Донбас було злито за мовчазної згоди Зеленського. Блог Романа Матиса

Західні ЗМІ вражені блискавичною швидкістю реакції на дії Путіна, найбільше вразили дії Німеччини по зупинці Північного потоку-2, запровадження персональних санкцій та санкцій проти банків, блокування операцій з суверенним боргом Росії, заборона на випуск російських облігацій і т.д. які посипалися з різних сторін — США, Німеччина, Британія, Японія, Канада тощо.

Країни члени ЄС добили в інформаційній площині ситуацію ввівши санкції проти 351 депутата Держдуми, які проголосували минулого тижня за звернення до російського президента Володимира Путіна з пропозицією визнати "ДНР" та "ЛНР", а також проти 27 фізичних та юридичних осіб, які теж "грають роль у підриві чи загрозі територіальної цілісності України, суверенітету та незалежності".

Світ реально в захваті від реакції, в той самий час українцям видається цієї реакції недостатньо, але я про це вже писав в попередньому дописі, не буду повторюватись.

Відкинувши емоційну реакцію на події останніх двох діб, хочу спробувати дати тлумачення подій, які ми спостерігаємо. Те що ми, як країна, об‘єкт, а не суб‘єкт в цьому протистоянні я говорю вже рік, але наша об‘єктність найкраще проявилася саме зараз. І приводом цьому став стоїчний спокій української влади, котрий її прихильникам можливо і видавався «вселенською мудрістю», але насправді свідчив про інше. По-перше, про усвідомлення того, що українська влада неспроможна впливати на поведінку Кремля, по-друге, за якийсь час стало зрозуміло, що Байден довів до відома Зеленського, як будуть розгортатися події і яка в цьому роль України. Зроблено це було в односторонньому порядку, без права апеляції і коригування бодай якихось процесів.

Стратегія США була орієнтована на кілька важливих для них результатів:

- повернення впливу США у Європі;

- демонстрація Росії, хто тепер буде керувати процесами на континенті.

В першому випадку ситуація складалася максимально сприятливо, відхід Меркель від справ послабив вплив Німеччини в Європі, Велика Британія намагаючись повернути собі ключову роль в геополітичних процесах після Брекзиту радо іде на союз з США, а Франція, котра звикла до домінації Німеччини, повністю дезорієнтувалася в ситуації, а внутрішні виборчі процеси відвернули увагу влади настільки, що вона проґавила ряд процесів. Все це допомагає реалізовувати США свій стратегічний план.

Щодо другого пункту, то ситуація складніша, оскільки для того, аби щось диктувати Росії, потрібно аби Росія почала чинити якісь дії, котрі б могли бути оцінені як загроза. Напомповування інформаційного простору потенційною загрозою війни через скупчення військ близько до кордонів з Україною почала формувати Росії імідж, на який вона не очікувала. Інформаційна кампанія була настільки потужною, що аж російські громадяни, надійно зафіксовані російською владою в телевізорі, почали виправдовуватись, що ніякої війни їм не потрібно. Кремль і Путін намагалися відбиватись якоюсь аргументацією про те, що це все фантазії США, але безрезультатно, весь світ в один голос заявляв «Росія — агресор і прагне війни». Байдену вдалося такими діями показати Росії, хто тут тепер буде керувати процесами. А Путін завис на гачку Байдена на дуже невизначений час. Єдине, що могло б зняти Путіна з гачка, це активна демонстрація того, що США говорить неправду. Але всі ми розуміємо, що Путін не пішов би ні на повернення Криму, ні територій ОРДЛО, ні на повне відведення військ, це б означало його політичну смерть в Росії.

Байден майже досягнув очікуваного результату, але європейські лідери прокинулись, і вирішили спробувати показати США, що саме вони повинні керувати процесами в Європі, і якщо очікуваний демарш Шольца Байдену вдалося випередити, провівши роз‘яснювальну розмову перед візитом того до Росії, то Макрон пішов ва-банк, оскільки від найближчих виборів залежить, чи залишиться він хоч якимось лідером. Тут і були внесені неочікувані США корективи в ситуацію.

Байдену довелося коригувати план, бо візит Макрона дав Путіну надію на наявність союзника в Європі, в інтересах якого є посилення свого впливу. В контексті зініційованих Макроном процесів Путін отримав право голосу в ситуації і він ним скористався. Байдену довелося екстрено коригувати стратегію. Тепер потрібно було залишити свій вплив в Європі, але дати можливість Путіну зберегти обличчя перед власним електоратом.

Таким тактичним рішенням міг стати аншлюс ОРДЛО, але за умови відсутності наступальних дій з боку Росії на решту територій України. На цьому і погодили. Байден поставив до відома Зеленського, та керівників європейських держав. А для забезпечення гарантованої відсутності наступу з боку Росії, від останніх вимагалося надати військову підтримку Україні, з чим більшість і погодилася, окрім Німеччини, котра ніяк не може змиритися з втратою впливу.

Далі події розвивалися так, як всі ми мали можливість спостерігати.

Проте це не означає, що Путін виграв, це всього лиш тимчасова корекція стратегічних завдань США. Байден розуміє, що для закріплення позицій в Європі йому тепер просто необхідно послабити вплив Росії на геополітичні процеси на континенті, та й бажано у світі, а це можливо лише у випадку розвалу Росії як такої, про що я вже писав раніше. Тому основна частина геополітичної війни у нас ще попереду. Але було б добре, якби в української влади в цих процесах появилося хоч якесь право голосу.

Джерело.

Про автора. Роман Матис – громадський діяч, правозахисник.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку