"Людині, яка не служила в армії, важко навіть влаштуватися на роботу": українка про життя в Ізраїлі

"Еспресо.Захід" поспілкувався з українкою Наталією Гелбер, уродженкою Львова, яка з 16 років мешкає в Ізраїлі, і запитав її, як це – роками жити у постійній загрозі перед обстрілами, як країна адаптувалась до тривалої війни та до чого варто бути готовим українцям.

Жінка розповідає, що з певною періодичністю Ізраїль обстрілюють, навіть попри наявність потужної системи протиповітряної оборони "Залізний купол". Тому населення періодично інформують про те, як потрібно поводитись у критичних моментах. У день атаки місцева влада розсилає всім цілий пакет з номерами телефонів: психологів, соціальних працівників, медичних служб. Через непередбачувані обставини люди можуть впадати в паніку і не знати, як себе опанувати. 

"Тут активно спрямовують роботу на психологічну підтримку мешканців. У будь-який час будь-хто може подзвонити за вказаним номером телефону, і з ним просто поговорять, вислухають та порадять найпростіші методи заспокоєння. Вже минуло трохи часу від останнього обстрілу, але в мене серце тремтить, навіть коли чую звук мотоцикла. Не знаю, кого першого з дітей хапати й тікати. Це вже на підсвідомому рівні. Стараюся перед ними виконувати все за алгоритмом, але завжди присутнє відчуття тривоги", – каже Наталія Гербер.

Укриття, до якого кожен може дістатися за кілька хвилин

"Ізраїль, порівняно з Україною, невеликий, то й "куполу" працювати легше. Утім ми завжди пам'ятаємо про небезпеку прильоту. Найперше, чого вчать ще зі шкільної парти, – не впадати в паніку, коли починаються ракетні удари. Нікуди не бігти, нікого не тиснути й не штовхати, а спокійно йти в бомбосховище", – наголошує пані Наталія. 

Міська інфраструктура облаштована так, що до будь-якого найближчого укриття можна дістатись за лічені хвилини. Бомбосховища є на пляжах, вулицях, магазинах. І всі вони відчинені.

"Як тільки розпочинається тривога, відкривають усі укриття. У медичних установах є сховки, повністю облаштовані й адаптовані до роботи в умовах війни. Коли сильні обстріли, пересічні люди можуть прийти в лікарню і там перечекати небезпеку. Ба більше, люди навіть пускають інших містян у свої персональні укриття", – пояснює жінка.

Усі житлові будинки в Ізраїлі переобладнують, добудовуючи кімнати-бомбосховища – щоб у кожної родини був персональний сховок. У старих будинках, де ще не встигли облаштувати сховище, є спільне укриття. 

"Іноді, коли ми вдома, сусіди приходять у нашу безпечну кімнату, бо наша квартира так розташована, що з усіх боків закрита іншими будівлями. Для нас це не створює жодного дискомфорту", – веде далі жінка. 

Вона розповідає, що якщо тривога застала у громадському транспорті, люди також намагаються не панікувати. Транспортний засіб зупиняється, а всі пасажири виходять і лягають на землю. 

"Якщо вже почались активні обстріли (а в нас усі знають, з якого боку летітимуть ракети), то стараємося лягти з того боку вулиці, де прильотів точно не буде. Так само і з приватними автівками. Всі виходять на вулицю і лягають", – розповідає Гелбер.

В Україні роками формувалася думка, ніби в армії служать неуки

Відомим фактом є те, що службу в ізраїльській армії проходять усі. Це підтверджує і Наталія Гелбер. Вона каже: навіть якщо ти перукар чи флорист (тобто маєш фах, який зовсім не дотичний до військової служби), армійську підготовку проходиш усе одно.

"Тут під час прийому на роботу найперше запитують, чи служив в армії. І швидше візьмуть на посаду ту людину, яка служила. Особисто я була у війську. Відслужила два роки у Військово-повітряних силах Армії оборони Ізраїлю. Це дуже часто допомагає в житті. Загалом служба жінок тут – норма, навіть ніхто про це не задумується. Я пригадую, в Україні колись формувалася така думка, що той, хто в армії, той якийсь неук. Приїхала якось на канікули додому, в Україну, і моя мама попросила нікому не казати, що я служу в армії. Мене це надзвичайно дивувало. Бо тут навпаки – якщо ти не служиш в армії, то тебе ніколи не сприйматимуть серйозно", – розповідає жінка.

За словами Наталії, ізраїльтяни свідомі того, що кожен громадянин має знати воєнну справу, оскільки їхній народ гнітили роками й вони мусять бути єдиними у своїй боротьбі. Як і українці.

"Українці так само єдині, і це не було для мене новиною. Я пишаюся своїми земляками. Насправді пересічні ізраїльтяни шоковані боротьбою українців. Адже до війни тут вважали російську армію другою армією світу. Але я завжди повторювала: "Ще побачите, яка це армія насправді". А моя нація всьому світу довела, який сильний має національний дух", – каже Гелбер.

Ізраїльтяни намагаються допомогти Україні так, щоб не нашкодити собі

Наталія Гелбер визнає, що ізраїльська влада доволі обережна в підтримці України.

"Це зумовлено тим, що ізраїльська влада боїться та переживає за свою країну. Дуже багато залежить від Путіна, він може вплинути на наших ворогів. Тут впевнені, що Ізраїль не підтримає жодна країна, як підтримують Україну. Ми мусимо воювати самі за себе, і так завжди було", – пояснює жінка. 

Вона каже, що неоднозначно в Ізраїлі була сприйнята й промова Володимира Зеленського, в якій він порівняв сьогоднішній геноцид українців із голокостом.

"Дехто в Ізраїлі вирішив, що це було з його боку не зовсім коректно, а декого це взагалі шокувало. Пам'ятаю, тоді всі про це тут говорили. У таких справах, можливо, інколи варто висловлюватися тактовніше, шукаючи підхід до кожного. Хоч Ізраїль усе одно допомогу надає", – каже Наталія.

А ще більше, ніж влада, намагається допомогти Україні народ Ізраїлю.

"Я бачу, як прості ізраїльтяни намагаються принести гуманітарну допомогу, медикаменти. В лікарні одна наша місцева заможна жінка зібрала літак і вилетіла на початку війни по українських хворих дітей, щоб забрати їх сюди на лікування. Допомагають, але так, щоб не нашкодити й собі, обережно. У кожного – своя політика", – каже вона. 

В ізраїльських містах зараз всюди можна побачити синьо-жовті стяги, а пересічні громадяни активно пакують гуманітарну допомогу для України. Наталія Гелбер додає, що їй навіть траплялись росіяни, які віталися з нею "Слава Україні", а під час розмови часто зізнаються, що розуміють, що відбувається, і навіщо Путін воює в Україні.

• Як ми писали раніше, мешканка Ізраїлю Наталія Гелбер розповідала "Еспресо.Захід". що бюрократичні перешкоди заважають іноземцям всиновлювати українських дітей.