"Дерусифікація львівських вулиць і площ – це акт національної гідності і самозбереження", – Богдан Тихолоз

"Еспресо. Захід" запитав про мотиви перейменування вулиць у Богдана Тихолоза.

Ви один з ініціаторів перйменування у Львові вулиць, які носять ім'я російських діячів. Поясніть широкому загалу свою позицію: для чого це потрібно?

Свого часу, коли Україна відновила свою державну незалежність, у Львові відбулась декомунізація міського простору в сенсі топоніміки. Тоді частово відбулась і дерусифікція. Але лише частково. Було перейменовано цілу низку вулиць, іменованих на честь комуністичних діячів, подій радянської історії. Тобто той процес, який вся Україна пережила значно пізніше, Львів і Львівщина пережили раніше. 

Але в сучасній військово-політичній ситуації, коли вже абсолютно очевидно, що Росія для всіх є державою-агресором, державою-терористом, стає очевидним, що семіотика міста чи мова міста (тим паче Львова) не має права вимовляти російською, проросійськи і заради російського. Адже все російське вбиває, а поняття "хороший русский" є абсолютною абстракцією. Відтак ми маємо будувати власну ідентичність, а не копіювати чужі зразки.

З одного боку може здатись, що така ініціатива не на часі, може треба було її робити в інший час. Але ми бачимо, що вже чимало українських міст дійшли до усвідомлення цієї потреби.

На прохання колег я долучився до цієї ініціативи. Виходив із переконання, що сучасне протистояння є не просто протистоянням між Україною і Росією (власне, нападом Росії на Україну). Це – війна варварів проти цивілізації. Цивілізація себе утверджує в тому числі в слові: через власні назви, через найменування важливих елементів і об'єктів міського простору. А місто є символом цієї цивілізації. Хай ця цивілізація буде європейською, українською, але хай вона ні на йоту не буде російською. 

Чи вважаєте ви, що якимось чином представники російської культури долучились до того, що попри всі їхні твори, в Росії все ж виросло кілька поколінь вбивць, мародерів і ґвалтівників?

В культурному середовищі, особливо зараз, лунають різні думки. Дехто каже: "але культура не винна, є ж видатні письменники, композитори, до чого тут Путін і до чого тут росіяни?" 

Але я думаю, що культура є виплодом суспільства. Це – продукт суспільства. І, водночас, культура є елементом формування суспільної думки. Тому, якщо ми маємо справу з цими новітніми варварами, то відповідальність за це лежить не лише на Путіні та на політичній верхівці сучасної Російської Федерації, але і на тих культурних діячах, які виховували у цьому суспільстві рабську покору, мовчання перед авторитетом, зневагу до сусідів, абсолютно безпідставний міф про російську ексклюзивність і, тим більше, про якусь особливу місію "великого русского народа". Чи, скажімо, про особливий статус якогось сакрального "русского язика", про те, що всі, хто довкола – це по суті індіанці, які потребують того, аби світлом "русского міра" їх осяяли. 

Що таке "русскій мір" ми особливо переконливо побачили, коли переглянули фотографії з Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Бородянки, Чернігова, Харкова. А багато хто бачив ще й наживо чув ці вибухи, бачив ці звірства. Звичайно, що не Достоєвський і Толстой вбивали дітей в Ірпені. Але оця етнопсихологія і ілюзія російської зверхності у цивілізації, – вона також не останньою мірою спричинилась до формування стереотипів, які в головах тих примітивних російських солдат, що топчуть нашу землю. А згодом перетворились на насильницькі дії.

Я абсолютно переконаний, як колись казав Франко, що "для нації, яка бореться за свою свободу, не гріх прийняти дозу національної виключності, або шовінізму". Це цитата з діалогу "На склоні віку".

Оця доза національної виключності зараз дуже на часі. Це – захисна реакція національного імунітету, коли чужорідне тіло вторгається  в здоровий національний організм. Імунітет бореться і все чужорідне виштовхує. Прийшов час не бавитися у слинтяїв , не стояти навшпиньки біля умовного "старшого брата" (а насправді історично молодшого), не спілкуватись з ним через "перепрошую", а нарешті випрямити хребта, піднести голову, бути собою і не озиратись ні на кого.

Хто з тих росіян, іменами яких досі названі львівські вулиці, обурює вас найбільше?

Вважаю, що конкретний перелік тих вулиць і тих імеі, які переглянуть на перейменування – це справа комісії. Повинні бути фахові дискусії і я не думаю, що справа соцмереж обговорювати, яку конкретно вулицю перейменутвати. 

Цей перелік – це лише робоча пропозиція. Вона буде винесена на комісію Львівської міської ради. Буде сформована експертна робоча група фахівців, істориків львовознавців, культурологів, які будуть конкретно розглядати. Ймовірно, будуть якісь винятки. Цей список може бути в чомусь переглянутий і так далі.

Моя ініціатива полягає в тому, що дерусифікація львівських вулиць і площ – це акт національної гідності і акт національного самозбереження, а про деталі можна сперечатись. Українці – вільна нація. Тому вони можуть сперечатись і завжди домовляться між собою. 

Які нові напрямки мають бути присутні у топоніміці Львова?

Передовсім хочу наголосити, що це має бути консолідована експертна думка, яку не визначатиме лише група конкретних людей. Як на мене, у львівській топоніміці мають бути відображені постаті української культурної, політичної і військової історії. Далеко не всі гідні цього, і вони, передусім, мають бути пов'язані зі Львовом. 

Коли говорять про феномен Львова як багатокультурного міста, то зрозуміло, що на львівській мапі мають знайти місце імена видатних львів'ян: українців, поляків, вірменів чи німців, які доклались до того, щоб Львів став тим, яким він зараз є, які власне конструктивно творили культуру Львова.

Також українська незалежність сьогодні окуплена кров'ю новітніх героїв і, я думаю, якщо на мапі Львова мають знайти місце імена і тих людей, які віддають своє життя у російсько-українській війні. Це теж буде справедливо.

• Нагадаємо, соліст Львівської Опери танцюватиме у "Лебединому озері" з російськими виконавцями. У театрі проведуть розслідування