Одна повість, 36 авторів. У Львові презентували книгу "Чи бачать небеса котів". Фото

На презентації побувала журналістка "Еспресо.Захід".

У презентації взяли участь авторки Ярина Коваль, Любов Долик, Таміла Тарасенко та Любов Відута. Написані ними історії вплелися у суголосся однієї цілісної повісті, яка розповідає про долі українців начебто в одному будинку, але насправді дотична до кожного, хто переживає досвід війни сьогодні.

Фото: Андріана Стахів

Ідея появи унікальної повісті належить українським письменницям Олені Полевіній із Кропивницького та Еліні Заржицькій з Дніпра, які зібрали авторів та авторок з різних міст України і навіть з-за кордону – Польщі, Німеччини та США, щоб написати історії життя у 36 квартирах будинку, яких не стало, розповісти про тепло та особливості кожної долі, про буденні моменти, розмови, любові та мрії. Поштовхом до появи книжки стало влучання російської ракети у багатоповерховий будинок на житловому масиві Перемога у Дніпрі 14 січня 2023 року. Тоді загинуло 46 людей, зокрема діти, а близько 80 осіб отримали поранення. 

"У тих, хто задумав, і у тих, хто редагував книжку, було надскладне завдання – зібрати 36 абсолютно не схоже на себе людей і з абсолютно несхожими баченнями, з абсолютно несхожими історіями, своїми особистими історіями, і от усе, що вони написали якось підвести під спільний знаменник і зробити цілісним, зробити таким, щоб читалося на одному подиху", – каже Любов Відута, чия історія у книжці розташувалась у квартирі №126 і має назву "Марія".

Фото: Андріана Стахів

Герої книжки різні. Молодь, підлітки, діти, літні люди, коти і собаки, і навіть один юний злодій. Кожен із них живе своє життя, на когось чекає, по-своєму реагує на частий гул сирен, плануючи дні та майбутнє попри них, хоч і не маючи певності, що із цього вдасться здійснити. І попри наскрізну тінь гулу смертельної ракети, майже кожна історія залишає місце надії, випадковому "а раптом".

"Це ж книжка про життя, про життя і про любов. Про те, наскільки ми любимо це життя, наскільки в цьому житті є багато світла, – ділиться Любов Долик. – Розкривається світ кожної людини, яка була там яку. Це не є точні чи біографічні дані. Це історії, які кожен із нас придумав, поселивши їх туди. Це історії про всіх нас. Історії і про будинок на Стрийській, і про будинок в Дніпрі, у Запоріжжі. І про кожне з українських міст".

Фото: Андріана Стахів

Історія журналістки "Еспресо.Захід" Ярини Коваль "Колібрі" розгортається у подвір'ї будинку та показує, як часом лише декілька слів можуть зовсім інакше обернути та наповнити відчуття.

"Я не писала про людей, які загинули. Я в цій своїй новелі писала про людей, які живуть можливо з ними в будинку, можливо в моєму будинку, можливо, це мої друзі, можливо, це мої знайомі тобто людей з будь-якого багатоквартирного будинку в будь-якому місті, – зазначає Ярина Коваль. – Ця книжка про емпатію. Для мене персонально вона така зворушлива, важлива тим, що вона про здатність співпережити те, що може відчувати інша людина і вона неймовірно світла".

Авторки переконані, що повість важлива не лише для українців, але її варто читати за кордоном, аби змогти емоційно відчути те, як щодня живе Україна, не дистанціюватися, а емпатувати.

Фото: Андріана Стахів

• Раніше у Львові відбулася презентація книжки Олени Чернінької "Лемберґ: мамцю, ну не плач", яку авторка написала про свого зниклого безвісти сина. Книжка створена як розмова матері із сином, адже спершу це були невеликі листи Олени Чернінької до сина у Facebook під однойменним хештегом.