Ходімо до Галилеї. Великодня проповідь Папи Франциска

Жінки думали, що знайдуть тіло, яке потрібно намастити пахощами, натомість, знайшли порожній гріб. Вони пішли оплакувати померлого, почули, натомість, звіщення життя. Ось чому, як каже Євангелія, жах, страх і трепет огорнув цих жінок: вони сповнені боязні, страху та здивування. Трепет: в цьому випадку йдеться про страх, змішаний з радістю, який вражає їхнє серце, коли бачать величезний камінь, відкочений від гробу, а всередині – юнака в білому одязі. Це зчудування почутими словами: "Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого. Він воскрес". А далі запрошення: "Він випередить вас у Галилеї: там його побачите". Приймімо також і ми це запрошення, Пасхальне запрошення: ходімо до Галилеї, де Воскреслий Господь випереджує нас. Але що означає "іти до Галилеї"?

Іти до Галилеї означає, насамперед, наново розпочати. Для учнів це означає повернутися до того місця, де Господь вперше розшукав їх і покликав іти за Ним. Це місце першої зустрічі та першої любові. Від тієї миті, покинувши сіті, вони пішли за Ісусом, слухаючи Його проповідування та ставши свідками чудес, які Він довершував. Однак, хоч перебували завжди з Ним, не зрозуміли Його до кінця, часто хибно розуміли Його слова, а перед обличчям хреста втекли, залишивши Його самого. Незважаючи на цю поразку, Воскреслий Господь постає як Той, Який ще раз випереджує їх у Галилеї; випереджує, тобто, знаходиться попереду них. Кличе й знову кличе їх іти за Ним, ніколи не втомлюючись. Воскреслий каже їм: “Наново вирушаймо звідтіля, де ми розпочали. Розпочнімо ще раз. Хочу, щоб ви знову були зі мною, незважаючи на поразки і понад них”. У тій Галилеї вчимося зчудування безмежною любов’ю Господа, Який накреслює нові стежки по дорогах наших поразок. Таким є Господь: Він накреслює нові стежки по дорогах наших поразок. Він – такий, і запрошує нас до Галилеї, щоб зробити саме це.

Ось яке перше Пасхальне звіщення хочу вам вручити: завжди можливо розпочати наново, бо існує нове життя, яке Бог здатен наново започаткувати в нас, по той бік всіх наших падінь. Також і з руїн нашого серця – кожен з нас знає руїни власного серця – Бог може створити шедевр, навіть на зруйнованих уламках нашої людськості Бог готує нову історію. Він завжди попереду нас: на хресті страждання, спустошення та смерті, як також у славі життя, що воскресає, історії, що змінюється, надії, яка відроджується. І в ці темні місяці пандемії чуємо воскреслого Господа, Який запрошує нас розпочати наново, ніколи не втрачати надію.

Іти до Галилеї, по-друге, означає прямувати новими дорогами. Це означає рухатися в протилежному від гробу напрямку. Жінки шукають Ісуса в гробі, тобто, йдуть згадувати те, що пережили з Ним, що тепер назавжди втрачене. Вони йдуть, аби перебирати в пам’яті свій смуток. Це образ віри, яка перетворилася в спогадування гарної події, що вже закінчилася, яку можна лише згадувати. Багато-хто, також часто і ми, живе "вірою спогадів", так, ніби Ісус є персонажем з минулого, вже далеким другом молодості, фактом, що трапився дуже давно, коли в дитинстві ми ходили на катехизацію. Вірою, що складається зі звичок, з речей із минулого, з гарних спогадів дитинства, що більше мене не стосується, не спонукає до дії. Піти до Галилеї, навпаки, означає навчитися, що віра, аби бути живою, повинна знову повернутися на дорогу. Вона повинна кожного дня оживляти початок шляху, повинна кожного дня оживляти зчудування першої зустрічі. А тоді довіритися, без претензії на те, що вже все знаю, але з покорою тих, що дозволяють, щоб їх вражали Божі дороги. Ми боїмося Божих несподіванок. Зазвичай, ми боязкі, коли Бог застає нас зненацька. Але сьогодні Господь нас запрошує дозволити Йому нас здивувати. Ходімо до Галилеї, аби відкрити, що Бога на можна розміщати серед спогадів дитинства, що Він – живий і завжди вражає. Воскреснувши, Він ніколи не перестає нас дивувати.

Ось друге Пасхальне звіщення: віра не є репертуаром з минулого, Ісус не є задавненим персонажем. Він живий, тут і тепер. Він кожного дня прямує поруч із тобою, в ситуаціях, які переживаєш, у випробуваннях, через які проходиш, у мріях, які носиш у собі. Він відкриває нові дороги там, де тобі здається, що їх немає, спонукає прямувати проти течії стосовно оплакувань і "вже баченого". Навіть тоді, коли тобі здається, що все втрачено, прошу тебе, відкрийся із трепетом на Його новизну: вона тебе вразить.

Крім того, йти до Галилеї означає йти до пограниччя. Бо Галилея – найбільш відлегле місце: в цьому змішаному та різнорідному регіоні мешкають ті, які найвіддаленіші від обрядової чистоти Єрусалиму. Однак, Ісус саме звідтіля розпочав Свою місію, скеровуючи звіщення до тих, які з великими труднощами ведуть щоденне життя, скеровуючи звіщення до відкинених, слабких, убогих, аби стати обличчям і присутністю Бога, Який невтомно шукає знеохочених та загублених, що вирушає аж до меж існування, бо в Його очах ніхто не є останнім, ніхто не є виключеним. Туди Воскреслий каже іти Своїм, також і сьогодні Він просить іти до Галилеї, до цієї дійсної Галилеї. Це місце щоденного життя, це вулиці, якими щоденно ступаємо, це закутини наших міст, в яких Господь нас випереджує, стає присутнім саме в житті тих, які проходять поруч і поділяють з нами час, дім, працю, труднощі та надії. В Галилеї вчимося, що можемо знайти Розіп’ятого в обличчях ближніх, в ентузіазмі тих, що мріють, і в покірливості знеохочених, в усмішках тих, які радіють, і в сльозах тих, що страждають, насамперед, в убогих і відсунутих на узбіччя. Здивуємося, наскільки велич Бога проявляється в незначності, наскільки Його краса сяє у звичайних і вбогих.

Отож, таким є третє Пасхальне звіщення: Ісус, Воскреслий, любить нас безмежно й навідується до кожної нашої життєвої ситуації. Він заклав Свою присутність у серці світу та запрошує також і нас долати бар’єри, перемагати упередження, наближатися до тих, які поруч з нами кожного дня, щоби відкривати благодать щоденності. Розпізнаймо Його присутність у наших Галилеях щодення, у щоденному житті. З Ним життя зміниться. Бо понад усі поразки, зло й насильство, понад кожне страждання та смерть, Воскреслий живе та керує історією.

Брате, сестро, якщо в цю ніч носиш у серці темну годину, день, який ще не розвиднівся, поховане світло, розбиту мрію, відкрий серце із трепетом на Пасхальне звіщення: "Не бійся, Він воскрес! Він чекає на тебе в Галилеї". Твої очікування не залишаться нездійсненими, твої сльози будуть обтерті, твої страхи переможе надія. Бо, знай, Господь випереджує тебе завжди, прямує перед тобою. І з Ним життя завжди починається наново.

Переклад: Українська редакція Радіо Ватикану – Vatican News

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.