"Коли говорять гармати – музи не мовчать!!!" У Львові відкрили виставку місцевих і вимушено переселених художників. Фото

Про це повідомляє  "Еспресо.Захід".

21 тимчасово переміщений митець є серед 37 учасників виставки "Коли говорять гармати – МУЗИ НЕ МОВЧАТЬ!!!", яку відкрили в "Арт галереї мадам Пальмгрен" у Львові. Мова і про видатних митців, так і художників-початківців з Бучі, Харкова, Києва, Білої Церкви, Запоріжжя й інших міст, що їх сьогодні бомбардує фашистська Росія. А також – про ті зусилля, яких художники доклали, щоб знову почати малювати.

Власне, про зусилля можна лишень здогадуватися, усвідомлюючи, що не так просто брати пензлі до рук, коли знаєш, що десь горить твоя домівка, що твої рідні і друзі ховаються по підвалах, а когось уже й немає, що та чорна орда, яка посунула на твою землю, має тільки одну мету – знищити все.

"Ми з дружиною приїхали до Львова ще 13 лютого, – розповідає киянин, заслужений художник України Анатолій Буртовий. – Я дуже хотів помалювати Львів, а тут так усе добре склалося. Тільки не знав, що нам доведеться тут залишитися. У мене майстерня біля Києва, де йшли бої. Стіни, казали мені, наче стоять. Що ще – не знаю, бо рашисти тягнули з людських хат навіть ложки та виделки. Однак думаю про те, що добре, що живі. А картини ще будуть".

Інакше складалися обставини в голови Харківської організації Спілки дизайнерів України, доцента кафедри дизайну Харківської державної академії дизайну й мистецтв Володимира Погорельчука, який разом зі сім'єю приїхав до Львова уже за повномасштабної війни і в стані сильного внутрішнього шоку. 

"Що мене вдруге в ті дні вразило, то це неймовірна відкритість та гостинність львів'ян, – сказав Володимир Погорельчук. – Я, не знаючи ні де, ні що, просто набрав Ігоря Юрченка, і він відразу за нами приїхав, забрав до себе, давши можливість помитися, перепочити і прийти до себе. Врешті, зорієнтуватися, що робити далі".

Ігор Юрченко – це доцент кафедри дизайну та архітектурних засад Національного університету "Львівська політехніка", автор понад 30 наукових і науково-методичних робіт у галузі мистецтва та дизайну та персональних виставок в Україні й за кордоном, офіційний представник в Україні фестивалю акварелі , що традиційно відбувається в італійському місті Фабріано. Саме цей чоловік спільно з головою "Українського міжнародного акварельного товариства ІWS Ukraіne" Галиною Отчич і викладачкою кафедри філософії Національного університету імені І. Франка Світланою Бовтач якраз і організували виставку "Коли говорять гармати – МУЗИ НЕ МОВЧАТЬ!!!"

"Як художника, творчої особистості увесь цей місяць мене не існувало, – сказав Ігор Юрченко на урочистому відкритті. – Та й багатьох моїх колег та учнів також. Усі перебували у стані заціпеніння. Коли вперше після початку повномасштабної війни зібрав людей у своїй творчій студії, то всі просто сиділи, немов закляклі. Зараз я бачу, що прийшов час потреби якось сублімувати навантаження, час життєствердної сили мистецтва".

"Я ще поки не можу малювати, – зізналася київська художниця Наталя Заболоцька. – Думки геть не про це. Але якось ця виставка мене підживила, думаю, що з понеділка за улюблену справу все ж візьмусь. Але це будуть не танки, а квіти. Це буде життя".

Як розповіла Галина Отчич, переміщених художників вдалося забезпечити всім необхідним ще й завдяки фінансовій підтримці IWS Globe Art Network, що організувала закупівлю художніх матеріалів. Бо далеко не всі художники мали можливість і час прихопити зі собою пензлі та фарби, як це зробила, приміром, голова Запорізької організації Національної спілки художників України заслужена художниця України Ірина Гресик із Запоріжжя, яка теж є серед учасників виставки в "Арт галереї мадам Пальмгрен".

"Знаєте, що вразило навіть більше, ніж те, що війна – не страшний сон, а справді час, у якому випало жити? – каже Галина Отчич. – Що частина наших закордонних колег вирішила зробити вигляд, наче війна в Україні – не їхні проблеми. Тобто десь глибоко в душі їх, може, і вражають наші події, але висловлюватися на тему не хочеться, бо раптом росіяни образяться… Про те, що твориться зараз в Україні, ми з Ігорем – маючи виходи на міжнародні майданчики – кричимо на кожному куті. І раптом отримую послання: мовляв, Галино, ну чому ви ніяк не заспокоїтеся? Це я маю заспокоїтися? Росія нищить мою країну, бомбить, убиває сотні невинних, тортурує їх як найжорстокіший фашист, а я маю заспокоїтися, бо це комусь може бути неприємно? Так от – ні я, ні Ігор, ні всі ми не заспокоїмося, поки в Україні творяться такі жахіття".

У своєму зверненні організатори виставки написали: "У ці надзвичайно важкі для нашого народу часи, коли російський агресор веде підступну війну в Україні – ми НЕ МОЖЕМО МОВЧАТИ! Коли щодень збільшується кількість ракетних обстрілів усіх наших населених пунктів та продовжують гинути мирні люди – ми НЕ МОЖЕМО МОВЧАТИ! Коли частина населення держави потерпає від гуманітарної катастрофи, тижнями перебуваючи в холодних підвалах без води, світла, продуктів харчування та медичної допомоги під постійними обстрілами – ми НЕ МОЖЕМО МОВЧАТИ! Коли мільйони громадян втратили роботу та вимушені покинути свої домівки, які знаходяться в зонах активних бойових дій – ми НЕ МОЖЕМО МОВЧАТИ! Коли частина митців світу відмовчується, вважаючи, що "мистецтво поза політикою" – ми НЕ ХОЧЕМО МОВЧАТИ!!!"

Та і як тут змовчиш, коли поруч стільки понівечених доль, перекреслених планів і мрій, відібраних життів… Авторка роботи з афіші виставки Олена Подрез зі своїм півторарічним синочком Олежиком змогла через бої виїхати з рідного Сєвєродонецка тільки з третьої спроби. У рідному місті в неї залишилися чоловік, батьки, родина. Тепер усі думки про них. Вона теж має мовчати, щоби більш чи менш талановитий хтось, хто у європейській творчій спільноті представляє мистецтво Росії, спав спокійно? Чи має мовчати молодий талановитий скрипаль Ярослав Боровський із Бучі? Чи інші? Художники, артисти, вчителі, продавці, лікарі... Всі, чия земля – Україна, яку так безжально плюндрує нині рашистський окупант? Мовчати, щоби десь у когось (не тільки в росії) його психіка не була травмована реальністю війни в Україні? Люди з-поза меж, ви – серйозно?

• Європейці відчувають провину за бездіяльність своїх політиків, – Джамала

Фото Ярини Коваль

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.