Метру Звіринському - 100. 10 цитат великого Майстра

Про це інформує Еспресо.Захід. 

Виставка "Гуцульщина на світлинах Карла Звіринського", яка у межах ювілейних - п'ятих - фотофестин 14 серпня відкривається у Художньо-меморіальному музеї Олени Кульчицької, насправді не про фото. Бо що таке зо два десятки світлин з архіву, що налічує кілька тисяч? Хоча про фотомистецтво також. 

Але важливіше інше: саме цього дня минає 100 років від дня народження автора виставки  - львівського живописця, який належить до найяскравіших творчих особистостей в художньому житті Львова періоду 1940-1980-х років і талант якого - як фотохудожника - його родина пізнавала уже по його смерті. Митця, який самотужки - після здобуття освіти у тоді Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва з вимушеною однорічною перервою у 1949–1950 рр. "за прояви буржуазного націоналізму та поширення формалістичних тенденцій у мистецтві" - осягнув  авангардні мистецькі практики і свій дім практично перетворив у підпільну мистецьку академію з багаторівневою програмою загальної культурологічної самоосвіти й некласичних мистецьких практик. Художника, чию творчість можна розглядати у світовому контексті високого модернізму, хоч - зі зрозумілих причин - до початку 1990-х вона не визнавалася офіційною культурою: перша персональна виставка Карла Звіринського за життя відкрилася  у 1995 році, менш ніж за два роки до його смерті.

Коли кілька років тому донька художника Христина Звіринська-Чабан звернулася з проханням до ініціатора створення Львівського фотомузею, колекціонера та фотографа Романа Метельського відсканувати архів її тата, раптом з'ясувалося, що мова про близько 7000 кадрів. З цього фотоархіву Карло Звіринський постав не лише як художник у своєму середовищі, яке складала також родина його вчителя – Романа та Маргіт Сельських (до слова, це, напевно, на нині найбільша збірка фото родини Сельських, зібраних в одних руках), а також як дуже цікавий фотомитець, який любив навколишній світ, бавитися зі світлом та тінню, із задоволенням фіксував на камеру цікаву природу - дерева, коріння, тощо, відгомін чого потім з'являвся в його художніх творах.

"Я займаюся популяризацією татової спадщини уже 25 років, - говоримо з донькою художника Христиною Звіринською-Чабан. - Але для мене його талант як фотохудожника став цілковитим відкриттям. Це ще одна яскрава грань його творчої натури, і дуже вагома. Чи має сьогодні Карло Звіринський співмірну його талантові оцінку? Ні. Так, у колі тих людей, які дотичні до мистецтва на галицьких теренах, про нього знають чи, бодай, чули. Але от на загальноукраїнському рівні відповідної оцінки нема.  Можливо, замало інформації… Не знаю… Але від того батьковий вплив на митців, яких називаємо сьогодні класиками сучасного мистецтва, не постраждав. До татового сторіччя я з моїм сином та невісткою планували підготувати великий проєкт, але завадила війна. Утім, думаю, що - оскільки тато був дуже скромним чоловіком - святкування його сторіччя у форматі виставки "Гуцульщина на світлинах Карла Звіринського" він би схвалив". 

10 цитат Карла Звіринського

"Я сам собі задаю питання: яке місце буде займати моє малярство у львівському живописі? Я думаю, моє мистецтво можна замкнути в межах Львова. Очевидно – не мені судити про його місце і вагу, але… щось я про те думаю… Приходить мені на гадку таке: якось так склалося, що я знайшовся на перехресті різних ідей і різних впливів. Спочатку я був під впливом… барбізонців, Констебля, імпресіоністів, кубістів … Так як та історія малярства розвивалася, так я йшов за нею…Я міг би сказати так: моє малярство є якби одиноким відгомоном, тут, у нас… того, що робилося в той час на Заході".

"Дотепер не знаю, чи то, що я робив – чи то є добре, чи ні. Цього ніхто у Львові не робив. Це була спроба робити те, що тоді робили у світі. Але я завше притримувався думки, що професійне мистецтво повинне репрезентувати нас у світі".

"Мене завжди захоплювала можливість виразу через саму форму – зіставлення тону, кольору, силуету, ритму, пропорцій. По суті, вони подібно до музичної гармонії чи контрастів, творять емоційний лад і, зрештою, духовну структуру твору. Моє малярство є якби одиноким відгомоном тут, у нас… того, що робилось в той час на Заході. То, що я робив – то би можна було окреслити як спробу йти з духом часу. І то – щиро… Я не програмував собі того, я просто відчував це".

"Побачити те, що не побачили другі, почути це – що не почули другі, зрозуміти це – що не зрозуміли другі – це і є талант".

"Не варто захоплюватися лише гарним характером письма, треба одначе добре знати алфавіт, граматику і синтаксис, щоби зрозуміти емоціональний сенс будови речення".

"В основі кожного справді глибокого мистецтва завжди лежить трагізм, біль і скорбота. Радість є поверховою, вона не може викликати глибоких почуттів".

"Ієрархія цінностей в мене була така: духовні цінності, суспільні цінності і потім мистецтво, було тою третьою вартістю, яка повинна була служити двом першим".

"Спостерігаючи природу – я подивляю, подивляючи – я малюю, малюючи – я молюся. Всі картини я сприймаю як молитву".

"Все моє малярство – то молитва. В ньому я намагався виразити свій подив до великого творіння Бога. Все, що я намалював, було інспіроване цим почуттям".

"Цивілізація мого народу стоїть значно вище від інших. Народне мистецтво виконує свою роль, але саме професійне мистецтво повинно репрезентувати сучасне українське мистецтво. Сам факт, що я глибоко переживаю за долю нації, що все [завжди – Р. Я.] внутрішньо керує мною, і все мною створене буде в кінцевому результаті українським".