Країна друга – Німеччина

Я дуже люблю Німеччину і не тільки тому, що це батьківщина мого батька,  де він провів третину свого життя. А ще й тому, що мені повністю імпонує простота і впорядкованість життя німецьких родин та й суспільства загалом. Панівна релігія тут – протестантизм. Та більшість людей, як і у всіх постіндустріальних країнах – атеїсти. До речі, найвищий показник тут тримає не Німеччина, а ближча нам географічно і за ментальністю Чехія (понад 70%).  Та останніми роками політики мультикультуралізму в цій країні з’явилися мусульмани – біженці з країн Сходу, хоч до того було і багато турків. Але ті давні турки, яких після II Світової війни привезли відбудовувати зруйновану Німеччину вже давно не можна вважати такими. Це дуже навіть симпатичні німці, які своїми домінантними генами перетворили рудоволосу і блакитнооку націю з огрядними жінками і великими чоловіками на акуратних симпатичних білявих і чорнявих фрау та велике розмаїття чоловіків.  

Соціальна підтримка в Німеччині вельми потужна. Я не знаю іншої країни у Єврозоні, яка б так піклувалася про своїх нужденних громадян. Хоча, знову ж таки скажу, що цим тут також дуже зловживають. Та спеціальні служби Socialamt та Arbaitamt за такими неробами і лінюхами пантрують. До прикладу, посилатимуть постійно на різні такі собі "eurojob", що означає, що ти працюєш там небагато, кілька годин на тиждень і отримуєш за цю роботу приблизно 50 євро на місяць. І багато хитрунів, яким не хочеться іти на роботу, бо вона їм то не за фахом, то задалеко,  а то не підходить за іншими параметрами, змушені таки будуть піти на оцю примусилівку за парочку "єврів". Декотрі навіть примудряються і туди не ходити,  а лише відмічатися, що були. Ну, то вже як кому повезе. А загалом, якщо до прикладу взяти жінку, яка не працює, з дитиною, то справді з тих виплат що вона отримує по безробіттю і дитячих, плюс безкоштовне житло (власникам квартир платить оренду соціальна служба), плюс безкоштовні картки на транспорт, фітнеси, клуби та страховки… Усе це виливається у кругленьку суму близько 1400 – 1600 євро, що дехто, виконуючи, щодня свою роботу не отримує. От, і працюй після цього! Але на мій погляд,  і спостереження наших співвітчизників, ставлення до прошарку молодих і здорових "соціальщиків" вельми недоброзичливе. Як до "понаєхавших" дармовиків.

Насправді ж родини тут живуть вельми добре, коли працюють обоє. Якщо це наймані працівники, а не комерсанти. Тобто одна зарплатня, а в середньому це 3000 євро з вирахунком податків, зборів, страховок,  повністю покриває усі щоденні видатки на харчування, комірне, пальне чи транспорт, кредити та інші "розваги", а друга зарплатня іде на депозит у банку, подорожі та ін. Скромні німці звикли їздити на роботу на велосипедах, навіть якщо на подвір’ї стоїть авто. А що?! І економія, і користь для здоров’я. І побут вони облаштовують також вельми скромно. Це не бельгійці, які можуть із заздрості до сусідської нової великої автівки, також купити нову і ще дорожчу))) Тут усе диктується німецьким прагматизмом і економністю. Побутові прилади завжди вимикаються із розеток після використання, бо вони таки щось накручують там на лічильниках, кулінарними забаганками ніхто не захоплюється. Сніданок, вечеря чи обід – нічого особливого ніхто не готує. Німці обожнюють свої славнозвісні ковбаски, пиво та кренделі з тіста. Чоловіки особливо кулінарією не захоплюються, як це стало мало не національною гордістю у бельгійців чи італійців, а жінки, які працюють, також не заморочуються куховарінням, а купують напівфабрикати у крамницях. Похід родини з трьох осіб до продуктового супермаркету обходиться їм в середньому у 100-120 євро раз на тиждень. А поміж тим вони все одно щось та й докуповують. Корінні німці не менші трударі, аніж белги, і про них навіть існує таких анекдот.

Прийшов одного разу німець на роботу на десяту ранку, тоді коли день розпочинається о восьмій. Колеги дуже здивовано подивилися на нього, але ніхто не посмів нічого запитати (славнозвісна німецька закритість!) Наступного дня він знову прийшов пізно, але до вже було десь близько дев’ятої. Співробітники знову нічого не сказали, але дивилися дуже недоброзичливо. Але коли він і на третій день запізнився аж на годину, один із його друзів переглянувся з іншими і таки, не втримавшись, вельми здивовано поцікавився: "А чому це ти вже третій день поспіль так пізно приходиш на роботу?!" Німець всміхнувся і, знизавши плечима, відповів: "Сам не знаю! Я взагалі то у відпустці".

Пенсіонери полюбляють відвідувати органічні базари, на яких торгують власники приватних господарств та турки, араби і китайці. Кожен привозить власноруч вирощені чи виготовлені (якщо це ковбаси, або спеції, або східна їжа) продукти і продають їх невеличкими партіями чи порційно за неймовірно привабливими цінами. Такі ринки влаштовуються раз на тиждень у спеціально відведеному для цього місці. Після завершення робочого дня торговці прибирають і вичищають усе після себе, наче анічогісінько тут і не було. Я, як людина звикла до наших базарів, кілька років поспіль обожнювала їздити на турецький маркет у Ляйпцігу, який влаштовували поблизу спорт-арени. Величезні, соковиті, жовтенькі манго я там знаходила 3-4 штуки на один євро,  а одного разу ми з татом купили цілу шалє (ящик) добірних абрикосів за 5 євро. Тільки їх я і їла наступних чотири дні) А потім той маркет закрили і тепер у центрі міста вже двічі на тиждень, але у різних місцях відкриваються на кілька годин продуктові ринки з місцевими трударями. Але то вже не той компот…

Українців Німеччина приваблює, перш за все, стабільністю та організованістю. Тут все чітко і за правилами, ніхто нікуди не поспішає – велика німецька бюрократія. Розпочате завжди доведуть до кінця, хоч і не так швидко, як би того хотілося. Найліпше для наших приїздити сюди одразу на навчання. Якщо не залишиться, бо після закінчення вишу, країна дозволяє залишатися пост-студенту тут рік у пошуках роботи, то принаймні подивитися на діаметрально протилежну за ментальністю державу і отримати якісну освіту. А для цього треба не багато і не мало – скласти іспит з німецької мови на рівень не нижче В2 і пройти абітур, еквівалент останнього року навчання у школі (бо тут вчаться до 18 років, як і усюди в Євросоюзі) і ЗНО. Все! Обирай, що хочеш! І тоді ти або отримуєш стипендію,  а їх тьма-тьмуща лише треба добре у тому розібратися, бо шукати і подаватися мусиш сам. Або батьки кладуть на рахунок 8000 євро, які ти використовуватимеш на проживання і харчування, проїзд і користування книжками та ін. впродовж навчального року. Зазвичай стипендії надають не раніше 3-го року навчання, якщо ти лише не геніальний, тому все ж на перші два доведеться жити на батьківські інвестиції у тебе.

Славнозвісна медицина для німців виглядає трохи інакше, як для наших тугих гаманців, які приїжджають найчастіше у всесвітньовідому комерційну клініку "Шаріте", що у Берліні. Кожен громадянин тут застрахований і в разі чого ця страховка покриває усі виплати на операцію та післяопераційний догляд. Це тут неухильне правило і німцям надається найкваліфікованіша допомога. А от якщо вам необхідно записатися на огляд до лікаря, то так просто, як це зробити в Україні, тут вам не вдасться. На це підуть тижні,  а то й місяці, поки вам призначають візит - "термін". Лікарів – брак, вони в Німеччині не так високооплачувані, як до прикладу у Великій Британії чи Америці, до яких і їдуть, знайшовши тепліше місце. А на їхнє приїжджають чеські, польські, російські та наші спеціалісти. До прикладу чехи і поляки з прикордонної зони навіть і їздять на роботу зі своїх країн. Долати щодня відстань у 200 км туди-назад для них є виправдана жертва, оскільки можуть отримати вдвічі, а то й більшу зарплатню, аніж у себе в країні. Ставки за спеціальностями різняться, але з мого спілкування з нашим нейрохірургом, який давно живе і одружився в Чехії, його зарплатня там складає – 1800 євро, тоді коли його колега, що живе у прикордонній зоні та щодня їздить до Дрездена – 6000 євро брутто (на руки 3400). До речі,  і незнання мови лікарям прощають на перший рік, бо нема спеціалістів. Але за рік вони усе вивчають на найнеобхіднішому рівні і вдосконалюють її далі.

Як виглядає відпочинок та розваги, медичне обслуговування в Німеччині, якщо потрібен  післяопераційний догляд, як влаштовуються там та заробляють наші та ін. стежте за наступними блогами.

Фото надала авторка

Про авторку. Ніка Нікалео – українська письменниця і перекладачка, тревел-блогерка, голова Львівського жіночого літературного клубу і благодійного фонду, авторка та укладачка низки бестселерів з серії "Львів. Кава. Любов".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.