Колір граната Еліни

Ця дівчина любить розказувати історії. Цей навик втрачає сучасне людство, але саме завдяки йому можна найкраще достукатися до людей. Особливо коли хочеш сказати їм щось важливе. От тому вона важлива у  #На_Каву_з_Іншим_Богом.

Еліна – з Хмельницька. Вона вірменка і належить до Вірменської апостольської церкви. Як і її батьки, і дідусь із бабусею, і її сестра з родиною. Сама Елінка каже, що відчула це найкраще, коли прийшла допомагати волонтеркою в дитяче онкологічне відділення. 

Іноді, коли падеш з ніг від утоми, на допомогу приходить гранат. Він додає сил і прокидає щось, що не завжди вдається вдягнути у слова. Еліна волонтерила, щоб не загубитись у великому місті й мати відчуття дому. Того грудневого грудня їй було сумно, наближався Новий рік, а вона була сама у великому місті. Але треба було йти до дітей і робити з ними намисто. Вона взяла себе в кулак і змогла змусити взятися за клеєний пістолет і намистинки. Її підопічною виявилася дівчинка, теж вірменка, 8 років. 

"Тьотю, як ти можеш мене веселити, якщо ти сама сумна?" – сказала їй того дня дитина і простягнула гранат. Еля розплакалася. Це нагадало їй про дім, про їхню родину і традиційні святкування, коли ніхто не відчував себе забутим. Ця дівчинка, цей гранат, ці стіни…. Усе невипадково! 

"Якщо тобі сумно, приходь до нас з мамою на свята. У нас весело. А зараз бери гранат і не сумуй – нам ще корону треба робити, а ми вже відстали від усіх", – щебетала онкохвора дитина Еліні, вилізши їй на коліна і гладячи їй волосся.

Того дня вони зробили і намисто, і корону, їли фрукти й чудово провели вихідний. Еліна познайомилася з мамою дівчинки, і це було такою підтримкою для неї в чужому місті. Це знайомство стало початком чогось нового: в Еліни з'явилися друзі, а ще з'явився храм, де їхня спільнота бачилася у свята. Виявилося, що вона не сама. Є храм, який їх об’єднує, є повно друзів її віку і навіть один чарівний парубок, який стає все наполегливішим у намаганнях більше часу проводити з нею… Існує легенда, що в гранаті є рівно 365 гранатинок. Усі дні-грантинки Елінки заповнилися чимось дуже важливим, що не дає відчувати себе самотньою. Саме так буває у людини, яка почувається серед своїх.

"Три гранати упали з небес: один для того, хто розповідає історію, один – для того, хто слухає, і один – для всього світу. Так кажуть. Але в мене був один гранат, і він був про своїх, про ті коди, які зчитуєш шкірою і ще якимсь невидимим органом. І в цьому допомагає наша релігія: вона про те, що розумієш людей з півслова. Це і є моя відповідь на моє традиційне запитання: про що твоя релігія? Бо мій гранат – він дуже традиційного кольору, насичений і соковитий. Саме такий дає силу жити і мені, і всім моїм людям", – каже Елінка.

Про те, як її релігія допомагає більше любити, не насмілююся питати – я це бачу в очах Еліни, коли вона вже збирається до онкохворих дітей робити намиста чи корони. Вона вміє з ними бавитися і говорити щось підбадьорливе, коли інші не вміють, і в цьому її суперсила.  Так може тільки людина, яка справді знайшла точку опри. 

Проєкт реалізовано у рамках Програми "ДІАЛОГ" ГО "Центр "ЛІБЕРТАС"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.