Грати в симфонічному оркестрі: львівська музикантка – про любов до класики

27-річна Анна Нестерова родом із Вінниці. Вона закінчила Львівську національну музичну академію ім. Миколи Лисенка. Вже два роки музикантка грає на альті у відомому академічному симфонічному оркестрі – INSO-Lviv. Анна – багатогранна особистість, цікавиться літературою та письменництвом. Нещодавно вона стала фіналісткою престижного міжнародного літературного конкурсу "WorkStory". Її есе про те, хто такі оркестранти, потрапило в шорт-лист конкурсу і ввійде до колективної збірки.



Анна Нестерова розповіла "Еспресо.Захід" про любов до класичної музики та нюанси гри на альті.

Коли в тебе проявилася схильність до музики? Можливо, твої родичі музиканти?

Ні, в мене немає родичів музикантів. Хоча кажуть, що прадід був, але я з ним не була знайома, тому точно не знаю. Коли мені було п’ять чи шість років, то запам’ятався дуже яскравий образ, пов'язаний з музикою. Якось, перемикаючи канали на телевізорі, натрапила на гру оркестру. Не пам’ятаю, що це був за канал, але там був великий симфонічний оркестр. Також не пам’ятаю, яку симфонію вони грали. Але точно пам’ятаю, що мені це дуже сподобалося і я сказала рідним, що хочу туди, в оркестр! Бабця помітила, що я часто співаю пісні, маю схильність до музики. Вона відвела мене в музичну школу. Там мене перевірили й вирішили, що скрипка – це мій інструмент. А на скрипку, до речі, брали не так часто.

Від скрипки до альта

Тобто ти почала зі скрипки, але зараз граєш на альті. Чому?

Справді, після дев’ятого класу вступила в музичне училище й закінчила його по класу альт. Чому? Бо коли вступала до училища, то викладачі подивися на мої руки й запропонували альт. Спершу не хотіла, але поговоривши й усе обдумавши, погодилася. Довірилася думці педагогів, і це було дуже правильне рішення, одне з найкращих у моєму житті. Мені справді альт подобається більше, ніж скрипка. Хоча, якби могла знову обирати, то, напевно, обрала б віолончель, бо дуже подобається цей інструмент.

Чим відрізняється альт від скрипки? Більшість людей візуально їх не розрізняє.

Насправді навіть музиканти не можуть відрізнити деякі альти від скрипок, поки не почують, як вони звучать. Усі вони – одне сімейство. Це ті самі чотири струни, той самий смичок. Відрізняються насамперед розміром. Альти більші за скрипки, мають довжину від 39 до 45 см. В училищі я почала грати на дуже великому альті й пошкодила собі спину. Тому правильний розмір – це дуже важливо.

У скрипці є верхнє Мі, в альті його немає. Натомість там є нижня струна До. Тому на альті звук трішки нижчий, більше нагадує людський голос. Скрипка має вищий звук, такий пробивний, пронизливий, скрипучий.

Також відзначу, що спершу виник саме альт (віола), а тоді вже скрипка (у нас віола в перекладі означає альт). Віола да гамба і віола да брачіо. Гамба – це нога, брачіо – рука – з цього все почалося. На віолах грали в аристократичних колах, давали концерти в салонах. Але для простого народу теж треба було зробити якийсь інструмент. Так виникала скрипка, яка дуже швидко завоювала популярність.

Читайте також: Рок-музика об’єднує: львівський музикант про Всесвітній день рок-н-ролу

Альт – це серце оркестру

Через цю популярність зараз можна почути про відомих скрипалів, але дуже рідко про відомих альтистів?

Саме так, бо раніше не писали так багато музики для альта, адже не вважали, що альт може бути технічним інструментом. Він досить важкий і технічно на ньому важко грати. До того ж, колись робили зазвичай лише великі альти. А коли інструмент великий, тоді техніка страждає, бо складно з нею впоратися через габарити. Це фізично важко, можеш навіть не бачити своїх пальців. Тому творів для альта менше. Але зараз усе змінюється, частіше відмовляються від великих інструментів на користь середніх і малих, щоб не страждала техніка. Тому поступово стає більше відомих альтистів.

Загалом альт – це ритм, образно кажучи – це серце оркестру. Особливо, якщо ми говоримо про класичну музику часів епохи Гайдна та Моцарта. Там партії для альта легкі й ритмічні. Ця музика дуже приємна, вона розслабляє.

Далі в нас музика часів романтизму, вона "чіпляє", вона приємна. У неї заглиблюєшся, багато думаєш, вона підсилює ті відчуття, які в тобі живуть. Виконання романтичної музики дещо складніше. Там альтам додають своїх мелодій і вони вже в ролі не лише серця оркестру. Тобто помітний розвиток альтового мистецтва.

Музика ХХ століття в технічному плані важка. Там немає значення, граєш ти на скрипці чи на альті. Та в цій музиці своя магія, вона відображає ті бурхливі часи. Особливо в наших композиторів. Вона дуже болюча, граєш і відчуваєш, як воно болить…

Сучасна симфонічна музика мені найменше подобається. Є хороші, а є гірші композитори. Сучасна музика має свої складності та причуда. Вона дуже індивідуальна. Без розуміння автора ти зовсім її не розумієш.


А як ти опинилася у Львові й потрапили в оркестр INSO-Lviv?

Київ, Одеса та Львів мають найкращі консерваторії. Хотіла сюди, бо в дитинстві прагнула потрапити у Лондонський симфонічний оркестр. Тому, хоч це дивно звучить, але хотілося бути ближче до кордону, ближче до своєї мрії. Тож після училища обрала саме Львівську національну музичну академію ім. Миколи Лисенка. Чесно, дещо розчарувалася там саме в підході до навчання. Адже рівень знань не відповідав тому, якого очікувала. Мало вивчали дійсно потрібних і цікавих речей. Однак найважливіше – не розчарувалася в музиці.

В оркестр INSO-Lviv хотіла потрапити дуже давно. Ходила на їхні концерти. Сподобалось, як вони працюють, підхід до роботи та виконавці. На IV курсі мене запросили працювати з цим оркестром за контрактом. Тобто, щоб підсіла на два концерти й побула шостим чи сьомим альтом, допомогти, коли концерт вимагав більше альтистів. Після першого такого контракту з’явився другий, третій – і так співпраця стала регулярною. Почалися гастролі. Я здружилася з колективом. Офіційно з ними вже другий рік.

Читайте також: Попри все: Львів готується до Свята музики

"Сусіди не скаржаться на мою гру"

Як багато доводиться практикуватися? Напевно, вдома теж граєш? Сусіди не скаржаться?

Граю щодня декілька годин. Залежить від партії, яку вивчаю чи нагадую собі перед концертом. Часом граю у філармонії, але часто практикуюся й удома. З сусідами мені поки що таланило, особливих скарг не було (усміхається. – Авт.). Понад те, коли я вдома у Вінниці, то мої сусіди самі просять, щоб грала, бо їм це подобається.

Часто граєш по пам’яті?

Я завжди граю по нотах. Тож коли хтось каже: "зіграй щось", то мені важко. У голові одразу перелік: що грати? Звісно, можу почути пісню і відтворити мелодію на слух на своєму інструменті. Але треба трішки посидіти й "потикати" струни.

До речі, любиш просто заплющувати очі, щоб послухати музику міста?

Залежить від настрою та місця, де перебуваю. Бо в новому місці справді хочеться почути, як воно звучить. Нове місто – це новий звук. Для прикладу, Парижі має свій оригінальний звук. Музика, яка звучить біля Ейфелевої вежі, як вони говорять, які шуми довкола, все воно змішується і виходить цікавий образ.

Загалом музика – це і є звуки. Тому музика всюди. Звуки довкола часто ставали й досі стають натхнення для композиторів. Кажуть, коли Чайковський почав писати "Лебедине озеро", його надихнуло справжнє озеро з лебедями в теперішній Черкаській області. Мені подобається дізнаватися такі факти, щоб краще розуміти музику, бачити її реальне коріння.

Обмін енергіями з глядачами

Через карантинні заходи походи на концерти періодично скасовують. Але знаю, що ви пробували грати онлайн. Чи складно творити музику без глядачів?

Коли виходжу на сцену, то бачу ці погляди, які очікують почути музику. Це надихає. Але головне – це те, що відбувається після виконання. Ми викладаємося на сто відсотків. Вкладаємо якісь свої думки, переживання, емоції і все це, просто кажучи, викидаємо в зал, всю свою енергію. Але з тими оплесками, які ми чуємо у відповідь, енергія повертається, вона змішується з емоціями глядачів. Тоді ми не є такими спустошеними. Це обмін енергіями. Коли не бачиш тих очей, не чуєш оплесків, то набагато складніше, навіть дуже важко. Мені не подобається грати в порожньому залі.



Важливим атрибутом симфонічного оркестру є одяг. Яким він має бути? Також цікаво почути, чи тобі важливо, як вдягнуті слухачі? Адже стосовно театрів і філармонії є неофіційне правило про дрес-код.

Чесно, мені не важливо, як людина прийшла одягнута. Вона прийшла, і це вже плюс. Бо людина придбала квиток, витратила свій час, а це повага до нас. Тож як він чи вона вдягнулися – це не має значення. Натомість я мушу бути гарно вдягнутою. Глядачам важливе не лише слухове, а й візуальне задоволення. Від мене вимагається не лише ідеальне музичне виконання, а й гарний вигляд, щоб образ був гармонійним. Давним-давно виникла така традиція, що музиканти симфонічного оркестру виступають у чорному. Це для того, щоб своїм виглядом не відволікали від слухання. Маю декілька чорних суконь. Адже в церкві – це одна сукня, більш стримана, а коли граємо якісь кавери чи запальну музику, одяг може бути більш претензійним. Дуже рідкісні випадки, коли ми виступаємо не в чорному.

Змінити ставлення українців до класичної музики

В Україні, на жаль, класична музика не надто популярна… Чи ти пишаєшся тим, що граєш в оркестрі?

Безперечно, я відчуваю гордість. Адже своєю справою розвиваю українську культуру, тому це також певна відповідальність. Справді, в нас класична музика трохи забута. На концерти дуже рідко приходять молоді люди (хіба студенти музиканти). Натомість коли виступаємо за кордоном, там приходять тисячі людей різних вікових категорій. За кордоном цю музику цінують, вона їм дуже подобається. Хотілося б, щоб в Україні теж так було. Стараємося всіма силами це зробити. Це одна з наших цілей – змінити думку більшості українців про класичну музику. Адже вона розвиває в усіх сенсах. Це і емоційний розвиток, і обмін енергією. Слухаючи класику, можеш зацікавитися чимось. Бо виникають питання: хто це написав, за яких обставин, де таку музику використовують? Починаєш шукати відповіді, а це теж розвиток. Тому, на мою думку, у класичній музиці кожен може знайти свій цікавий розвиток. Головне – дати собі шанс її полюбити.

Усі фото надала Анна Нестерова

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.