Із восьми грантів я виграв сім, і це дало змогу вдосконалити піцерію, – ветеран Михайло Гриців

Історію бізнесу ветерана розповідає "Еспресо.Захід". 

Підприємець і ветеран війни Михайло Гриців нині власник піцерії у містечку Славсько на Львівщині. Свій бізнес він почав 2018 року, за п'ять років вдалося внести чимало змін і розширитися. У розвитку власної справи допомогли державні та міжнародні гранти. Михайло подавався на вісім грантів і сім із них отримав. 

"Напевно, в мене цікавий бізнес, якщо вдається, – каже Михайло Гриців. – Мабуть, мій бізнес-план цікавий. Ось останній ми написали під проєкт літньої тераси – і тепер буде обладнання для неї. Зараз у нас альтанка не дуже практична, стоїть звичайний намет. Людям у ньому не надто комфортно, коли дощ чи сонце. А я вирішив зробити велику терасу, стильну й затишну, яка була б стійкою до погодних умов, які у Славському мінливі".

Фото: архів Михайла Гриціва

Михайло Гриців вирушив на війну ще 2014 року, коли Росія вторглася в Крим і на схід України. Оскільки 2010-го служив у десантних військах, то й із початком війни теж потрапив у свою бригаду. 

"Вторгнення було неочікуване. Я звик жити в мирній Україні, не застав Радянського Союзу, – каже Михайло. – Так, розвиток держави давався важко, але ми були вільними й незалежними. А тут почалися наративи про відновлення "земель русских". Мені й моїм побратимам це не подобалося. Тож була також мотивація захистити те, до чого ми звикли,  нашу країну та свободу". 

Фото: архів Михайла Гриціва

У зону бойових дій чоловік потрапив уже восени, після подій в Іловайську. Підрозділ працював на Луганщині. 

"Перше місце, де потрапили під шквальні обстріли "градів" і "смерчів", – Переможне. Загалом тоді ми весь час були на Луганщині: Станиця Луганська, Кримське, Золоте. Там конвойні завдання були, охорона  блокпостів, штурми, – пригадує чоловік. – Але в той час починала вимальовуватися якась зона розмежування і вже було розуміння де є ворог, а де свої. Починалася війна артилерій".

Фото: архів Михайла Гриціва

Читайте також: "Ми стали першовідкривачами грантів для атовців у Бродах, облаштували тренажерний зал": дружина військового Віта Гарасимчук про власну справу

На війні Михайло був рік, а далі повернувся в цивільне життя. Згодом вирішив поїхати за кордон, оскільки були амбіції заробити грошей і подивитися світ. Спочатку був у Польщі, далі в Ізраїлі. Та не зміг знайти місця на чужині, тож повернувся в Україну. 

"Не відчував себе там повноцінним громадянином. Я і там не свій, і тут чужий, приїжджав сюди після заробітків і знову треба було повертатися. Це мені не дуже подобалося. Тому вирішив працювати в Україні, – каже Михайло. – Зокрема у своєму регіоні, адже живу в Карпатах, біля смт Славсько. Туристи туди приїжджають постійно, тож вирішив започаткувати власну справу. Поговорив з місцевими й задумався над піцерією. Тоді також була програма від центру зайнятості для ветеранів. Тож, крім власних коштів, вдалося заручитися ще й допомогою держави. За грантові кошти придбав піцопіч, льодогенератор і тістоміс". 

Фото: архів Михайла Гриціва

Далі Михайло організував команду, зробили ремонт у приміщенні, придумали бренд, логотип і почали його "розкручувати". Бізнес став сімейним, адже у піцерії працює також молодший брат і мама.  

"Ми працюємо вже п'ять років і щороку щось розширюємо, додаємо, оскільки конкуренція присутня.  Час від часу моніторю різні грантові програми. Цього року взяли грант під розширення. За ці роки я виграв сім грантів із восьми, на які подавався. Це не лише державні програми, були й від ООН. Все виділялося на обладнання. Ми купили кавовий апарат, обладнали систематизацію касового обліку, що дуже полегшило роботу", – зазначає Михайло.

Торік, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Михайло став перед вибором – закривати піцерію і йти на фронт або ж передавати справи комусь із родини. Бізнес вдалося втримати, мама з братом перейняли справи, а чоловік вирушив у військо. 

"Повістка прийшла ще 23 лютого. Ми спочатку думали, що будуть просто якісь збори на полігоні. А наступного дня Росія обстріляла Україну ракетами. Тоді зрозуміли, що починається щось дуже масштабне і страшне, – пригадує Михайло. – Я передав усі свої справи й пішов служити. Потрапив у Національну гвардію, бо у 80-й бригаді, де служив раніше, швидко набрали охочих і там не було місця. У Нацгвардії займався охороною та обороною об'єктів державного значення. По наших заводах, які були під охороною, прилітали ракети. Не можу сказати, що можна було розслабитися. Ні, небезпека була дуже висока. Але не порівнюю це з тим, що наші хлопці виконують на фронті. Навіть на другій лінії це не до порівняння". 

Нещодавно Михайло звільнився з війська і продовжує займатися піцерією. У планах – масштабні проєкти. Взяв в оренду шкільну їдальню й хоче займатися організацією шкільного харчування для учнів. Крім того, має задум побудувати будинок відпочинку, щоб здавати в оренду житло, а також приймати тут побратимів, які могли б приїхати з сім'ями й відпочити.