"Для Зеленського зустріч з Путіним – це політичне самогубство. Тому її не буде", – російський опозиціонер Ігор Яковенко

Про це незалежний російський журналіст, ексдепутат Держдуми від опозиційної партії "Яблуко" Ігор Яковенко заявив в ефірі програми "Студія Захід з Антіном Борковським" на Еспресо.TV.
 

Вітаю вас, шановний пане Яковенко, в студії телеканалу "Експресо". Отже, Володимир Путін відмовився доїздити до Глазго, що, в принципі, синхронно повторив його китайський візаві Сі Цзіньпін. З іншого боку, шеф ЦРУ Вільям Бернс відвідав Москву, де зустрівся з секретарем Ради безпеки Росії Патрушевим. І після того виникає дивне відчуття, що проводиться якась надзвичайна потужна і напружена залаштункова дипломатична робота.

Думаю, що реальна відмова їхати і в Рим, і в Глазго пов’язана, звісно, не тільки з достатньо панічним острахом Путіна заразитися. Хоча він присутній, безумовно, і вживають надзвичайних заходів безпеки. До речі, це дуже показово говорить про російську вакцину: або Путін не щепився "Спутніком", або він щепився не "Спутніком", або ж він щепився "Спутніком" і боїться заразитися. Усе це – не найкраща характеристика російської вакцини.

Але головне інше. Головне – те, що Путіну взагалі немає місця на таких заходах, ні як той, який відбувся в Римі, ні як ті, що відбулися в Глазго. Путіну там немає що робити. І дуже характерно те, що там були Лавров і його колега, китайський голова міністерства закордонних справ. Вони провели переговори, але говорили взагалі не про те, про що всі інші учасники саміту. Їх цікавили образи, яких завдають Китаю та Росії "злі західні країни", бо ті проводять санкції, ділять демократії на хороших і поганих тощо…

Читайте також: Шеф ЦРУ Вільям Бернс відвідав Москву, аби попередити Кремль щодо України, - CNN

Про Сі Цзіньпіна я не дуже хочу зараз говорити тому, що мене він цікавить найменше. Це тема для окремої розмови. А Путін повністю випадає зі світового мейнстриму, він в принципі не розуміє та не приймає тієї мови, якою вони спілкуються. Він проти того майбутнього, яке пов’язане із зеленою енергетикою, з відновлювальними джерелами енергії. Це те майбутнє, яке вже через 10 років стане реальністю. Путін проти цього, адже він на Валдайському форумі, як і раніше, базікав нісенітниці про те, що вітряки – це жахливо, що вони, так сказати, черв’якам заважають; про те, що ніякої зеленої енергетики не буде, бо вітру немає, сонця немає тощо. Це дійсно архаїчна, дуже погано освічена людина, яка не користується комп’ютером, яка відсутня в соціальних мережах, у якої взагалі немає телефону. Це ось ця темна, неосвічена людина, яка, на жаль, очолює достатньо велику й дуже небезпечну країну. Йому немає місця на таких форумах і тому він не поїхав, бо йому немає про що говорити з цими людьми. І цим людям також немає про що говорити з Путіним. Ось у чому головна причина.

Ми розуміємо, що Путін опинився в глухому цивілізаційному куті. Тобто відступати йому немає куди, з одного боку, але й наступати також немає куди. Навіть якби він кинувся зараз проти України, все одно це мало б колосальні наслідки для нього. У мене таке відчуття, що він десь, можливо, підсвідомо це розуміє. Єдине, що його внутрішня мотивація для мене лишається загадкою.

Небезпека – є, але в тому, що Путін негайно нападе на Україну, я дуже сумніваюся. Такі передбачення роблять постійно. У нас в Росії є цілий полк аналітиків, які постійно прогнозують апокаліпсис, які кажуть: зверніть увагу, Путін дриґає ногами – це значить, що він негайно розпочне світову війну. Інші говорять: зверніть увагу, Путін дриґає ногами, і це значить, що він смертельно хворий і от уже через місяць його не буде в Кремлі.

Прізвища всіх цих людей відомі, ви чудово знаєте, про кого я говорю, деякі з них достатньо часто бувають в українському ефірі. Але, вибачте, Путін дриґає ногами, вочевидь, з моменту народження, відколи ми його побачили, він займається цим постійно. Така особливість у людини. Бувають людини з неспокійними руками, які постійно чухаються, а бувають люди з неспокійними ногами, як-от Путін.

Думаю, потрібно більш зважено дивитися на ці речі. Так, загроза є, але реально наразі українська армія не та, яка була 2014 року, в неї з’явилося дуже багато озброєння і це всі бачили. Безумовно, Путіну потрібно відповідати якось на той ляпас, який дав йому Зеленський, тобто українська армія, коли пустила "Байрактар". Він "образив" російську гаубицю. Це дійсно прикро, хоча подія мізерна, так сказати, але одна гаубиця трохи постраждала, потребує ремонту. Це, звісно, повна дурня. Але це символічний ляпас. Звісно, для Путіна є внутрішня проблема, чим відповідати, бо ж він мачо чи ні? Він мусить якось відповісти. Ось так думає. Насправді пауза затягнулась, і я сподіваюся, що якоїсь критичної відповіді не буде.

Щодо зустрічі секретаря Ради безпеки Патрушева з колегою. Думаю, що це буденна зустріч. Путінська дипломатія наразі повністю втратила свої функції. Лавров базікає про дурниці на саміті з китайським колегою, але він, в принципі, повністю припинив виконувати свої функції, як міністр закордонних справ стосовно західних країн. А розвідка функціонує.

Патрушев – це трошки більше, ніж просто шеф розвідки, чи не розвідки, чи якогось величезного чекістського клану. А стаття, яка вийшла з надр Кремля (йдеться про Медведєвську статтю, сповнену різними антисемітськими приколами), адресована Зеленському, де було лейтмотивом, що розмови з українською владою не буде? Це якраз свідчить про певний психологічний стан і настрій кремлівських еліт.

Насправді Медведєв виконує роль блазня. Це дуже важливо. Нещодавно було 300-річчя від моменту власного оголошення Росії імперією, відповідно, 1721 року. В імператорів завжди були блазні, як у Петра І. У Путіна також велика кількість блазнів. Тому він виконує такі блазнівські функції.

Щодо контактів Путіна з Зеленським, то я думаю, що їх не буде. Насилу уявляю собі можливість їх зустрічі з багатьох причин. По-перше, предмета розмови немає. От я не дуже можу уявити, про що Путін може розмовляти із Зеленським, а Зеленський з Путіним.

Мрія ж Путіна – створити таку ситуацію, коли Зеленський чи будь-хто інший з українського керівництва буде змушений звертатися до нього зі словами: "хан, вишли той чи інший ярлик на князювання чи на продовження мого управління". Ось яка мета. Це й газовий інструмент, і можливо, військовий, можливо, ще якийсь…

Не впевнений, чи присутня ця картина в головах реальних господарів Кремля. Думаю, що ні. Попри те, що Нємцов мав рацію у своїй характеристиці Путіна. Одначе Путін – той божевільний, який ложку у вухо не пхає і мила не їсть. Думаю, він та його оточення, особливо генерали, розуміють, що не існує такої опції, коли будь-який керівник України, наприклад, виконав би той варіант Мінських домовленостей, які існують у голові Путіна, тобто включив би ось цей терористичний анклав повністю озброєних представників "русского міра", всіх, які мають російське громадянство, включив би їх у склад України й української політики і, так би мовити, дозволив би їм гуляти Хрещатиком. Або, не дай Боже, засідати у Верховній Раді. Навіть рух у цей бік… Навіть не знаю, скільки секунд протримається такий президент у своєму кріслі в Україні. Не знаю, секунди, хвилини, чи українському народу потрібно буде ще зібратися. У будь-якому разі, це навіть не дні. Думаю, всі розуміють, що це політичне самогубство. Гадаю, Кремль це також розуміє. Саме тому ніякої зустрічі Зеленського з Путіним не буде. Хоча людям властиво помилятися і я не виняток, але буду дуже здивований, якщо вона відбудеться. Просто не бачу предмета цієї зустрічі.

Для Путіна неможливо припинити воювати з Україною, віддати Крим, припинити бойові дії на Донбасі – це неможливо, такої опції не існує. Так само для Зеленського не існує опції рухатися в бік виконання Мінських домовленостей у тому вигляді, в якому вони існують у голові Путіна.

Немає предмета для розмови. Питання, пов’язані з енергетикою, газом чи ще з чимось – вони є предметом торгу. А що може бути торгом з боку України? Тільки ліквідувати свою державність. Так, бувають самогубці, але вони рідко стають президентами великої європейської країни. Я впевнений, що у випадку Зеленського можна як завгодно ставитися до цієї людини, але на самогубцю він не схожий.

Мета Путіна – не переконати Зеленського в чомусь. Навіть не змусити Зеленського. Його мета – зробити так, щоб в Україні розгорнувся величезний внутрішній конфлікт, який, можливо, і був би зумовлений діями Кремля. Тобто з одного боку він підштовхуватиме Зеленського, а з іншого – першим, так би мовити, буде готовий скинути його в прірву.

Так, безперечно, в Путіна є надія влаштувати безлад в Україні, як проросійськими, так і іншими силами, але все ж таки українські політики отримали певний досвід і розуміють, що будь-яка така історія буде вигідна Путіну та буде підставою для введення військ. Безумовно, Путін і його оточення на це сподіваються. Але ж для цього не потрібні зустрічі. Тобто зустрічі тут – це зайвий елемент, бо зустріч у тому чи іншому вигляді – це публічність, навіть якщо це буде віч-на-віч, як хоче Зеленський, і навіть якщо її не висвітлюватимуть, усе одно це буде коментар.

Для Зеленського виключений варіант, коли він вийде із зустрічі з Путіним і скаже щось таке, чого хоче Путін, бо це самогубство. На це Зеленський не піде, і всі це розуміють.

Я думаю, що провокації будуть. Зрозуміло, що зараз для Путіна достатньо жорстокий ляпас – це те, що відбувається з його кумом Медведчуком. Це дуже серйозна проблема для Путіна, це образа. Думаю, що це одна з головних причин появи статті Медведєва – ось цього матеріалу з особистими образами Зеленського, з особистими образами українського народу і всім, що було написано в попередній статті Медведєва.

А важливість Медведчука для Путіна – це якась індивідуальна емоційна складова, чи це все-таки те, що Путін бачить у ньому дуже зручний інструмент, який реалізовує ті чи інші російські сценарії?

Для Путіна це все зливається, у нього це синкретично. Путін взагалі сприймає політику через персоналії. Це досвід. Усе-таки Путін як був, так і залишається більш-менш середнім, міцним опером. Він, звісно, ніякий не розвідник, як він намагається себе представити. Передусім його професіограма – це вербування. І вербувальник він, схоже, непоганий.

Я не знаю його діяльності в період його керівництва в Дрездені, те, що він робив у Санкт-Петербурзі як співробітник КДБ. А от особисті враження від того, що він робить у політиці, – він непоганий вербувальник і тому сприймає політику особистісно. У нього завдання – вербувати, за допомогою грошей, комунікації тощо. Прикладів цих вербувань ми знаємо багато. Сьогодні вони мають такий загальний характер "шредеризації" політичних особистостей Заходу. І це відбувається.

Медведчук для нього дуже важливий. По-перше, як особистість, це близька йому людина по духу, з якою він добре знайомий. І, безумовно, як інструмент втручання в політику України. Тобто насправді якийсь розрахунок на те, що з допомогою партії Медведчука, Рабіновича й інших вдасться сильно впливати на внутрішню політику України, безумовно, продовжує існувати. У цьому випадку удару по цих планах завдали якщо не нищівного, то болючого. Я, як і раніше, переконаний у тому, що стаття Медведєва, цілковито непристойна, з’явилася, як відповідь на те, що відбулося з Медведчуком.

На превеликий жаль, ми маємо завершувати нашу розмову. Щиро вам вдячний, шановний Ігорю, за відвертість ефірі телеканалу "Еспресо".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.