5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині в родині священника народився майбутній український поет, прозаїк та перекладач Богдан-Ігор Антонич, якому судилося за його коротке життя створити власну концепцію світу і вплинути на подальший розвиток української поезії.
"Захоплений поганин завжди, поет весняного похмілля", — писав про себе Богдан-Ігор Антонич. А поет, критик і видавець Іван Малкович влучно висловився про Антонича: "він із моцартівською філігранністю зумів поєднати правічну міфологію Лемківщини і дух модерного європейського міста. Із зачарування від його поезії народився і буде народжуватись не один український поет".
За своє коротке життя Богдан-Ігор Антонич створив 6 поетичних збірок – «Привітання життя» (1931), «Велика гармонія» (1932), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1938), «Зелена Євангелія» (1938) і «Ротації» (1938). На нього вплинули ледь не всі течії модернізму початку століття, а от через те, що життя поета обірвалося так рано, його доробок не викристалізувався у конкретний стиль.
Багато своїх строф він бачив уві сні. "Не вмію писати віршів, сміюся з правил і вимог. Для мене поетику складає сам Бог", — писав Антонич, який фактично заробляв на прожиття своїми текстами.
Подальше вивчення поета з Лемківщини все більше й більше містифікувало його життя. Альтернативні біографії Антонича є значно повнішими, ніж його реальне життя.
Еспресо.Захід пропонує цікавих 10 фактів про Антонича.
1. Справжнє прізвище батька поета було Кіт, але о. Василь змінив його перед народженням єдиного сина, вирішивши, що для дитини таке прізвище не годиться. Так з’явився Антонич, оскільки дід майбутнього поета називався Антоном.
2. Улюбленим заняттям хлопчика була забава "в книжечки" - оглядав книжки в бібліотеці. Змалечку тягнувся до поезії. Також згодом вміло грав на скрипці, навіть мріяв стати композитором, та чудово малював.
3. Від матері перейняв короткозорість, тому носив окуляри
4. Учителі гуманітарної гімназії імені королеви Софії у місті Сянок, куди вступив у 1920 році, завжди ставили його в приклад іншим, хоч він ніколи на уроках не підіймав руки. Однак якщо ніхто не міг відповісти на поставлене запитання, Богдана запитували останнім. Правильну відповідь він давав завжди.
5. У 1928 році став студентом філософського факультету Львівського університету (спеціальність польська філологія, оскільки тоді кафедри з українською мовою викладання були закриті. Під час навчання став членом гуртка студентів україністів при Науковій секції Товариства "Прихильників освіти" у Львові. На зібраннях товариства порушував проблеми українського письменства та наполягав на потребі утвердити єдиний український правопис, якого тоді ще не було.
6. Йому дуже подобалося ім′я Ігор, тому свої перші твори підписував псевдонімом "Ігор Ігоренко". Згодом - уже власним прізвищем, але додав ще й улюблене ім’я.
7. Перша його поетична збірка – "Привітання життя" – побачила світ, коли Богдану-Ігорю Антоничу було 22 роки. Створив 5 поетичних збірок, дві останніх з яких вийшли вже після його смерті. Написав лібрето опери "Довбуш" та працював над романом "На тому березі". В радянські часи був заборонений владою як "аполітичний поет-містик".
8.Вірші писав зазвичай уранці, щойно зі сну. Намагався писати щодня. Використовував безліч словників та ретельно підбирав до своїх текстів кожне слово.
9. Мав наречену Ольгу Олійник, з якою вони познайомилися влітку 1934-го року у Львові в цукерні "Оаза" та зустрічалися понад 4 роки. Одружитися молоді так і не встигли, бо не доживши до 28 років після перенесеного апендициту та наступного запалення легень Богдан-Ігор Антонич помер. Ольга Олійник зберегла залюбленість у його творчість на все життя, чимало зробивши для популяризації імені поета.
10. Відомі вислови "Сідаймо в човен. Поїдемо в подорож довкола наших сердець. Може, відкриємо, нову, незнану землю" та "Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог", як і популярна нині коляда "Тешуть теслі з срібла сани", мають автора – це Богдан-Ігор Антонич.
