад, у болгар він називався "мома", тобто мама, а в нас це був дід або дідух. Людмила Іваннікова розповідає, що його несла найкраща жниця, приносила до хати та дарувала господареві, а той його не молотив, а ставив у стодолі чи коморі, й коли приходив Новий рік, вносив до хати.

"У нас вдома на Хмельниччині, наприклад, це не був останній сніп. Ще з дитинства пам'ятаю, а це 1960-ті роки, як збереглася традиція, коли першу жменю, яку зажинали в полі, – там росло і жито, і пшениця, і овес, і просо, – то всього складали у снопик, і називався він коляда, яку так само приносили додому, ставили в хаті на Святвечір, а на Водохреща виносили з хати, молотили і зерно з того першого чи останнього снопа сипали на поле, коли йшли сіяти, щоб була безперервність урожаю", – пригадує пані Людмила.

Все було переплетено, і в колядках переспівано. Звичайно, що ми все це втратили, і до цього ніколи не повернемося. Дідух у будинку у нас буде далі стояти, бо це наше, рідне, а що це означає, то вже хто як знає. Ритуал зберігся, але цьому надається зовсім інше значення. Так, ми всі збираємося, якщо бабця варила кутю, то і я буду варити, тобто зберігся зв’язок роду, єднання зі своїм народом, що ми українці, і це наш символ ідентичності, ми це пропагуємо скрізь, бо це нас вирізняє серед інших народів

Ця традиція мала також шлюбну магію. Якщо в хаті була дівчина, у якої невдовзі мало бути весілля, то коляду не вимолочували, а зберігали далі й молотили у понеділок після весілля в хаті нареченої. До того стіл застеляли скатертиною, на якій руками молотили цей сніп. Молодята повинні були взяти це зерно і разом піти в поле, щоб посіяти його, а жінка ще й мала заволочити спідницею. Це нібито впливало на народжуваність нащадків і продовження роду.

"Усе було переплетено, і в колядках переспівано. Звичайно, що ми все це втратили, і до цього ніколи не повернемося. Дідух у будинку в нас буде далі стояти, бо це наше, рідне, а що це означає, то вже хто як знає. Ритуал зберігся, але цьому надається зовсім інше значення. Так, ми всі збираємося, якщо бабця варила кутю, то і я буду варити, тобто зберігся зв’язок роду, єднання зі своїм народом, що ми українці, і це наш символ ідентичності, ми це пропагуємо скрізь, бо це нас вирізняє серед інших народів", – зауважує етнографиня та фольклористка Людмила Іванишин.

За її словами, з усіх календарних обрядів найкраще збережені зимові обряди, причому їхня християнська сторона. Серед давніх колядок та щедрівок також залишилися одиниці. Християнська сторона стала домінуючою у різдвяних обрядах та звичаях.

Етнографиня та фольклористка додає, що і вертеп, і ялинка до нас прийшли вже з Європи. Раніше їх ставили хіба у панських будинках, як-от розповідається в оповіданні "Ялинка" Михайла Коцюбинського. Приблизно у ХІХ столітті це з’явилося у нас. З іншого боку, це древо життя, яке фігурує у колядках, здебільшого сосна. Крім того, це космогонічний елемент, зазначає етнографиня. Практично всі коляди мали символ світового дерева, серед українських найбільше таких вдалося записати на Галичині. Сама людина теж уособлювала це древо.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку, телеграм-канал та твіттер.