Бути суперменом в умовах гравітації: як у Львові розвивають спортивний батут

В українській мові є вислів "стрибати від щастя". Він означає, що коли ми дуже щасливі, нам хочеться стрибати. Якщо застосувати обернену логіку, виникає цікаве питання: чи стрибаючи, ми зробимося щасливі? Відповідь усіх, хто хоча б раз стрибав на батуті – однозначно, так!  

"Еспресо.Захід" розповість вам про історію й розвиток батутів, їх користь, і те, хто і як навчає цьому спорту у Львові.

Коротка історія батута

Батут виник відносно недавно. Саме слово запозичене з французької та італійської мов, де означає "удар". Тобто тіло вдаряється об щось і від удару відштовхується. У багатьох країнах батут називають трампліном, зокрема англійською він зветься trampoline.

Перші праобрази батутів-трамплінів почали з’являтися лише в ХІХ столітті у цирках Європи для акробатичних номерів. Однак тоді це були не такі батути, як ми зараз їх уявляємо, а саме трампліни для стрибків. Часто їх використовували для комічних ролей, зокрема поширеним було так зване "ліжко для стрибків", на якому артисти грали свої ролі й високо стрибали на розтягнутій ковдрі. Однак уже в ХХ столітті батут почав виокремлюватися у самостійний спорт і популярну розвагу.

Цьому посприяв американський спортивний гімнаст Джордж Ніссен. У 1930-х роках він створив перший сучасний батут із пружинами і спеціальною сіткою. Спершу батут Ніссена використовували суто для додаткових тренувань гімнастів, але вже у 40-50-х роках минулого століття батут став масовою розвагою.

Свою популярність батутам принесла Друга світова, а згодом "холодна війна" між США та СРСР. Адже пілотів винищувачів, а потім космонавтів, почали тренувати на батутах. На декілька секунд батут дозволяє відчути вільне падіння. Для астронавтів це особливо цінний досвід, який вчить координації тіла в нетипових для нього умовах.

Уже в 1960-1970-х роках почали з’являтися комерційно успішні батутні парки, в які ходили цілими сім’ями. Батут став новою розвагою, як свого часу кіно. Маленькі домашні батути почали рости на подвір’ях особняків, як гриби після дощу, будучи чимось таким, як нова гойдалка для дітей.

Стосовно спорту, то 1964 року відбувся перший чемпіонат світу зі стрибків на батуті. Однак для того, щоб стати самостійним видом спорту серед гімнастичних дисциплін, які входять у програму Олімпійських ігор, знадобилося ще декілька десятків років. XXVII літні Олімпійські ігри, які 2000 року проходили в Сіднеї, стали першими, де змагалися за медалі саме стрибуни на батутах.

Спортивні батути не рвуться, травми на них – велика рідкість

Якщо ввести у гугл для пошуку слова "спортивний батут Львів", перший лінк приведе вас у Батутний зал UP. У Львові є лише один такий зал, де вчать всіх охочих стрибати на спортивному батуті (є зали для професійних спортсменів, але вони не загальнодоступні).

Батутний зал UP функціонує вже близько п’яти років. За цей час тисячі людей спробували тут стати суперменами в повітрі. Зараз у залі працює четверо тренерів-професіоналів, які проводять індивідуальні заняття з клієнтами, що записуються пострибати й навчитися чогось нового.

Перед першим заняттям клієнти заповнюють аплікаційну форму, де вказують: "Я розумію, що стрибки на батуті – травмонебезпечний вид спорту, і заняття ним може спричинити травми різних ступенів тяжкості". 

Та як розповідає переможець змагань із батутного фрістайлу Назар Симко, який від самого початку тренерує в цьому залі, тут ще ні в кого не було серйозних травм.

"Травми на батуті – дуже велика рідкість. За 5 років не бачив жодної серйозної травми. Може бути вивих, мікророзтягнення. Та ніхто не вискакував з батута, не вдарявся головою об стелю. З самого початку ми навчаємо безпеки поводження на батуті. На першому занятті вчимо, як стрибати чітко по центру, як зупинятися, пояснюємо, що робити у випадках, коли опиняєшся на краю батута, як правильно падати. Тому травмуватися майже неможливо, – каже Назар. – Але звісно, якщо людині щось "зайде в голову", то травмуватися можна будь-де. Тому на батуті потрібно бути уважним".

Головна особливість спортивних батутів – міцні пружини й туга сітка. Тому, коли порівнювати їх зі звичайними домашніми батутами, які можуть рватися, спортивні – в рази надійніші.

"У спортивному батуті якщо й може порватися ця сіточка, то порветься лише одне пасмо, а весь матеріал не трісне, тому людина точно не провалиться. Загалом ці батути продумані так, що практично не потребують догляду: все зроблено просто й надійно. Ми лише цю сітку час від часу перемо", – додає Назар.

Відчуття вільного падіння на батуті може тривати від 1 до 4 секунд

Назар Симко – з тих, хто прийшов до батута завдяки паркуру. З раннього віку йому подобалося стрибати з перешкодами вулицями міста та виконувати різні трюки. У підлітковому віці дізнався, що у Львові є спортсмени, які професійно займаються паркуром. Хлопця це зацікавило і він почав розвивати себе в цьому напрямку. Батут у його житті з'явився дещо пізніше. Це сталося у віці 15 років, коли Назар почав ходити в гімнастичні зали й уперше спробував себе на батуті.

"Батут мені одразу сподобався, з перших хвилин. Дуже класне відчуття у повітрі. Можна розстрибатися і зробити високий політ, який у професійних спортсменів становить 3-4 секунди (у звичайних стрибунів – 1-1,5 секунди). Це неймовірне відчуття вільного падіння. Коли ти розвиваєшся і пробуєш робити різні елементи в повітрі, тоді відчуття невагомості подвоюється", – каже Назар. І додає: щоб вийти на хороший рівень, йому знадобилося декілька років тренувань на батуті, які він поєднував з паркуром, гімнастикою, трікінгом та фріраном.

По суті, все своє свідоме життя Назар присвятив цьому спорту. Розчарувавшись у вищій українській освіті, він став професійним тренером із того, що йому подобається найбільше – стрибків на батуті.

"Це класна і нестандартна робота. Тренувати людей – цікаво. До того ж, у Львові подібного залу для всіх охочих немає. Ми такі єдині. Цікаво бути першовідкривачами спортивного батута для львів’ян. Фішка нашого залу в тому, що тут тренери знайдуть підхід до кожного: чи це дитина, чи літня людина".

Наймолодшому клієнту залу було 3 роки, а найстаршому – близько 70

Обмежень для батута майже немає. Займатися на ньому може і малолітня дитина, однак вона має бути навчена слухатися тренера, тобто розуміти, що прийшла в зал не бавитися, а саме вчитися.

Інший тренер, який теж відкрив батут для себе після занурення у світ паркуру, Олександр Рак, розповідає, що за його пам’яті наймолодшому клієнту було 3 роки, а найстаршому – близько 70.

"Це старша пані, яка раніше була балериною. А майже в 70 років подумала, що їй цікаво спробувати батут. Гарно стрибала, як на свій вік. Батут допоміг їй спину закріпити, бо мала проблеми. Чим старша людина, тим більше вона за себе переживає. Тому загалом дітям легше вчитися стрибати, у них немає страху перед сальто, – розповідає Олександр. – Стосовно ваги, то після 140-150 кг, коли стрибаєш на батуті, виходить дуже велике навантаження на коліна. Але навіть з такою вагою можна робити елементи, де, наприклад, не треба впиратися на ноги: стрибки на спину, живіт, спина-поворот. Для людей з такою вагою трішки інший тип тренування. Стрибки на живіт для хлопців і дівчат теж трішки по-іншому виглядають, інше положення рук".

Серед тренерів залу також є майстер спорту зі стрибків на батуті Олександр Миколайович Гузь, якому 61 рік. Однак коли він на батуті, віку не помітно. Олександр Миколайович почав займатися на батуті з 10 років і свого часу входив у склад збірних СРСР і України зі стрибків на батутах. Понад 25 років він також працював у циркових спортивних номерах та шоу.

"Своїм прикладом Олександр Миколайович надихає нас. Він дуже хороший тренер. Показує, що в будь-якому віці можна стрибати. Я планую стрибати доти, поки зможу", – каже Олександр Рак.

Стрибки на батуті – це як гра з багатьма рівнями складності

Усі тренування у залі структуровані. Розвиток іде від простіших до складніших вправ із повторенням вже пройденого матеріалу. Загалом вправ на батуті є дуже багато, часом нові вигадують просто під час занять. Тому завжди є куди рости. Це одна з вагомих причин, чому батут подобається багатьом людям, адже це як гра з різними рівнями, які ти намагаєшся пройти, виконати те чи інше завдання, щоб рухатися далі.

"Який би елемент не зробив, його завжди можна зробити важчим. Це затягує, бо це квест, цікава гра. Тут немає межі. Якщо зробиш один оберт, хочеться зробити півтора, потім два і так далі", – відзначає Олександр Рак.

Також у залі вчать стрибати зі сноубордом. Часто люди знаходять батутний зал саме завдяки цій послузі. Адже катання на зимових курортах  – популярна розвага. Однак, щоб без болючих падінь вдосконалити свої вміння стрибків на сноуборді, люди спершу пробують робити це на батуті.

"Якщо відпрацювати тут елементи на дошці, тоді на снігу вже знаєш, що треба робити, мозок готовий і навчений. Ти знаєш, куди дивитись, яке правильне положення тіла, як зміщувати ноги. Ніби дрібниця, але якщо одна нога не так розташована, приземлення буде зовсім іншим", – додає Олександр Рак.

Найпершим ворогом на батуті є страх перед падінням, але в підсумку людина отримує викид гормонів радості

Стрибки на батуті корисні для здоров’я людини, покращуючи загальний тонус м’язів. Адже, щоб тримати рівновагу стрибаючи на ногах, потрібно напружувати все тіло і використовувати всі м’язи. Тому батут добре підтримує фізичну форму. Також стрибки на батуті розвивають координацію, гнучкість, відчуття положення тіла у просторі.

Та, можливо, найважливішим є те, що стрибки на батуті можуть покращити настрій!

"Батут дуже добре піднімає настрій. Після робочого дня люди приходять на годинку, пострибають і виходять зовсім іншими. Були проведені наукові дослідження, які показали, що батут стимулює зростання гормону радості. Тому стрибати на батуті – це цікаво, весело й загалом корисно", – каже тренер Назар Симко.

Що складнішим є елемент для виконання, то більше мозок викидає адреналіну й ендорфіну у кров, і тим самим загострює відчуття.

"На початках найпершим ворогом для стрибків є страх. Адже людина ще не знає, на що спроможне її тіло, не знає, як це – падати назад на спину. Бо в повсякденному житті, ми такого ніколи не робимо. До нас приходять люди, які ніколи не займалися жодним спортом і мають великий страх. Коли ж людина розуміє, як це робиться крок за кроком, стає легше пробувати, а коли пробуєш, тоді страх зникає. Заняття за заняттям – юди бачать, як тренер це робить, чують підказки, опановують свій страх та отримують задоволення від батута, від відчуття вільного падіння", – говорить Назар Симко.

Тренери розповідають, що на тиждень достатньо 2-3 заняття по годині, щоб не відчувати затвердіння у м’язах і швидко навчитися "літати" на батуті.

"Якщо щодня стрибати, відчуття кріпатури зростає. А чого забагато – те нездорово. Відпочивати теж треба вміти. Бо якщо не відпочивати, тоді швидко впаде заряд енергії, втома турбуватиме і зникне особлива магія батута", – каже Олександр Рак.

Батутний зал формує ком'юніті людей, які навчаються розширяти можливості тіла

У "Батутному залі UP" кажуть, що у Львові зростає зацікавлення спортивним батутом. Зокрема, й завдяки їхній роботі. Тут щодня є люди, які записуються на свої години навчання. Так формується цікаве середовище і своєрідна культура, пов’язана з батутом, паркуром, акробатикою та вдосконаленням навиків тіла.

Цікаво також те, що у Львові почали проводити змагання зі стрибків на батуті серед аматорів.

"Змагання поділяються на два типи. Є класичні змагання з батутів на розряди. А є ще фрістайлові змагання – це така гра, яка називається "добавки". Якщо є двоє учасників, тоді один робить елемент, наступний учасник його повторює, додає свій елемент, який уже має повторити конкурент. Так вони грають, поки не назбирається велика комбінація елементів і хтось зробить помилку", – говорить Назар Симко.  

Та найчастіше люди приходять у зал тренуватись у власне задоволення, а не для змагань. Просто в когось є своя межа для навчання, а в когось такої немає.

"Якщо проходиш етап від початківця до аматора, то розумієш, що немає чогось такого, чого ти не зміг би зробити на батуті. Бо все це практика і робота над собою, над розумінням елемента, який хочеш виконати. Ти починаєш усвідомлювати, що треба трішки більше зосередженості в повітрі, докласти трішки більше сили, і тоді все обов’язково вийде. На батуті все залежить лише від тебе", – підсумовує тренер.