Киянка Оксана Хорошавіна покликала Львів у "Сто років тому ВПЕРЕД"

Про це інформує Еспресо.Захід

У багатоманітті львівських виставок експозиція "Сто років тому ВПЕРЕД" олійного живопису у техніці "сухий пензель" київської дизайнерки та архітекторки Оксани Хорошавіної у львівському арт-салоні "Велес" видається особливою. Не через те, що в біографії авторки - вона перша персональна. І не тому, що приїхала зі столиці. А через своєрідну спробу у художній формі довести, що історія повторюється.

"Я намагалася глянути на сучасників, переосмислюючи ретросвітлини, - розповідає мені Оксана Хорошавіна. - Не знаю як кого, але мене старі фотографії заворожують віддавна. Я люблю розглядати людські обличчя на цих світлинах, одяг, антураж, уявляти, яким було життя цих людей чи як воно могло скластися. Мій київський друг Ігор Грищенко, який зараз захищає Україну, має прекрасну колекцію таких фото, зроблених здебільшого у Києві. Отож дозволив мені в неї заглибитися. І мене як осяяло - ці люди і для нашого часу могли би бути цілком органічними. Тільки потрібна хоча б якась деталь, яка б здолала цю часову відстань. І я почала шукати. І це заняття настільки мене захопило ( а якраз почалася ковідна пандемія і всі мої дизайнерські та архітектурні проекти зупинилися, хоч, як правило, вела їх 10-12 одночасно), що я вже не могла зупинитися. Так і народився цей проект "Сто років тому ВПЕРЕД", який, думаю, ще не завершено. Принаймні, він тримає мене й сьогодні, хоча обставини вкотре змінилися і COVID уже не здається нашою найбільшою проблемою".

Однозначно, що так. Тому геть не дивує, що створена  у день повномасштабного вторгнення робота "Тривожна валізка", якій передували думки про гарну мандрівку,  вилилася саме в таку тему - тривожної валізки, у яку потрібно було вмістити все своє життя. Чи те, що в руках жінки в розкішному українському строї у роботі "Доброго вечора! Ми з України" раптом слоїк з червоними консервованими помідорами (пам'ятаєте мем, що саме за допомогою такої банки киянка зі свого балкона збила ворожий дрон?) Чи інше…

Але інтригує, як Оксана Хорошавіна вводить сучасні деталі в образи інакших своїх героїв, покликаних до життя персонажами ретрофото. Приміром, суфражистки, які кудись поспішають, несуть під пахвою новенькі ноути чи зазирають у  мобільний,  дівчинка у дитячому вбранні столітньої давнини тримає у руках ляльку Барбі чи хлопчик - за спиною батончик Снікерс… Або красуня в сукні, що підкреслює її жіночу фактурність, в капелюшку і на підборах, вочевидь, готується поїхати кудись на моноколесі. 

Як наголосив на відкритті виставки львівський мистецтвознавець Іван Дудич, художники завжди звинувачували архітекторів  у сухості та надмірній впорядкованості емоцій і думок, а архітектори художників у сумбурності, певному хаосі та часто-густо нездатності довести щось до ладу. В особі Оксани Хорошавіної віднайдена та рівновага, якої почасти бракує одним і іншим. Однак для авторки показати чим живе, коли покидає звичні рамки своєї професії - це виклик. І виклик ще й тому, що події на кшталт цієї засвідчують, наскільки життєздатною є та чи інша творча ініціатива. Те маленьке батярство, яке художниця демонструє, долаючи часові кордони, зрештою, як професійність мистецького викладу її думок, переконують, це її малярство немарне. Проект зачіпає за живе, збагачує, зворушує, а отже житиме!

"Я себе знаю, - зізналася мені Оксана Хорошавіна. - Завжди готова пірнути в якусь авантюру, відкрити для себе у ній максимальний позитив і ще раз гостро відчути - живу!"

P.S. На відкритті виставки оголосили про благодійний збір на потреби підрозділу ім. Богдана Хмельницького, в якому служить чоловік львівської приятельки художниці  Богдан Кушлик.