"Кремль досі мріє про федералізацію Молдови, а щодо України веде війну на знищення", – молдовський політик Оазу Нантой

Гостем програми телеканалу "Еспресо" "Студія Захід" став молдовський політик і політичний аналітик, член парламенту Молдови (2009-2010) Оазу Нантой. У розмові з журналістом Антіном Борковським йшлося про газ як енергетичну зброю Росії, про схожість і відмінність сценаріїв Кремля щодо Молдови й України, а також про те, чому на Україну чекає надскладна ситуація на енергетичному ринку.
 

Вітаю вас, пане Нантой, у студії телеканалу "Еспресо". Ми розуміємо, що Молдова була однією з перших, хто зазнав нищівної атаки з боку "Газпрому", де вони намагалися випробувати так звану енергетичну зброю. За інформацією, яка надходила до нас, вони вимагали обмежити частину суверенітету Молдови, зокрема в її співпраці з Європейським Союзом.

По-перше, я хочу звернути увагу, що залежність Молдови від "Газпрому", а точніше від Росії, визначається корупцією попередніх урядів і впливом російської агентури, яка нічого не зробила для забезпечення енергетичної безпеки Молдови.

Понад те, Республіка Молдова має зовсім, скажімо так, неюридичні відносини з "Газпромом", коли протягом понад десяти років так зване Придністров’я не платить за споживаний газ – на Лівобережжі Дністра цим газом користуються майнінгові ферми (у тому числі, стверджують, сина колишнього прокурора Росії Ігоря Чайки). На Лівобережжі цей газ також споживає Кучурганська ДРЕС, яка нелегально приватизована російською компанією "Интер РАО ЕЭС", яка практично є монополістом з постачання електроенергії на правий берег Дністра.

Коли нова влада, новий президент почали переговори з "Газпромом", позиція Республіки Молдова була і залишається, на мій погляд, досить вразливою. Так, ми бачимо вже опублікований протокол, який був підписаний між віцепрем’єром Андрієм Спину та Міллером. Перше, чим звертає увагу на себе цей протокол, – це тим, що він підписаний на п’ять років. Ситуація, коли в мене особисто немає жодних ілюзій, що Росія використовуватиме українську газотранспортну систему після закінчення 24-го року, тобто через 3 роки максимум. Що буде ще 2 роки від цього контракту?

Другий момент, який не було опубліковано, – це формула утворення ціни. У цьому протоколі немає ні слова про Придністров’я і про цей борг, який уже досяг астрономічної цифри у 8 млрд доларів. Виходить, "Газпром", який контролює підприємство Молдовагаз і майже 65% акцій, сам собі постачає газ і направляє його на лівий берег. Нічого не робить для того, щоб Лівобережжя платило реальну ціну за витрачений газ. А потім намагається в Московському арбітражному суді вимагати від Молдови ці безглузді сотні мільйонів доларів щороку.

Є ще один делікатний момент: уряд Молдови зобов’язався протягом пів року провести аудит передбачуваних боргів Правобережжя Дністра стосовно "Газпрому". І коли ця цифра буде встановлена, окремо провести переговори щодо графіка погашення цих боргів. Іншими словами, безпосередню кризу – небезпеку відсутності газу в Молдові – подолали, але проблему залежності Республіки Молдови від "Газпрому" ще потрібно вирішити. Поки важко сказати, як саме її буде вирішено.

Чому ми в Україні настільки уважно дивимося на ситуацію в Молдові? Ми розуміємо, що подібні сценарії Кремль намагатиметься застосовувати проти нас. Звісно, ситуація в нас у чомусь подібна, зокрема йдеться про те, що є анклави тимчасово окупованих територій, які контролюються Кремлем. Так, це є і в Україні, і в Молдові. З іншого боку, ми розуміємо, що в 2014-2015 роках вдалося уникнути укладання так званої прямої угоди з "Газпромом", завдяки якій ми могли б отримати те саме газове Придністров’я на нашому сході. Але з іншого боку, ми розуміємо, що ставки в питанні України теж на порядок вищі.

Я вважаю, що є принципова різниця між підходом Росії до України і до Молдови. Звісно, я читав відомі статті Володимира Путіна і Дмитра Медведєва, й Україна зі свого боку має чітку позицію: це війна, Росія – агресор. Відповідно, Росія проводить, на мій погляд, війну на знищення Української держави.

Якби "Газпром" продовжував таку жорстку політику шантажу щодо Молдови (звісно, цей сценарій малоймовірний), тоді можна було б очікувати і досить різких спільних дій з боку України та Молдови стосовно так званого Придністров’я. Весь інтерес до Республіки Молдова з боку Кремля визначається тим, що вони ще не відмовилися від цієї утопічної ідеї – використати так зване Придністров’я для федералізації Республіки Молдова і для прив’язки Молдови під геополітичний контроль Кремля.

У такому разі соціальна ціна була б дуже високою для Молдови, але Придністров’я могли б дуже швидко змусити підкоритися. Достатньо було повністю закрити кордон з Україною і зобов’язати економічних агентів з Лівобережжя платити податки у бюджет Республіки Молдова, в обмін на сертифікати відповідності, митні документи, які вони безплатно отримують від держави Модова.

Тобто тут, очевидно, Кремль прорахував різні сценарії й вирішив, що поки що у випадку Молдови можна піти таким шляхом. У ситуації, коли, повторюю, нічого не сказано про Придністров’я і про їхній так званий борг. І не зрозуміло, як буде поставлятися цей газ після того, як сплине 2024 рік, коли, ми розуміємо, що Росія веде до того, щоб виключити українську газотранспортну систему. Ця криза – це реальна війна, яка має підштовхнути нас мобілізуватися для того, щоб ми змінили свій підхід і зрозуміли, що безплатний або дешевий газ буває тільки в мишоловці.

Свого часу Росія розігрувала подібне разом з Віктором Януковичем під час підписання так званих Харківських угод. Коли до енергетичного питання було підв’язане питання геополітичне. Зокрема йшлося про продовження перебування російського флоту на території України в Криму. Й от зараз у мене є відчуття, що Кремль може спробувати знову зашити в газовий мішок, чи в газовий пакет, питання суверенітету.

Я хочу сказати достатньо категорично: не допускаю навіть думки про те, що нинішня влада Республіки Молдова погодиться на такий торг із Кремлем. Максимум, що може бути (тут, на жаль, не все зрозуміло з тим, що відбувалося за столом переговорів. Як уже відомо, голова правління Молдовагаз пан Чебан публічно заявив, що були переговори віч-на-віч між паном Міллером і Спину), максимум, що, мабуть, могла виторгувати Москва – це незастосування радикальних заходів до того ж Придністров’я. Я повторюю, Придністров’я не таке вже й сильне. Воно існує завдяки одностороннім поступкам, які були зроблені протягом десятиріч з боку Кишинева. Кишинів має всі важелі для того, щоб цей регіон, грубо кажучи, поставити на коліна, але зараз йому не потрібна дестабілізація обстановки. Тому я можу лише припускати, що тема не вжиття радикальних (законних, легітимних) заходів до Придністров’я, можливо, обговорювалася за столом переговорів.

Ви натякаєте, що щось подібне може чекати і на Україну владу? Наприклад, у випадку спроби звільнення тимчасово окупованих територій України в Луганській і Донецькій областях?

Щодо України, то для мене існує хрестоматійний документ. Це опублікована на сайті міністерства закордонних справ Росії 17 березня 2014 року заява групи підтримки по Україні. Там усе дуже чітко розписано: федералізація, відмова від суверенітету, друга державна мова – увесь цей набір імперських забаганок, які Росія намагається застосувати до України та не відмовилася від думки застосувати їх і щодо Молдови. Адже Придністров’я саме по собі не становить жодного інтересу для Росії, хіба що для корумпованих чиновників, які годуються з відкатів. Але Росія не відмовилася від думки використати Придністров’я для нав’язування такого ж сценарію і Республіці Молдова. Достатньо згадати знаменитий меморандум Козака, який мав бути підписаний 25 листопада 2003 року.

Того самого Козака, який відповідає у Кремлі й за український напрямок. Я б вас дуже попросив нагадати нашим телеглядачам, у чому полягала суть того меморандуму Козака.

Меморандум Козака передбачав трансформацію республіки Молдови в якусь "псевдодержаву", яка складалася б, будьте уважні, з Придністров’я, Гагаузії та "іншої території Республіки Молдова". Там був так званий двокамерний парламент з імперативним мандатом, з правом вето, з гарантованою п’ятнадцятирічною російською військовою присутністю. Тобто це була маячня божевільного, що передбачала створення такої псевдодержави, яка була б апріорі нефункціональна, не суверенна і легко керувалася б з Кремля. Ось що передбачав той меморандум Козака.

Слава Богу, від нього все ж позбавилися. Росія ніяк не може зрозуміти, що Молдові відбулися якісні зміни і ніякої федералізації вже бути не може. Ігор Додон був останнім ставлеником Кремля, який доїв з російської держави гроші, обіцяючи федералізацію Молдови. Більше такого вже не буде.

З іншого боку, я бачу, що Україна відмовилася від прямих закупівель російського газу. Таким чином виникає питання: якою мірою внутрішні ресурси України, джерела того ж газу, вугілля можуть перекрити потребу економіки та країни в цілому. Виникає питання: на скільки Україна зможе забезпечити постачання енергоресурсу з європейського ринку, не російського газу? Очевидно, що Росія піде шляхом створення максимально складної ситуації на енергетичному ринку України, щоб спровокувати як мінімум внутрішню дестабілізацію, а як максимум – можливий геополітичний торг. Але я особисто не допускаю, що з боку України ситуація деградує до такого рівня. Буде дуже складно, боляче для економіки, соціальних прошарків, але це шлях, який потрібно пройти.

На превеликий жаль, маю завершувати нашу розмову. Щиро вам вдячний, пане Нантой, за цей прекрасний аналіз в ефірі телеканалу "Еспресо".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.