Чи буде в Україні колись Всесвітня книжкова столиця

Приблизно два роки тому, одного чудового весняного вечора я була в залі театру і переглядала чергову яскраву прем’єру з репертуару заньківчан. Якоїсь миті почула вібрування телефону – глянула на екран й помітила повідомлення у месенджері від невідомого абонента.

Прочитавши його, відчула, як спина вкрилася сиротами вмить. У повідомленні йшлося: "Моя донька дуже любить ваші книги. Маємо декілька. Нещодавно нам подарували ще одну збірку й мене дуже здивувало, як так, що ваша казка дуже схожа на іншу казку, яку ми також маємо на своїй полиці… ", – на цих словах, я відчула, як пітніють мої долоні.

До антракту досиділа ледве. З першим дзвоником вибігла із зали до свого кабінету (мій кабінет у театрі саме поряд із балконом другого поверху) й намагалася знайти бодай якесь підтвердження в інтернеті.

У повідомленнях, які надіслала читачка, були фото невеличкої книги (буквально кишенькового розміру) з назвою "Корівка Мумуня", яка була списана з моєї першої казки "Турботлива корівка".

Тієї миті у мої голові було мільйон думок: як же так, хтось поцупив мою казку, скоротивши, переписавши певні репліки, хоча є абзаци абсолютно без змін, і видав накладом у 5000? Обкладинка книги вказувала на ФОП видавця у Тернополі. Книга вийшла у світ ще 2006 року…

Мені довелося добряче покопирсатися у пам’яті, як же могла статися така халепа з історією, від якої бере початок моя казкарська діяльність загалом?

А тепер усе за хронологією. Моя перша казка "Турботлива корівка", була написана наприкінці 2005 року, коли народився мій старший син Максиміліан. Коли гойдала малюка до сну якось у журналі "Твой малыш" побачила конкурс на найкращу мамину казку. Звісно, з цікавості надіслала свою історію. І…о диво, – вона перемогла (сторінка з казкою досі присутня у всесвітній мережі, де зазначено моє авторство). Це був липень 2006 року… Обіцяного подарунку, як мама-переможець, від редакції журналу я так і не отримала, на жаль. Звісно у журналі розчарувалася, та не було на те ради.

Йшов час. Через декілька років я набралася сміливості й надіслала казку про корівку Мумуню до редакції всеукраїнського видання "Малятко" (до речі, саме від цього часопису минулої весни отримала премію ім. Н. Забіли за твори для дітей). Уявіть собі мою радість, коли члени редакції відповіли, що текст прийнято до друку. Казка вийшла в світ у вересні 2010 року (№ 9. Його досі бережу вдома, як зіницю ока. Це раритетний випуск.). Мало того, з Києва мені ще й надіслали гонорар у розмірі 100 грн. 11 років тому це була "приємна сума", а якщо врахувати, що я її отримала за свою першу казку – то можете передбачити тодішній рівень тестостерону в моїй крові.

Після публікації в журналі почала писати інші казки (на той час у мене вже й доня підростала). Але знала, що саме оця "перша ластівка" на сторінках "Малятка" є для мене символічною і значитиме те, що рано чи пізно казки повернуться до мого життя.

Про ось цю плагіатну історію зі своєю дебютною казкою я довідалася, коли була вагітною третім малям. Спершу дуже розізлилася і думала шукати кінці цієї історії. Та врешті зважила – тираж цієї "піратської казки" вийшов у 2006 році…на календарі 2019… Чимало невеличких видавців чи ФОПів з того часу припинилися свою діяльність і канули в небуття…

Зважаючи на те, що лікарі чітко порадили уникати стресових ситуацій, – просто запхала всі копії та скани у шухляду й забула про них…

Чому згадала сьогодні, запитаєте ви? Все дуже просто – знаковий день сьогодні – 23 квітня – Всесвітній день книги та авторського права.

Як на мене, в Україні дуже недооцінений саме цей книжковий день. Адже його святкують  понад 200 країн світу. Це свято з’явилося у календарі не так уже й давно – всього лиш із 1995 року з ініціативи Міжнародної Асоціації Книговидавництв Генеральна конференція ЮНЕСКО обрала для святкування цю дату.

Зробили це не випадково. Адже день доволі символічний – є днем народження та смерті чималої кількості відомих імен у світовій, і, на щастя, українській літературі також. Саме 23 квітня в різні роки народилися: А. Курков, В. Набоков, Г. Тютюнник, а померли: М. Сервантес, В. Шекспір, М. Коцюбинський.

Мадридські книговидавці ЮНЕСКО вирішили ще розширити рамки цього свята й додали  номінацію – Світової столиці книги. Відтак, починаючи із 2001 року, проводять щорічний відбір серед міст на почесне звання Світової столиці книги. Його присвоюють того ж дня терміном на наступні 365 днів.

Це звання вже носила Олександрія (Єгипет, 2002), Порт-Харкорт (Нігерія, 2014) та (Гвінея, 2017). ). Минулоріч  Книжковою столицею світу була визнана столиця Малайзії – Куала-Лумпур. Чи отримає таку номінацію бодай колись котресь із міст України – хтозна, бо я все частіше у соціальних мережах бачу пости знайомих поетів, в яких хтось поцупив вірша і виставив на своїй сторінці. І навіть коли справжній автор звертається із доказами до плагіатора-крадія, то отримує зливу бруду на свою адресу та море негативу.

Який урок з усієї цієї історії, запитаєте? Звісно, мені було дуже прикро та сумно, що хтось міг би подумати, що власне це я "запозичила чужий сюжет", а не навпаки. Тож зрештою, щоразу, всюди, де лише можна, я вказую своє авторство на той чи інший свій текст, наголошую про це в інтерв’ю та виступах у ЗМІ (до речі, мабуть у кожному згадано, що моя перша казка для сина це "Турботлива корівка"). І намагаюся тішити себе думкою – раз поцупили мою першу пробу пера у казкарстві – то вона таки варта великого кола читачів.

Усім творчим людям раджу – всюди вказуйте своє авторське право – якщо це сторінки соцмереж, то включно зі значком авторського права (символом ©). За ним, зазвичай, вказується ім’я власника авторського права та рік створення твору. Матимете принаймні докази по даті публікації та часу оприлюднення свого твору і намагайтеся відстоювати свої авторські права. Хоч нашій правовій галузі саме в цьому сегменті права ще працювати й працювати – автори мають уміти відстояти своє ім’я. І врешті може колись, через -енну кількість років, – ми таки станемо Світовою столицею книги?

Про авторку: Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.