Лесь Курбас: той, що сформував нову культурну епоху

Про це розповідає  Еспресо.Захід

25 лютого в Самборі на Львівщині у родині акторів  театру "Руська бесіда" Ванди та Степана Курбасів (що виступали під сценічним ім’я – Яновичі) народився первісток – Олександр-Зенон – майбутній фундатор модерного українського театру, український режисер, актор, драматург, публіцист та теоретик театру.  Той, про кого  український літературознавець, знаний дослідник "Розстріляного відродження" Юрій Лавріненко  напише: "його велич у тому, що він один за 15 років виконав роботу, яку в інших культурних народів довершують кілька генерацій режисерів".

Театрознавці про нього казатимуть: європеїзувавши український театр, що доти був виключно національно-етнографічним, побутовим, вивівши його на лінію передових мистецьких шукань Заходу, Лесь Курбас  вміло поєднував національні традиції вітчизняного театру з найновішими формами театру європейського. Говоритимуть про нього як про такого, що заклав основи вітчизняної акторської і режисерської школи, сказав вагоме слово в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, великих акторів – Амвросія Бучму, Мар'яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій, виховав велику когорту учнів, що стали новою мистецькою генерацією тодішньої України. Кардинально змінивши акторську гру та режисуру, перетворюючи театр на інструмент глибокого філософського осмислення буття, закликаючи своєю працею долати обмеження свободи самовираження  та страх виходити до світу з мистецькими пошуками та експериментами, Лесь Курбас став яскравим прикладом, як одна особистість здатна сформувати нову культурну епоху.

Лесь Курбас і Вадим Меллер під час гастролей театру "Березіль" в Одесі (1927 р.), фото: Інститут національної пам'яті

Добрий знавець восьми мов (серед яких не було російської), засновник 6 театрів, що першим почав використовувати у театрі відеокліпи та створив перший український мюзикл, перший чоловік у радянській театральній справі, хто отримав театральну медаль Парижа (1925 рік), Лесь Курбас прожив яскравих і дуже насичених 50 років. І жив би далі, попри кулю в серці, з якою проходив 25 років, якби не вирок тоталітарного режиму: до 20-річчя Жовтневої революції восени 1937 року серед інших політичних в’язнів його однією кулею із його другом драматургом Миколою Кулішем розстріляли в сумнозвісному урочищі Сандормах в Росії.

Дружина Леся Курбаса актриса Валентина Чистякова тільки у 1961 році отримала листа зі свідоцтвом про смерть чоловіка, де йшлося, що Олександр Курбас помер 15 листопада 1942 року у віці 55 років від крововиливу в мозок. Але правди вона так і не дізнається аж до смерті. Втім усе подальше життя підписуватиметься як "Валентина Чистякова, дружина Леся Курбаса". Попри те, що ще довгі роки її чоловіка називали "ворогом народу" і забороняли згадувати його ім’я, а вона стала народною артисткою УРСР та Узбецької РСР (оскільки  її грою були захоплені під час перебування театру в евакуації в Узбекистані).

"Я страждаю за те, що люблю українську націю, українську культуру, мистецтво", — свого часу писав Лесь Курбас. А ще застерігав: "Бійтесь, як вогню, байдужості, як своєї, так і чужої, бо в байдужих людей немає серця. Воно в них висихає". Зрештою, багато чого писав, що ми сьогодні вважаємо істинним, повчальним, пророчим.

А ще Лесю Курбасу належить фраза: "Силу нації не можуть вбити ніякі декрети". І в цьому теж цей унікальний чоловік прозирнув час.