"Ліс на межі": є тисячі способів бути не хижаком і не жертвою, а людиною

І ця книга, що побачила світ у видавництві "Аверс" і маркована для середнього і старшого шкільного віку, справила ефект вибуху на мене, яка, як ви розумієте, вже давним-давно пройшла цей тривожний, визначальний, чесно кажучи, паскудний (особливо для батьків дітей-підлітків) вік. Те, що починаєш читати і не можеш зупинитися, бо… не можеш; те, що мовою роману просто-таки насолоджуєшся; те, що філософія, глибина, мудрість письменниці не співмірна з її роками – це одне. Це дивує, дарує кайф…

Але ефект вибуху в іншому. Приголомшує, ЯК розкрито тему булінгу! Яке глибоке розуміння дитячої душі, яка здійснює перехід у дорослість! Названо ж бо - ПЕРЕХІДний вік! Я не впевнена, що у сучасній українській літературі є щось подібне. Згадала радянський фільм "Опудало" з дочкою Пугачової у головній ролі. Але коли це було… Вражає сміливість письменниці написати все ТАК – гранично чесно. Знаю авторку, читала її першу книгу "Які ж вони – янголи" - світлу, легку, таку, що дарує віру у добро, надію на радість. Тому знаю: рушійна сила цієї відваги написати правду про підліткову жорстокість і підліткові страждання (про що говорять між собою батьки дітей, у тому числі ОСОБЛИВИХ дітей, говорять, але переживають все на самоті, щоб не зробити дитині гірше), так от, рушійна сила саме такого написання роману – людяність авторки, її бажання допомогти.

Е, нііі! Ця книга не лише для старших школярів. Я собі думаю, було би так добре, так корисно, щоб роман прочитали і обговорили на круглих столах-презентаціях вчителі, психологи, батьки, журналісти, які пишуть на "людинознавчі" теми. Ця книга, на мою думку, й для організаторів освітнього процесу. Дітям, батьками, педагогам, "широкій громадськості" - нам усім було б легше, якби ми проговорювали такі теми.

Читачам-підліткам ця книга, ці фантастичні пригоди, замішані на язичництві, на чомусьдавньо-давньоукраїнському, дуже щемному - мала б "зайти", адже дорослі діти люблять жахастики. А тут варто лише головній героїні Ліні заснути, такі події розгортаються у паралельному світі, що страх і жах. У якісь моменти я навіть думала: а чи можна таке давати дітям читати? Ще переляк дістануть… Можна і треба, якщо виповнилося 12 років! Але є умова: книгу треба прочитати від першого до останнього слова, до останньої крапочки. І тоді стане зрозумілим, що все у сюжеті спрацьовує на подолання страхів, на порятунок, на розуміння: не все, що нас лякає, насправді є страшним. І навпаки: не все, що прикидається "милим котиком", є таким.

Зрештою, якщо вже говорити про "ужастікі", то після моторошних казок Гофмана нема чим перейматися. Якщо класику можна, то хто заборонить молодій українській письменниці?! До того ж, тій, яка добре знається на народних віруваннях, що сягають коренями у сиву давнину.

"Колоритно" – ось що я написала ніжним олівцем на полях роману. Я чимало зробила підкреслень, і прошу запросити мене на обговорення книги: прийду і поділюся, знайденими перлинами. А зараз лише одна цитата, яка дещо пояснює назву книги. Це дівчинці Ліні говорить її бабуся:

"Послухай… Є речі… які людина повинна сама вирішити. Моя тобі порада – шукай виходу з того лісу і більше нічого. Там тобі говоритимуть, що є два шляхи: хижак і жертва. Ліс є ліс, але в житті не так… Є тисячі способів бути людиною".

З анотації:

"Ліс на межі" - це особливе місце, куди приводять людину відчайдушні бажання. Такі, що народжуються за незвичайних обставин, часто – складних і болючих. Ця книга про взаємини з батьками, з ровесниками і – врешті – з самим собою. Містичний роман про те, як ми руйнуємо одне одного, руйнуємо себе, а потім намагаємось відбудовувати. Книги Оксани – це історії, написані, щоб захоплювати підлітків і нагадувати дорослим, що вони також були дітьми. Читайте наодинці, читайте разом і нехай історії нас об’єднують".

Про авторку. Тетяна Вергелес – журналістка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.