Леся Кічура. "Різдвяна свинка" Джоан Ролінг – шалене захоплення чи тихе розчарування?

Відразу зазначу, що книгу купували не лише для дітей чи підлітків, бо я й мої колєжанки замовляли її для особистого читання. А це, на хвилинку, читачки віку 35-40 років.

Проте очікуваного захоплення, як воно було із кожним новим романом про Гаррі Поттера, тут, на жаль, не відбулося. Роман не захопив. Особисто мене він навіть дещо відштовхнув... Бо як читачка, що перечитала чималу кількість підліткових книг, ставлюся до сюжету та авторського письма дуже вимогливо. Можливо тут важив ще той чинник, що від Ролінг однозначно вимагали неперевершеної дитячої книгоновинки. Бо ж її планка письменниці після Поттера неймовірно висока.

Отож усе за порядком. Естетика книги – вона неймовірна. Ота поверхнева обкладинка із зображенням хлопчика та свинки вона просто чудесна на дотик. Ці тактильні відчуття – вже 50% думки потенційного покупця, аби придбати книгу.

Друга обкладинка – товста, червона із золотим тисненням також якісна та вишукана. Сама верстка книги також у мене не викликала жодних зауважень. Широкі поля, інтервал між літерами, якість паперу – тут усе в кращих традиціях якісного книговидання (респект "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га").

Ілюстрації Джимма Філда насправді милі і дуже збагачують книгу, тож не дивно, що авторка дуже тішилася з цієї співпраці. Переклад Віктора Морозова дуже люблю. І тут він направду добрий.

Щодо сюжету… В анотації до книги зазначено, що це "зворушлива гостросюжетна історія, адресована наймолодшим школярам, проте її захоплено «проковтне» ціла родина"… Ось тут власне, з’являються сумніви.

Бо сюжет книги настільки розтягнутий мандрами Джека і Різдвяної Свинки різними місцями: Забудькове, Марнівка, Де-Ж-Воно-Запротолівка, Пустище Неоплакуваних, Місто Туги, Острів Улюбленців, Лігво Згубника, що врешті читача втомлює ця мандрівка. Власне серед цих подорожей мені забракло динаміки та якоїсь таємниці в сюжеті.

А ще – у розділі "Згубні звички" мені на очі натрапила репліка:

– Не дивно, що всім до нього байдуже, – бризнув гноєм Видавлений Прищ…

Після цього я мусила відкласти книгу. Такі речі в книгах мене завжди відштовхують. Мені навіть важко уявити як на це мала б зреагувати дитина в 1-2 класі. Бо ж власне на таких читачів розрахована книга.

Хоча моя подруга, котра придбала цей "бестселер" для сина восьми років, зізналася, що малий таки відклав книгу, заледве дочитавши першу сотню сторінок. Дяка Богові, до цієї репліки він не дійшов.

Хоча загалом сюжет оповідає про дружбу, відданість, самопожертву та любов. Чимало описів про родинні взаємини та проблеми розлучених сімей. Але ж книга святково-різдвяна й дитяча! І саме тому я очікувала від неї якоїсь магічної подоби до Гаррі Поттера, книги, котра продалася накладом понад пів мільярда примірників, та на якій зросло декілька поколінь дітей і ще неодмінно зростатимуть далі.

Звісно "Різдвяну свинку" я дочитала. Щоправда лише з поваги до авторки. Бо інакше б просто відклала на половині сторінок. Але мені сумно, що ймовірно як і в мене, у ще багатьох читачів ця книга не належатиме до переліку тих дитячих видань, які хочеться перечитати.

Тож зовнішня естетика книги у цьому конкретному випадку дуже й дуже підвела читачів… Вона відверто обманює.

Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.