Геніальна, незалежна, незламна: 154 роки тому народилася Леся Українка

"Еспресо.Захід" розповість про одну з найвизначніших українських письменниць, яка, попри тендітне здоров’я й особисті труднощі, залишила яскравий слід у пантеоні національних творців, увіковічнивши своє ім’я на 200-гривневій купюрі.

Біографія письменниці: життя у заможній родині та важка хвороба

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський (нині це Звягель Житомирська область) у родині українських інтелігентів. Її життя припало на складний період історії України — часи Російської імперії, коли українська культура зазнавала утисків, а національна ідея лише починала відроджуватися.

Дівчина росла в освіченій родині: її мати, дворянка Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (використовувала псевдонім Олена Пчілка), була відомою письменницею й активісткою, а батько, Петро Косач, теж був дворянином, працював юристом і громадським діячем. Загалом у сім’ї Косач зростало четверо доньок та двоє синів. Дядьком Лесі Українки був відомий вчений Михайло Драгоманов, чиї думки мали вплив і на племінницю. 

Тож з дитинства дівчина була оточена книгами, інтелігенцію та ідеями національного відродження. Уже в 9 років вона написала свій перший вірш, а в 13 — опублікувала твір під псевдонімом "Леся Українка", який обрала, щоб уникнути цензурних переслідувань і підкреслити свою українську ідентичність. З того часу суспільство знало її саме як Леся Українка. 

Однак життя Лесі було затьмарене хворобою — туберкульозом кісток, який діагностували в неї ще в 10-річному віці. Через це вона не могла здобути систематичної освіти, але самотужки опанувала кілька мов (французьку, німецьку, англійську, італійську, польську, російську, загалом – понад 10), вивчала історію, філософію та літературу. 

Також хвороба змушувала її часто подорожувати на лікування — до Криму, Грузії, Італії та навіть Єгипту, що збагатило її світогляд і творчість. Цікаво, що на таких літніх вакаціях у Криму Леся познайомилася та пережила бурхливий роман з білоруським революціонером Сергієм Мержинським. Його смерть у 1901 році глибоко вплинула на неї, надихнувши на створення відомої драми "Одержима".

Час, у якому жила Леся, був періодом активного пробудження української самосвідомості. Заборона української мови (Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року) ускладнювала розвиток культури, але водночас стимулювала діячів, таких як Леся Українки, до боротьби за рідне слово. Її творчість стала відповіддю на ці виклики, поєднуючи в собі національну ідею з європейськими літературними традиціями.

До речі Леся Українка була не лише поетесою, а й вміла талановито вишивати. Хвороба рук ускладнювала цю працю, однак Леся любила вишивання. А ще вона мала чудовий голос і до самої смерті любила співати, адже мала й музикальний слух, що допомагав їй і в написанні віршів. 

Також жінка займалася перекладацькою діяльністю. Зокрема, вона перекладала Гомера, Гейне, Шекспіра й Байрона, доносячи світову літературу до українського читача.

Одруження з молодшим на 9 років чоловіком 

У листопаді 1898 року Леся Українка читала оповідання "Над морем" у Київському університеті, де познайомилася з першокурсником Климентом Квіткою, захопленим фольклором. Вона запропонувала йому записати від неї народні пісні. Так вони познайомилися і між ними виникли стосунки. 

У 1907 році, хворі на туберкульоз, вони переїхали до Криму за ініціативи Лесі, що врятувало Квітку від важкого стану. Незабаром пара одружилася, попри несхвалення матері Лесі, Ольги Косач, яка зневажала "жебрака" Климента — сором’язливого чоловіка з травматичним дитинством та бідною сім’єю. 

Вінчання відбулося в київському Вознесенському храмі. Разом подружжя подорожувало Кримом, Кавказом, Єгиптом, підтримуючи одне одного.

Квітка працював помічником судді в Тифлісі за скромну платню, але не полишав музику й етнографію. Листи Лесі до чоловіка відображають її турботу про нього, а Климент став видавцем її творів, зокрема четвертого тому семитомника у 1923 році.

Подружжя жило в різних містах: Ялті, Тифлісі, Телаві, Кутаїсі, Хоні. Через ранню смерть Лесі Українки, Климент Квітка пережив її на 40 років. 

Особливості творчості Лесі Українки 

Хоч з підліткового віку вірші письменниці регулярно друкувалися в збірках та журналах у Львові (Австро-Угорщина дозволяла культурне життя українців на відмінно від росіян), та лиш у 29 років Леся Українка отримала свій перший заробіток. Тоді вона почала друкувати свої літературознавчі огляди в модному російському журналі, звісно, що російською мовою. Як відзначала сама Леся Українка, цих грошей ніколи не вистачало, тому вона була залежна від родинних прибутків. 

Загалом творчість Лесі Українки вирізняється глибиною, багатогранністю та новаторством. Вона відійшла від традиційної етнографічної поезії, притаманної тогочасній українській літературі, і звернулася до філософських, драматичних і міфологічних тем. 

Її найвідоміші твори — це драматичні поеми, такі як "Лісова пісня", "Кассандра", "Бояриня" та "Оргія". У них вона досліджувала боротьбу особистості з долею, конфлікт між свободою і гнітом, а також роль мистецтва в житті людини.

Леся майстерно поєднувала український фольклор із античними, біблійними та європейськими мотивами. Наприклад, "Лісова пісня" — це не лише казка про кохання Мавки й Лукаша, а й алегорія гармонії людини з природою та трагедії її втрати. Її стиль вирізняється інтелектуалізмом, символізмом і тонким психологізмом, що робило її творчість зрозумілою як українцям, так і світовій аудиторії.

Завдяки цьому Леся Українка змогла підняти українську літературу на новий рівень, збагатила нашу поезію новими темами й мотивам. 

Мистецька проза Лесі Українки посідає особливе місце в її спадщині. Оповідання про село ("Така її доля ", "Святий вечір!" та інші) близькі до народних пісень за змістом і мовою. У стилі казок написані "Три перлини", "Лелія", "Біда навчить", "Метелик". Повісті "Жаль" і "Приязнь" вирізняються драматизмом, а незавершена "Екбаль Ганем" мала розкрити психологію арабської жінки.

Чому вона стала найвідомішою поетесою України

Леся Українка, Фото: Вікіпедія та Національний музей у Львові

Леся Українка стала символом незламності й сили духу. Її життя, сповнене боротьби з хворобою та суспільними обмеженнями, віддзеркалює боротьбу України за свою ідентичність. 

Письменниця не боялася порушувати гострі теми — свободу, гідність, жіночу емансипацію, — що було новаторським для її часу. Її твори надихали покоління українців у часи бездержавності, а згодом — у боротьбі за незалежність.

Впізнаваність Лесі як ікони української культури зумовлена не лише її талантом, а також її людською стійкістю. Вона писала: "Contra spem spero!" (Без надії сподіваюся). Ці слова відомі всім українцям зі школи, напевно, стали девізом і її життя, і творчості. Адже попри всі складності – вона продовжувала боротися. Власне це і надихало її друзів та читачів. 

Напевно найвідоміша жіноча дружба української літератури склалася саме між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською, чиї листи відкривають нам не лише глибину їхньої взаємної підтримки (яка для сторонніх виглядає навіть пікантно), а й спільне прагнення до розвитку української культури в часи, коли це вимагало неабиякої мужності й таланту.

Виснажена хворобою, Леся Українка померла на 43 році життя – 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі. Однак її творчість продовжує жити і до сьогодні. Твори Лесі Українки вивчають у школах, а її постать досі викликає захоплення. Вона довела, що українська література має світове значення і що навіть у найскладніших умовах можна залишатися вірним своїм ідеалам.

Сьогодні її ім'я носять театри, вулиці, премії та пам'ятники по всьому світу. Леся Українка – не просто письменниця, а український культурний феномен, що й досі змушує переосмислювати поняття свободи, боротьби та мистецької довершеності.

Читайте також: Про спадщину лемківського генія попарту: 38 років тому не стало Енді Воргола