Пережити війну: керівник відділення реабілітації лікарні св. Миколая про те, як відновлюються діти з тілесною травмою

Нещодавно в дитячій лікарні святого Миколая Першого медоб’єднання Львова відкрили центр реабілітації для дітей UNBROKEN KIDS. "Еспресо.Захід" поговорило з виконувачем обов'язків завідувача нового відділення, керівником блоку гострої реабілітації, фізичним терапевтом Сергієм Худою про те, як малюки справляються та вчаться жити після отримання травм війни.

З якими пораненнями до вас зазвичай звертаються і що передбачає реабілітація? 

У нас є пацієнти, пов'язані з травмами війни: мінно-вибухові травми, осколкові поранення, ампутації, непрямі травми. Також є діти з опіками, і ми фактично єдина реабілітаційна команда, яка працює з такими дітьми, починаючи з операційної й закінчуючи тим, коли пацієнт приходить до нас на заняття з дому. Є діти з неврологічними, нейрохірургічними порушеннями – це пухлини головного та спинного мозку, церебральний параліч. Є багато дітей з політравмами, переломами. Тобто абсолютно все, що тільки існує. Також працюємо у реанімаціях – це реанімація новонароджених діток і патологія новонароджених, а також реанімація дітей старшого віку. 

Ми працюємо на кількох етапах. Перший – гострий. Це перші 48 годин після того, як дитина отримала травму. Вона потрапляє у відділення реанімації або в інші відділення. Після того ми приходимо в реанімацію й починаємо працювати. Це може бути профілактика вторинних ускладнень: контрактури, пневмонії, респіраторна реабілітація. Далі працюємо, наприклад, у відділенні нейрохірургії.

Після того наступний крок – пацієнт потрапляє безпосередньо до нас у відділення реабілітації. У нас є 20 стаціонарних ліжок і працює величезна реабілітаційна команда, яка складається з фізичних терапевтів, ерготерапевтів, лікарів фізичної реабілітаційної медицини, є терапевт мови та мовлення, психолог, медсестри, асистент фізичних терапевтів та ерготерапевтів. Дитина має бути в центрі й ми формуємо команду залежно від того, що їй потрібно. 

Фото: Роман Балук

Через відсутність необхідного медичного обладнання для лікування та реабілітації раніше деяких важких пацієнтів евакуювали за кордон. Як тепер справи з цим після відкриття стаціонарного відділення реабілітації? 

На сьогодні у відділенні стабільно є 1-2 дитини, які отримали осколкові чи схожі поранення. Порівняно з 2022 роком, на щастя, діти травмуються менше, але попри це, в нас завжди є малюки з травмами війни. От буквально тиждень тому до нас зверталися з Харківської області після авіанальоту. 

Зараз маємо всі можливості для якісного лікування. Команда постійно навчається, ми комунікуємо із закордонними спікерами. Багато хто з нас безпосередньо пише стандарти надання реабілітаційної допомоги. Я був у Британії, США, Німеччині, Італії. У нас також є дуже круте обладнання, яке допомагає, і команда, яка знає що робити. 

До прикладу, маємо апарат, який називається "Рехаком". Для нас це знахідка, якою дуже часто користуємося.

Унаслідок певної події людина може втратити деякі когнітивні функції: втрата уваги, втрата можливості розрізняти обличчя. Наприклад, дитина не впізнає маму. На цьому апараті (він виглядає як екран і клавіатура) маємо змогу тренувати такі речі. 

Може бути таке, що прийшов хлопчик, я йому говорю: "Привіт, мене звати Сергій", він каже: "Привіт, я - Андрій". За 15 секунд дитина вже не розуміє хто я такий. Власне, за допомогою цього апарата маємо змогу працювати з такими речами. Дитина пробує планувати день, планувати покупки - це все, що повертає пацієнта в активність. І для пацієнтів це цікавіше, адже малюки найчастіше розвиваються у грі. 

Загалом цей апарат найчастіше використовують ерготерапевти для пацієнтів, які отримали травму головного мозку внаслідок різних причин - чи це кульове осколкове поранення, чи травма після аварії. 

Читайте також: Врятувати юні життя: як у львівській лікарні святого Миколая допомагають маленьким пацієнтам

Пане Сергію, розкажіть детальніше про дітей, які отримали інвалідність. Як працюєте з ними та як вчите адаптуватися до життя з інвалідністю? Чи працюєте якось із батьками? 

У нас пацієнтоцентричний підхід. Це означає, що пацієнт - не лише дитина, а й уся сім'я. Спочатку дитина приходить на огляд, спеціаліст її оглядає, слухає, а чому причина, що є наслідком, лікар аналізує медичну частину, фізичний терапевт - рухову, ерготерапевт - навички самообслуговування і так далі. 

Після того складаємо індивідуальний реабілітаційний план. Там зазначаємо, які потреби є в дитини, наприклад, їй необхідне крісло колісне, яку програму терапії потрібно використовувати. Згідно з цим планом працюємо від 14 до 21 дня за один цикл, якщо це стаціонарна допомога. 

Навчаємо батьків, розповідаємо, що ми робимо, для чого, як, показуємо наші обстеження, комунікуємо, разом розглядаємо цей план. Двічі на тиждень маємо мультидисциплінарні збори. Тут збирається абсолютно весь персонал - це і медсестри, і лікарі. Тут ми обговорюємо кожну програму терапії, яка була складена для дитини, аналізуємо, чи ефективна вона, чи щось потрібно змінити, можливо, є якісь проблеми чи треба відвести дитину до психолога. 

Фото: Роман Балук

Ви згадали про колісне крісло. Лікарня надає його, чи придбати таке крісло мусять батьки або опікуни?

Є декілька можливостей отримати колісне крісло. Якщо воно звичайне, то ми можемо й даємо пацієнтам у користування всі крісла, які в нас є. Окрім того, надаємо в користування тростини, милиці. Навіть якщо пацієнт не зі Львова. 

Звісно, якщо передбачене специфічне крісло для дитини, яка має порушення опорно-рухового апарату, деформацію руки чи ноги, коли потрібні якісь додаткові м'які укладки, то ми не забезпечуємо цим.

Скільки часу дитина може перебувати в лікарні найдовше?

У нас реабілітація вимірюється реабілітаційними циклами. Маємо ціль і маємо її досягти. Тому це може бути від 14 до 21 дня, якщо мова про стаціонар. Якщо ж амбулаторно, до прикладу, хтось мешкає у Львові, має певну проблему й хоче отримати реабілітаційну допомогу, то на цьому етапі вона триває 15 днів. Але це не означає, що дитина мусить ходити щодня, це може бути 2-3 заняття в тиждень. 

Фото: Роман Балук

У чому складність реабілітації дітей з травмами війни? 

У 2022 році я одним із перших зустрів діток у плані реабілітації. Це була моя основна ніша, бо завжди працював із найважчими пацієнтами. Не завжди вони були з батьками, тому що це війна. У нас була дівчинка Веронічка. Їй було 10 років. Для неї ми були другою сім'єю, свій день народження вона зустрічала без батьків. Танк вистрелив у підвал, де ховалася її рідня, усі прикрили її - і вона єдина вижила. Складність полягає в тому, що це не якась звичайна травма, спінальна, або перелом - таке зазвичай прописано якимись протоколами, стандартами. А коли зустрічаєш те, чого ніколи не зустрічав... Ми бачили поєднання кількох травм: це може бути ампутація, може бути параліч тіла, куля, яка потрапила в мозок і спричинила параліч і глибокий опік. До нас можуть прибувати діти з просто шаленими комбінаціями.

Попри те, що ти вже бачив 20-30 таких пацієнтів, зазвичай усе це, як вперше. Ну, і власне складність зараз у тому, щоб визначити, що потрібно, що основне і як найкраще і найякісніше надати допомогу.

У мене був Микита з Бахмута, в нього було осколкове поранення, він втратив чутливість і рух. Були брати Янковські з Сергіївки - це Одеська область. У них ракета влучила в будинок, мама й вітчим загинули, вижили тільки діти. Пам'ятаю Настю з Лисичанська - був снаряд, невідомо, чи це міна, чи що, в її легені влучив осколок на 6 см. Дівчинка отримала параліч руки, через що був пошкоджений нерв. Артем з Харкова, який грав у футбол і в один момент отримав поранення від "градів" у печінку, кишківник та руку...

Це однозначно біль, як душевний, так і фізичний, однак ці діти зазвичай були сильними. Жодного разу я не почув ні від кого, що "мені не вдасться", "я не буду". Насправді ці діти відпрацьовували не на 100%, а на 1000%.