Єдина країна: як галичани записались у Добробат і поїхали відбудовувати Чернігівщину

"Еспресо.Захід" розповість історію про двох жителі Львівщини, які записалися у волонтерську організацію "Добробат" і половину літа провели відновлюючи пошкоджені росіянами будинки Чернігівщини.

Що таке Добробат

Добровольчий будівельний батальйон (Добробат) виник на Київщині у квітні, після того, як ЗСУ вдалося прогнати росіян і деокупувати українські території. Основна ідея цього проєкту – допомагати у відновленні зруйнованих будівель у звільнених від рашистів містах і селах. Учасником Добробату може стати практично кожен чи кожна, хто має трішки часу й бажання, щоб власноруч докластися до очищення й відбудови України. За кілька місяців Добробат значно розширив свою діяльність і об’єднав тисячі людей.

"Добробату вже чотири місяці! Неймовірні волонтери чотирьох наших осередків Київщини, Чернігівщини, Сумщини та Харківщини вже допомогли на понад двох сотнях об’єктів. Розбирали завали на території потрощених рашистами будинків, відновлювали покрівлі, вікна, двері. Тим самим засвідчуючи: разом можемо більше!" – написали добробатівці 13 серпня.

Засновниками Добробату є політичні та громадські діячі – Віктор Андрусів та Ростислав Смірнов. Андрусів родом зі Львова і, крім Добробату, заснував також низку інших гуманітарних проєктів, як-от сайт "Прихисток" із пошуку тимчасового житла для біженців і RecreateUA - для архітекторів, які пропонують ідеї відновлення зруйнованих будівель.

Як двоє галичан вирушили на Чернігівщину

Оресту Ямному 55 років, він будівельник зі стажем. Себе жартома називає "волоцюгою", бо побував на заробітках і в Польщі, і в Іспанії, і в Португалії.

"Слава Богу, що чорт мене не заніс у Росію", – жартує Орест.

У травні Орест побачив в інтернеті новину про Добробат і без зайвих роздумів вирішив зареєструватися, щоб допомогти іншим людям своїми професійними вміннями, адже "хтось мусить допомагати, то чому не я?"

Львів’янину Юркові Семашко ледь за тридцять. Багато років він працював у журналістиці і з будівельною роботою був пов'язаний хіба тоді, коли на канікулах їздив до рідних у село чи десь підзаробляв. Однак, коли в нього з’явився вільний час у період літньої відпустки, Юрко вирішив зайнятися волонтерством і поїхати відновлювати поселення, які раніше були в окупації. Хлопець не відразу обрав Добробат: "Розглядав і Repair Together, які переважно працюють по вихідних, і БУР, який зі Львова і відомий мені. Але коли побачив соціальну рекламу Добробату, зупинився саме на цій організації, бо добробатівці нон-стоп працюють саме там, де в них є найбільше потреба. До того ж Добробат хоч і за гроші благодійників, але працює під егідою державою, для мене це теж показник".

Орест і Юрко познайомилися під час роботи в Добробаті. Обоє працювали в селі Ягідне, що за 15 км від Чернігова, значну частина літа провели, відновлюючи помешкання жителів цього поселення, яке постраждало від російської армії.

Чому росіяни утримували село Ягідне

У Ягідному російські солдати були майже місяць. Жителів села, а це 300-400 людей, вони утримували у підвалі школи, практично не дозволяючи їм виходити на вулицю. У селі перебувало близько 5 тис. солдатів та 1,5 тис. різної військової техніки. Чому так багато сили кинули на такий малий населений пункт? На це є кілька причин. Перша, як кажуть місцеві, - те, що росіяни рухалися за картами 1976 року. У той час поряд із селом був великий танковий полігон. Але ще в кінці минулого століття його закрили. Росіяни ж вважали, що тут зосереджена українська військова сила, тому завезли таку велику колону в цьому напрямку. Другий момент – це стратегічне розміщення села. Між Черніговом і Києвом є одна велика розв’язка, і вона пролягає  саме через Ягідне. Росіяни хотіли утримати цю дорогу, щоб не допустити підкріплення з боку столиці, а також, щоб обстрілювати Чернігів з південного боку.

"Те, що побачили й почули там, словами важко описати. Це треба побачити на власні очі. Всі ми бачили на екранах підбиті російські танки і зруйновані будинки, але зовсім інші відчуття, коли ти там на місці і розумієш масштаби та горе людей. От уявіть собі, ви місяць були в підвалі, перенесли знущання, а коли вийшли, то у вас замість хати стоїть лише пічка і шматок стіни… До речі, старе опалення й труби найбільше тримаються після обстрілів і прямих попадань, вони найстійкіші", – розповідає Орест.

Росіяни вбили декількох людей у селі. Також займалися мародерством (крали навіть електрочайники без підставок) і плюндруванням, задля розваги вибивали двері та вікна в будинках і перестріляли домашню худобу. Вижила лише одна корова, декілька гусок і курей, які втекли від варварів. Між собою добробатівці жартома називають цих тварин "ветеранами", бо ті пережили окупацію.

Відступаючи під натиском ЗСУ, росіяни також стріляли в напрямку села, тому будинки місцевих зазнали різних руйнацій, у багатьох з них діряві дахи. На загал, роботи для відновлення в Ягідному більш ніж достатньо.

Як виглядає типовий день волонтерів

Добробат – це організація, яка в першу чергу займається підготовкою житла до холодів. Тобто виконує той обсяг робіт, який дозволить постраждалій сім’ї восени та взимку бути в теплі, щоб ніде не дуло і дах не протікав. У Ягідному разом з Юрком та Орестом працювало ще близько 30-40 добробатівців. Одні приїжджали, інші від’їжджали. Робота - на волонтерських засадах, ніхто за це грошей не отримує, тому ніхто не підписує контрактів, волонтер працює стільки днів, тижнів чи місяців, скільки має часу, можливості й головне – бажання.

Важливо зазначити, що Добробат працює системно: спершу спеціалісти проводять аналіз, оцінку, скільки і якого матеріалу потрібно, потім закуповують його й доставляють на місце. Тому робітники, які приїжджають, мають усе готове, щоб приступити до праці.

"Добровольці, які вміють тримати молоток, можуть відрізнити шпатель від кельми, вже підходять і навіть вважаються спеціалістами. Там немає такого поняття, що ти не маєш якихось будівельних чи столярних навиків. Найважливіше – мати бажання, комунікативні навички, відсутність страху - і все, можеш бути волонтером Добробату", – каже Юра і додає, що навчився встановлювати двері й місити з різними пропорціями цементну суміш.

Орест наводить приклад, як йому і ще двом хлопцям без будь-яких будівельних навичок доручили відновити дах. Треба було розібрати старий пошкоджений і встановити новий: "Ці хлопці в житті молотка не тримали, але за тиждень усього навчилися. Потім я пішов на другий дах, а одному з них довірив закінчити попередній. І він зробив усе правильно. Якщо людина хоче, то все може. У Добробаті швидко вчишся".

Типовий день робітників Добробату в селі Ягідне починався класично: перед восьмою ранку приїжджав автобус, який доставляв на місце. Робота тривала до першої години дня, далі - обід, трішки відпочинку і знову робота, до шостої години. Тоді вечеряли, приїздив автобус, який віз робітників на базу, де вони ночували.

"Ми мали дуже комфортні умови проживання. Жили в селі Количівка, там Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні ще років десять тому побудувала будівлю для семінарів і тренінгів: з місцем для проживання, їдальнею, санвузлами тощо. Хоча, чесно, я був готовий, що житиму в школі чи якомусь модульному містечку. Але ми, по суті, звичайні робітники, жили в дуже гарних умовах. Мали чіткий режим, автобус із об’єднаної тергромади возив нас. Одного разу навіть врятували на дорозі авто, яке загорілося", – розповідає Юрко і додає, що різних пригод вистачало.

Окрім роботи, волонтери мали час і на дозвілля. Їздили в Чернігів, ходили на Десну поплавати. Однак, з огляду на заходи безпеки, їм не рекомендували ходити в ліс або стежками, адже досі значну частину території не розміновано. До того ж, під час відступу, коли українці гнали росіян геть, ті кинули чимало своєї техніки та боєприпасів, які можуть детонувати. Тож, крім мін, там досі знаходять і вивозять російську техніку: розбита і знищена йде на металобрухт, а неушкоджена – до лав ЗСУ, щоб далі громити окупантів. 

Добробат об’єднує дуже різних людей

Окрім безцінного життєвого досвіду, Добробат дав змогу познайомитися з багатьма цікавими людьми, з якими галичанам у інший спосіб навряд чи вдалося б перетнутися.

"Я лише читав у ЗМІ, що волонтерять різні відомі художники, літератори, люди шоу-бізнесу. Але коли сам приїжджаєш, знайомишся і чуєш, наприклад, що ось цей дядько знімав кліпи для Джамали, для Лари Фабіан у Львові, а ось цей є татом головної героїні фільму "Гуцулка Ксеня", а ось цей – кандидатом філологічних наук, він розшифрував бурятські написи, які залишилися у селі від росіян, то розумієш, наскільки цікаво переплітаються долі і скільки можна дізнатися від таких непересічних людей", – розповідає Юрко.

А Орест згадує про поляка, який взяв на роботі відпустку на три місяці та спеціально приїхав в Україну, щоб відбудовувати житла людей.

"Окрім кандидата філологічних наук і мене, більше ніхто вільно не розмовляв польською, тому ми багато говорили з ним про політику і життя", – додає Орест.

Добробат має і так званих медіаамбасадорів - популярних людей із різних сфер життя, які долучаються до роботи організації, щоб привернути увагу громадськості, своєю присутністю надихають і перезавантажують і самих волонтерів, і місцевих. Зокрема, поки Юрко і Орест були в селі Ягідне, туди приїздили Ольга Сумська із чоловіком, Олександр Педан, солістка гурту KAZKA й інші відомі особи.

"Такого відео з виступу KAZKA ніхто не має", – хватиться Орест і показує фрагмент, де солістка стоїть на пеньку і у невимушеній атмосфері співає гімн України для волонтерів і громади села.

Співпраця з місцевими мешканцями

Місцева громада Ягідного активно допомагає волонтерам. Адже це їхні будинки, а зима вже не за горами, тому впродовж літа активно працювали всім селом.

"Я дивувався, що місцеві жінки вилазили на дах і працювали на рівні з чоловіками. Але це ж їхні помешкання, вони мусили. Допомагали, бо село мусить відродитися. І відроджувалося на наших очах", – каже Орест.

Якихось конфліктів на культурному рівні не виникало. Волонтери Добробату – це мікс людей з різних областей України.

"Коли їхав, жодного упередження не було. Щоправда, я "дитина асфальту", не дуже звик жити в селі. Також думав, що може бути певний мовний бар’єр, але виявилося, що в Ягідному 99% місцевих говорять українською мовою. Це загальновідомий факт, що в нас більше русифіковані міста, а села зберігають українську мову. Так, у них мова дещо з суржиком, трішки з білоруськими словами, бо це прикордоння, але на загал спілкувалися без проблем. Хіба треба було певні слова пояснювати, які в нас, галичан, звичні, а в решти України – ні. Наприклад, коли казав слово "ровер", ніхто не розумів, треба було пояснювати, що це велосипед", – згадує Юрко.

Хлопець додає, що місцеві дуже приязно ставилися до них, робили чай-каву і годували всякими домашніми смаколиками.

"На початках деякі волонтери з Добробату казали, що приїхали працювати і трішки схуднути завдяки фізичній роботи. Але нас зі всіх сторін добре годували, тому схуднути не вийшло", – жартує Юрко.

Він відзначає, що місцеві жителі, попри матеріальні втрати й біль за вбитими родичами, все ж були дуже позитивними, бо життя триває і вони намагаються жити далі.

"Після ремонту помешкання один чоловік, чийого родича вбили росіяни, запросив мене наступного літа приїхати до них у гості. Ще й натякнув, що в нього є незаміжня дочка… Я це кажу до того, що попри всю ту біду і важкість, люди чіпляються за життя, вірять, що все налагодитися. І звісно, що ми переможемо. Це надихає", – говорить волонтер.

"Місцеві люди дуже вдячні, мало не плакали, коли їхав. Казали, як буду десь поруч, щоб у будь-який час заїжджав. Люди просто не знали, як впоратися зі своєю бідою. А ми допомогли їм і дали нову надію", – каже Орест.

Як записатися в Добробат

Юрко і Орест жартома кажуть, що волонтерство у Добробаті – як наркотик, бо хочеться ще. Особливо, коли ви там були місяць і більше, адже звикаєш до людей і до такого ритму життя. Орест планує в другій половині серпня знову їхати на Чернігівщину продовжити ремонтувати постраждалі будинки. Адже, крім села Ягідне, роботи в якому в середині серпня планували завершити, є чимало інших сіл і громад, які потребують вільних робочих рук.

Якщо у вас є бажання стати волонтером Добробату, достатньо зайти на сайт і натиснути кнопку "долучитися". Або напряму зв’язатися у телеграмі, де вам розкажуть про список місць для роботи і дати, коли ви могли б приступити до праці. Добратися на локацію можна або самостійно, або з Києва, звідки автобуси Добробату везуть своїх волонтерів безкоштовно.  

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.